ф
11 листопада 2025 року
м. Київ
справа №320/26510/23
адміністративне провадження №К/990/36447/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі № 320/26510/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 13 липня 2018 року по 18 травня 2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 31 березня 2019 року по 18 травня 2023 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 18 листопада 2022 року по 18 травня 2023 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 18 листопада 2022 року по 18 травня 2023 року у розмірі 119 992,60 грн.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року змінено в резолютивній частині, виклавши абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції:
"Зобов'язати військову частину НОМЕР_1нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 18 листопада 2022 року по 18 травня 2023 року у розмірі 93 150,26 грн.".
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі № 320/26510/23 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом зазначення інших (за наявності таких) обґрунтованих посилань на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та надання до суду документа про сплату судового збору.
09 вересня 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків до якої додано документ про сплату судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі № 320/26510/23 та надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом зазначення інших (за наявності таких) обґрунтованих посилань на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
31 жовтня 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги із обґрунтуванням наявності обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
В касаційний скарзі позивач з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29.02.2024 року у справі №460/42448/22, від 20.02.2025 року у справі №320/26511/23 щодо застосування статті 117 КЗпП України.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Також в касаційній скарзі позивач посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд, проаналізувавши доводи касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами, доходить висновку про наявність в цьому випадку обставин, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, що уможливлює допуск цієї скарги до касаційного перегляду судового рішення.
Обґрунтування скаржника щодо наявності підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, є мотивованими та потребують перевірки у межах таких доводів.
Ураховуючи доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для залишення касаційної скарги без руху, її повернення чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328- 330, 334, 335, 338 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі № 320/26510/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій.
2. Витребувати з Київського окружного адміністративного суду справу № 320/26510/23.
3. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
4. Встановити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко