Справа №:755/21392/25
Провадження №: 2/755/15123/25
про залишення позовної заяви без руху
"10" листопада 2025 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Катющенко В.П., перевіривши виконання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської міської ради, Бобровицької міської ради Ніжинського району Чернігівської області, про поновлення пропущеного строку на прийняття спадщини, -
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Київської міської ради, Бобровицької міської ради Ніжинського району Чернігівської області, про поновлення пропущеного строку на прийняття спадщини, яка передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Вивчивши позовну заяву та додані до неї документи, доходжу наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст.ст. 2, 3 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховою радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в § 3 Глави 2 Розділу I ЦПК України.
Приписами ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України встановлено випадки виключної підсудності цивільних справ судам.
Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності. Правила виключної підсудності забороняють застосування при пред'явленні позову норм інших видів територіальної підсудності.
Згідно ч.1 ст.30 Цивільного процесуального кодексу України, Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №404/3167/18 виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. В даній постанові Верховний Суд зауважив, що з аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об'єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 755/5684/180).
Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі №902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка просить суд визнати поважними причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 та надати додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви та долучених до неї документів, після смерті ОСОБА_2 , відкрилася спадщина, яка складається з:
- частини квартири АДРЕСА_1 ;
- земельної ділянки з кадастровим номером 7420684400:04:009:4037, площею 0,0575 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення садівництва;
- садового будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 57,3 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами.
Таким чином, безспірним є той факт, що у даній справі виникнення та існування спірних правовідносин безпосередньо пов'язане, саме з нерухомим майном, перелік якого наведений вище.
В той же час, з огляду на приписи ч. 1 ст. 30 ЦПК України, враховуючи, що спадкове майно знаходиться у різних територіальних одиницях України, позивачем до позовної заяви не долучено жодного доказу, який визначав би реальну вартість майна, що складає спадкову масу, що б у сукупності надавало б позивачу право на звернення із цим позовом до Дніпровського районного суду міста Києва, і підтверджувало, що вартість об'єкта нерухомого майна, яке територіально знаходиться в Дніпровському районі міста Києва, є більшою ніж інша частина спадкового майна строк на прийняття якого просить поновити позивач.
Таким чином, позивачу слід долучити до позовної заяви оцінку вартості усього спадкового майна станом на час звернення до суду, чи інший доказ про його вартість, з метою визначення судом дотримання позивачем правил територіальної підсудності.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що правила територіальної підсудності визначені в ст.ст. 26-30 ЦПК України, та які не містять такої територіальної підсудності як за місцем відкриття спадщини.
Частиною 1 стаття 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).
Згідно частини 3 статті 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
В роз'ясненнях, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний Суд України, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.
Підстави позову становлять обставини (фактична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
У позовній заяві позивач зазначає, що через те, що в період коли їй слід було звернутися з заявою про прийняття спадщини в Україні продовжувався карантин через пандемію COVID-19, а в подальшому був оголошений військовий стан через збройну агресію російської федерації, вона не змогла подати заяву аж до теперішнього часу.
В той же час, в позові не наведено, які ж саме поважні причини, пов'язані із запровадженням обмежувальних заходів через пандемію COVID-19 та у зв'язку із введенням 24.02.2022 воєнним станом стали підставою для пропуску строку для прийняття спадщини.
Також, у позовній заяві відсутні і відомості щодо наявності заведеної після смерті ОСОБА_2 , спадкової справи та відомості щодо звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Згідно п.2.1. Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок), спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.
Спадкова справа підлягає обов'язковій реєстрації у книзі обліку і реєстрації спадкових справ, Алфавітній книзі обліку спадкових справ та у Спадковому реєстрі (п.2.7. Глави 10 Розділу ІІ Порядку).
Вказаний Порядок не містить такої підстави для відмови в заведенні спадкової справи, як пропуск заявником визначеного законом строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України від 02.09.1993 «Про нотаріат» (далі - Закон).
Частиною 1 ст. 1 Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Пунктами 2, 3 Порядку також визначено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом. Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину або у вчиненні іншої нотаріальної дії, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду в позовному провадженні.
Таким чином, передумовою звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав є Постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Проте доказів звернення позивача до нотаріуса, винесення ним постанови про відмову в заведенні спадкової справи або листа з відповідним роз'ясненням (щодо пропуску позивачем відповідного строку тощо) до позову не долучено.
Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, позовна заява підлягає залишенню без руху, позивачу необхідно в п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути зазначені в ній недоліки. Для усунення недоліків позовної заяви позивач має подати до суду позовну заяву в новій редакції, з додержанням вимог ст.175 ЦПК України, з урахуванням недоліків, наведених в даній ухвалі, долучивши докази на підтвердження викладених у позові обставин, а також постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Суддя зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов'язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.
За таких обставин, суддя дійшов висновку, про необхідність залишення позовної заяви без руху та надати строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 30, 95, 175, 177, 185 ЦПК України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської ради, Бобровицької міської ради Ніжинського району Чернігівської області, про поновлення пропущеного строку на прийняття спадщини - залишити без руху.
Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж п'ять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.
Попередити, що у випадку не виконання вимог цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягає поверненню.
Суддя: