11 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 400/12095/24
адміністративне провадження № К/990/43471/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року по справі № 400/12095/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Стройсервіс-Чорномор 22» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
23.12.2024р. ТОВ «Стройсервіс-Чорномор 22» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просило суд визнати незаконним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.10.2024р.:
- №2063114290703 - про застосування штрафу у розмірі 3400 грн. - за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних;
- №2062614290703 - про збільшення грошового зобов'язання та застосування штрафних санкцій на загальну суму 1236,25 грн. (з яких 989 грн. за податковими зобов'язаннями, 247,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);
- №2062914290703 - про зменшення «від'ємного значення» суми податку на додану вартість на суму 45073145 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Стройсервіс-Чорномор 22» - відмовлено у повному обсязі.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року, скасовано Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс-Чорномор 22» щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2024р. №2062614290703 та №2062914290703 та прийнято в цій частині нове рішення про їх часткове задоволення.
Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 08.10.2024р. №2062614290703 форми «Р» про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 989 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 247,25 грн.
Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 08.10.2024р. №2062914290703 форми «В4» в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 44 452 846 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс-Чорномор 22» - відмовлено.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року - залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями суддів апеляційної інстанції, від скаржника надійшла касаційна скарга.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог ст. 330 КАС України судом встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Як убачається зі змісту касаційної скарги, ГУ ДПС у Львівській області, як на підставу касаційного оскарження спірних у цій справі рішення та постанови, посилається на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - неправильне застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом.
Так, нормою абзацу 2 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України унормовано, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У той же час, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних відповідачем судових рішеннях урахували правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезазначених постановах, вказівку на неврахування висновків яких відповідач здійснив у касаційній скарзі, що в свою чергу свідчить про суперечність доводів касаційної скарги та необґрунтованості її вимог.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Наведені скаржником постанови Верховного Суду стосується оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а доводи касаційної скарги щодо неврахування судами зазначених постанов зводяться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, що не є належним обґрунтуванням наведених скаржником підстав для касаційного оскарження судового рішення - пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини 4 статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Виходячи зі змісту пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, прийнятність доводів про ненадання оцінки усім доказам у справі можливе виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, яких у касаційній скарзі не викладено.
Відсутність у касаційній скарзі належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, які передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, унеможливлюють перевірку такої умови.
Подана касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитати нормативних актів та незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.
За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що за змістом касаційна скарга зводиться виключно до незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, опису фактичних обставин справи, їх переоцінки, аналізу досліджених судами доказів, а також цитування встановлених контролюючим органом порушень, норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства. При цьому скаржник абстрактно зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Водночас звертаючись до суду з касаційною скаргою втретє, скаржник так і не виправив недоліків касаційної скарги, на які були вказані Верховним Судом.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені ст. 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліків, які слугували підставою для повернення раніше поданої ним касаційної скарги, що свідчить лише про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування вимог і роз'яснень суду касаційної інстанції.
Згідно п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційну скаргу слід повернути скаржнику, що не перешкоджає йому реалізувати своє право звернутися із касаційною скаргою повторно.
Відповідно до ч. 7 ст. 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному ст. 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року по справі № 400/12095/24 - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
Суддя М. М. Яковенко