ф
11 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 520/22353/24
адміністративне провадження № К/990/43545/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області, Білопільської міської ради про скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення складені Головним управлінням ДПС у Сумській області: від 31 грудня 2022 року № 576436 - 2409 -1819 на суму 181 363,47 грн; від 31 грудня 2022 року № 576434 - 2409 -1819 на суму 8 125,92 грн; від 31 грудня 2022 року № 576435 - 2409 -1819 на суму 7 649,63 грн; від 29 травня 2023 року № 204792 - 2409 -1819 на суму 199 499,82 грн; від 29 травня 2023 року № 204790 - 2409 -1819 на суму 9 344,88 грн; від 29 травня 2023 року № 204791 - 2409 -1819 на суму 8 797,07 грн;
- визнати протиправними дії Білопільської міської ради щодо направлення до Головного управління ДПС у Сумській області списків орендарів змелених ділянок білопільської громади на яких розташоване нерухоме майно орендарів для складення податкових повідомлень - рішень з оренди землі за 2022 рік;
- визнати протиправними дії Білопільської міської ради щодо направлення до Головного управління ДПС у Сумській області списків орендарів змелених ділянок білопільської громади на яких розташоване нерухоме майно орендарів для складення податкових повідомлень - рішень з оренди землі за 2023 рік;
- визнати протиправною бездіяльність Білопільської міської ради в 2022-2023 роках щодо не направлення заяви до обласної військової адміністрації Сумській області про звернення до Міністерства оборони про включення Білопільської громади до переліку територій на яких ведуться бойові дії;
- зобов'язати Білопільську міську раду подати заяву до обласної військової адміністрації про
звернення до Міністерства оборони про включення Білопільської громади в перелік територій бойових дії, в тому числі в 2022 -2023 роках.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області в частині нарахування орендної плати за користування земляними ділянками за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року; податкове повідомлення-рішення №576436-2409-1819 від 31 грудня 2022 року на суму 151 136,23 грн; податкове повідомлення-рішення №576434-2409-1819 від 31 грудня 2022 року на суму 6 771,65 грн; податкове повідомлення-рішення №576435-2409-1819 від 31 грудня 2022 року на суму 6 374,69 грн. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області в частині нарахування орендної плати за користування земляними ділянками за період з 1 січня 2023 року по 30 квітня 2023 року; податкове повідомлення-рішення №204792-2409-1819 від 29 травня 2023 року на суму 66 499,94 грн; податкове повідомлення-рішення №204790-2409-1819 від 29.05.2023 на суму 3 114,96 грн; податкове повідомлення-рішення №204791-2409-1819 від 29 травня 2023 року на суму 2 932,36 грн. Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.
24 жовтня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, а заявлені нею позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
До касаційної скарги скаржником долучено також клопотання про продовження строку на підготовку та подання касаційної скарги у цій справі. Вирішуючи вказане клопотання суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судлочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з частиною другою цієї статті встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Колегія суддів Верховного Суду вважає за доцільне звернути увагу на те, що за підставою встановлення процесуальні строки поділяються на строки встановлені законом та строки встановлені судом.
Подібний підхід у застосуванні норм процесуального права є усталеним, зокрема але не виключно, викладений в ухвалах Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі №380/17924/24, від 20 березня 2025 року у справі 380/3193/24, від 29 вересня 2025 року у справі 160/16125/20.
Якщо збіг строк, який встановлений законом, то він може бути поновлений, а якщо збіг строк, який встановлений судом, то він може бути продовжений.
Строк на подання касаційної скарги та її уточнення установлений статтею 329 КАС України, тобто законом, а тому у суду, відповідно до процесуальних вимог, відсутні підстави для його продовження.
Відповідно до положень КАС України, питання щодо залишення касаційної скарги без руху, про повернення скарги (частина шоста статті 332); про відмову у відкритті провадження (частина шоста статті 333); відкриття касаційного провадження (частина друга статті 334) вирішується колегією суддів не пізніше двадцяти днів з дня надходження скарги.
Касаційна скарга зареєстрована у Верховному Суді 24 жовтня 2025 року, до того ж, скаржник зазначав про достатність часу на уточнення касаційної скарги до 10 листопада 20205 року, але так жодних уточнень не подав, тому суд надає оцінку тому змісту касаційної скарги, що подана 24 жовтня 20205 року.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
У поданій касаційній скарзі, скаржник, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, посилається, зокрема, на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що ця справа розглянута за правилами спрощеного провадження, проте підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, з огляду на ціну договору, кількість сторін спору та кількість заявлених позовних вимог.
Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги та не надано оцінки доказам скаржника, а також не становлено всі важливі обставини, що вплинули на результат вирішення спору.
Однак у поданій відповідачем касаційній скарзі вимоги положень пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в сукупності з частинами другою та третьою статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України не наведені, що свідчить про неналежне правове обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також скаржник у касаційній скарзі зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (підстава, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України), щодо роз'яснення та оцінки належного урядування та протиправної бездіяльності органів місцевого самоврядування на територіях громад на лінії бойового зіткнення та на територіях громад на яких ведуться бойові дії по належному виконанню органами місцевого самоврядування вимог статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», проте скаржник жодним чином вказану підставу касаційного оскарження не обґрунтовує.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд звертає увагу скаржника на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник чітко не вказав, яку норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду (в контексті предмета спору у цій справі). До того ж, у касаційній скарзі скаржником наведено перелік постанов Верховного Суду, які, на думку скаржника не враховані судами попередніх інстанцій: від 27 квітня 2021 року у справі № 640/5473/20 щодо обов'язку суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування; від 13 травня 2021 року у справі №640/15966/19 щодо умов визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та від 28 серпня 2018 року у справі №826/6382/17 щодо обов'язку доказування суб'єктом владних повноважень правомірності своїх рішень та дій у судах першої та апеляційної інстанцій.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Поряд з цим, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи про не встановлення судами істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.
Надання неправильної оцінки наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону.
Однак, наведене скаржником обґрунтування цим вимогам не відповідає. Фактично зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено частинами другою та третьою статті 353 КАС України.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову має кореспондуватись викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення.
Суд звертає увагу скаржника на те, що повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про продовження строку на підготовку та подання касаційної скарги у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області, Білопільської міської ради про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області, Білопільської міської ради про скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська