11 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/4740/25 пров. № А/857/33682/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року, головуючий суддя - Мачульський В.В., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Хмельницькій області, в якому просила визнати протиправним та скасування рішення від 15.10.2024 року №032950011165 щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку; зобов'язати призначити з 20.10.2024 року пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що на момент звернення за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку має достатній вік та страховий стаж роботи, а спірні періоди роботи підтверджуються записами трудової книжки, уточнюючими довідками з місця роботи.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.10.2024 року №032950011165 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах; зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Більшовик» з 1989 по 1990 роки та з 18.01.2011 року по 26.02.2015 року продавцем відповідно до трудового договору від 18.02.2011 №030600020; зобов'язано Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2024 про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахування правової оцінки, наданої судом у рішенні; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Хмельницькій області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов до хибного висновку щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи:- в колгоспі «Більшовик» з 1989 по 1990 згідно з довідкою від 03.08.2023 року № 5-26/88, оскільки в документі не просталений апостиль,- період роботи з 18.01.2011 року по 26.02.2015 року продавцем згідно з довідкою від 03.08.2023 року № 5-26/88, оскільки Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь припинила свою дію для України 23.12.2023 року та періоди трудової діяльності позивачки зараховано до страхового стажу по 31.12.1991 року.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи передані до ГУ ПФУ в Хмельницькій області для вирішення питання про призначення пенсії.
Так, 15.10.2024 року ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийнято рішення №032950011165 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Вважаючи дії, щодо не зарахування періодів роботи до страхового стажу та рішення про відмову в призначені пенсії за віком протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території республіки білорусь та інших держав - учасниць СНД. Також, період роботи позивача у ФОП ОСОБА_2 з 18.01.2011 року по 26.02.2015 року підтверджується належними та допустимими доказами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Як слідує з матеріалів справи, спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами його трудової книжки.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території російської федерації, регулювалися Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають. Ця угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які враховуються до трудового стажу.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Частиною 2 статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.94, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Також, 04 лютого 2023 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» (Постанова № 107), якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з виданням Постанови № 107 документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.
Водночас, Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, про яку йде мова у спірному рішенні. російська федерація та Республіка Білорусь також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостиля, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (стаття 2.3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
З огляду на вказане стаж набутий позивачем в той час, коли Угода від 13 березня 1992 року була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав, та підлягаю зарахуванню під час призначення пенсії.
Водночас, колегія суддів зазначає, що за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди від 13 березня 1992 року, які передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до трудового (страхового) стажу.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі №140/4740/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич