11 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3795/25 пров. № А/857/26035/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Шепелюк В.Л.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
11 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив: визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII); зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області (за місцем проживання) зарахувати період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки станом на 01 січня 1993 року та призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ з дня виникнення права на призначення пенсії (з 02 січня 2025 року).
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, та 25 березня 2025 року звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Проте рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області йому відмовлено у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років. Із таким рішенням позивач не погоджується та зазначає, що статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, підтверджується відповідним посвідченням (3 категорія), яке видається, зокрема, тим особам, які постійно проживали (працювали) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років. Зауважує, що з довідки про місце проживання від 04 грудня 2024 року №1510, виданої Черченським старостинським округом Камінь-Каширської міської ради Волинської області слідує, що на день аварії (26 квітня 1986 року) він був зареєстрований та проживав у селі Щитинь, а відповідно до довідки Камінь-Каширської міської ради Волинської області від 02 січня 2025 року №25 - з 08 жовтня 1993 року по теперішній час постійно приживає у місті Камінь-Каширський, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Також вказує, що протягом навчання (з 01 вересня 1988 року по 29 червня 1993 року) у Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З. Мануїльського у святкові та вихідні дні, у період канікул проживав з батьками у селі Щитинь, що підтверджено довідкою Черченського старостинського округу Камінь-Каширського району Волинської області від 10 березня 2025 року №542, загальний період канікул станом на 01 січня 1993 року складає 9 місяців 10 днів (280 днів). Вважає, що має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-XII.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02 квітня 2025 року № 032950012156 про відмову у призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 02 січня 2025 року пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу Волинською обласною державною адміністрацією 01 вересня 1994 року було видано посвідчення серії НОМЕР_1 (категорія 3). Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення постраждалої від Чорнобильської катастрофи суду надано не було. Отже, питання проживання позивачем не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року (умова для видачі посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року № 501) вирішувалось уповноваженою комісією при наданні йому статусу потерпілої особи. У період з 01 вересня 1988 року по 29 червня 1993 року позивач навчався у Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З. Мануїльського. З урахуванням наведеного інформація, яка міститься в дипломі, не спростовує тієї обставини, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, який проживав/працював станом на 01 січня 1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, та довідкою Черченського старостинського округу № 16 Камінь-Каширської міської ради від 04 грудня 2024 року № 1510, підтверджено факт безперервного проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення з 01 січня 1986 року по 29 серпня 1988 року (що також є підставою для зменшення пенсійного віку на початкову величину - 3 роки), а довідкою Черченського старостинського округу № 16 Камінь-Каширської міської ради від 10 березня 2025 року № 542 - факт проживання у селі Щитинь у періоди канікул протягом навчання у вищому навчальному закладі з 01 вересня 1988 року по 29 червня 1993 року (сумарно складає понад 9 місяців). З довідки Камінь-Каширської міської ради від 02 січня 2025 року № 25 слідує, що з 08 жовтня 1993 року по 25 березня 1997 року ОСОБА_1 дійсно постійно проживає і зареєстрований по АДРЕСА_1 , а з 25 березня 1997 року по теперішній час - по АДРЕСА_2 . Наведене у сукупності вказує на помилковість висновків Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про те, що ОСОБА_1 не проживав не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року в зоні гарантованого добровільного відселення. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ носить формальний характер та не відповідає чинному законодавству.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивач звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII. Вказує, що заява позивача про призначення пенсії з доданими документами за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Хмельницькій області, рішенням якого від 02 квітня 2025 року № 032950012156 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення. Документами, які були надані позивачем до заяви, підтверджено факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року 02 роки 04 місяці 04 дні, що є недостатнім для набуття права на пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Волинською обласною державною адміністрацією (а.с.9).
25 березня 2025 року ОСОБА_1 через веб портал електронних послуг звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Хмельницькій області, рішенням якого від 02 квітня 2025 року № 032950012156 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку з тих мотивів, що підтверджений період проживання на території гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить менше трьох років - 2 роки 04 місяці 04 дні.
Рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 02 квітня 2025 року № 032950012156 є предметом оскарження у цьому спорі саме у зв'язку із незгодою позивача з висновком про його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років та відсутність у нього права на зниження пенсійного віку.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02 квітня 2025 року № 032950012156 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 02 січня 2025 року пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України від 09 березня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною першою статті 55 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абзац п'ятий пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ).
За змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
З положень статті 55 Закону № 796-XII слідує, що умовами призначення пенсії позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV, є: наявність відповідного страхового стажу (з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років), зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII.
Початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 07 травня 2024 року у справі № 460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі № 460/17257/23, від 18 вересня 2024 року у справі № 240/6201/23, від 16 жовтня 2024 року у справі № 140/14380/23).
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1, зі змінами), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Відповідно до пункту 2.22 розділу II Порядку № 22-1 для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 106).
Із відомостей паспорта громадянина України слідує, що ОСОБА_1 народився в селі Щитинь Любешівського району (Камінь-Каширський район) Волинської області.
З довідки Черченського старостинського округу № 16 Камінь-Каширської міської ради від 04 грудня 2024 року № 1510 (а.с.13) слідує, що ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав у селі Щитинь Камінь-Каширського району Волинської області з 01 січня 1986 року по 29 серпня 1988 року. Довідка видана на підставі погосподарської книги № 3 за 1986-1990 роки, особовий рахунок № 703.
Згідно з додатком 1 до Постанови № 106 село Щитинь Любешівського району Волинської області включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Водночас за змістом рішення від 02 квітня 2025 року № 032950012156 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області дійшло висновку, що період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року фактично становить 2 роки 04 місяці 04 дні.
Так, судом першої інстанції встановлено, що у період з 01 вересня 1988 року по 29 червня 1993 року позивач навчався у Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З. Мануїльського, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 . Відповідно до відомостей архівної довідки від 15 січня 2025 року № 24-01/1-17, виданої Рівненським державним гуманітарним університетом, наказом від 02 серпня 1988 року № 196-с позивач був зарахований студентом 1 курсу стаціонарної форми навчання факультету загальнотехнічних дисциплін спеціальності «ЗТД і фізика»; згідно з наказом від 02 липня 1993 року № 325-с ОСОБА_1 присвоєно звання і кваліфікацію «Вчитель трудового навчання і загальнотехнічних дисциплін та фізики» і видано диплом встановленого зразка НОМЕР_3 від 14 червня 1993 року, реєстраційний № 648. Згідно з навчальним планом спеціальності 03.02.00 «Загально-технічні дисципліни і фізика» канікули були: 1988/1989 н.р. з 19 січня 1989 року по 02 лютого 1989 року (зимові), з 29 червня 1989 року по 31 серпня 1989 року (літні); 1989/1990 н.р. з 12 січня 1990 року по 25 січня 1990 року (зимові), з 28 червня 1990 року по 31 серпня 1990 року (літні); 1990/1991 н.р. з 26 січня 1991 року по 08 лютого 1991 року (зимові), з 27 червня 1991 року по 31 серпня 1991 року (літні); 1991/1992 н.р. з 12 січня 1992 року по 25 січня 1992 року (зимові), з 27 липня 1992 року по 23 серпня 1992 року (літні); 1992/1993 н.р. з 05 січня 1993 року по 11 січня 1993 року.
Також зазначено, що правонаступником Ровенського державного педагогічного інституту ім. Д.З. Мануїльського є Рівненський державний гуманітарний університет.
Зі змісту довідки Черченського старостинського округу № 16 Камінь-Каширської міської ради від 10 березня 2025 року № 542 слідує, що в погосподарській книзі № 3 на 1986-1990 роки в рядку 22 «Відмітка про тимчасово відсутніх членів сім'ї (вказати місяць рік і причину вибуття, місяць і рік повернення в господарство)», та в погосподарській книзі № 3 на 1991-1995 роки в рядку 17 «Відмітка про тимчасово відсутніх членів сім'ї (вказати місяць рік і причину вибуття, місяць і рік повернення в господарство)», значиться запис вибув 29 серпня 1988 року в м. Ровно. Гр. ОСОБА_1 навчався в Рівненському державному педагогічному інституті ім. Д.З. Мануїльського, а під час канікул проживав з батьками в с. Щитинь Камінь-Каширського району Волинської області.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону № 796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону № 796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Частиною першою статті 15 Закону № 796-ХІІ обумовлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Частиною третьою статті 65 Закону № 796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу Волинською обласною державною адміністрацією 01 вересня 1994 року було видано посвідчення серії НОМЕР_1 (категорія 3). Отже, питання проживання позивачем не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року (умова для видачі посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року № 501) вирішувалось уповноваженою комісією при наданні йому статусу потерпілої особи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що інформація, яка міститься в дипломі, не спростовує тієї обставини, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, який проживав/працював станом на 01 січня 1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, та довідкою Черченського старостинського округу № 16 Камінь-Каширської міської ради від 04 грудня 2024 року № 1510, підтверджено факт безперервного проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення з 01 січня 1986 року по 29 серпня 1988 року (що також є підставою для зменшення пенсійного віку на початкову величину - 3 роки), а довідкою Черченського старостинського округу № 16 Камінь-Каширської міської ради від 10 березня 2025 року № 542 - факт проживання у селі Щитинь у періоди канікул протягом навчання у вищому навчальному закладі з 01 вересня 1988 року по 29 червня 1993 року (сумарно складає понад 9 місяців).
З довідки Камінь-Каширської міської ради від 02 січня 2025 року № 25 слідує, що з 08 жовтня 1993 року по 25 березня 1997 року ОСОБА_1 дійсно постійно проживає і зареєстрований по АДРЕСА_1 , а з 25 березня 1997 року по теперішній час - по АДРЕСА_2 .
У постановах від 26 липня 2023 року у справі № 460/2589/20, від 07 травня 2024 року у справі № 460/38580/22, від 09 липня 2024 року у справі № 240/16372/23, від 16 жовтня 2024 року у справі № 140/14380/23 Верховний Суд зазначав, що відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.
Таким чином, у розглядуваній справі, враховуючи наявність у позивача посвідчення особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та довідок органу місцевого самоврядування, які підтверджують факт проживання позивача на території гарантованого добровільного відселення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років (максимальний), з огляду на що відмова ГУ ПФУ в Хмельницькій області у призначенні позивачу пенсії за віком є протиправною.
За змістом спірного рішення у позивача наявний страховий стаж 36 років 2 місяці 26 днів. Тобто, умова щодо страхового стажу для призначення пенсії за віком виконується.
Таким чином, колегія суддів вказує, що рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 02 квітня 2025 року № 032950012156 позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.
У межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Хмельницькій області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення, а ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Хмельницькій області, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача (вказаний висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 07 травня 2024 року у справі № 460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі № 460/17257/23).
З урахуванням наведеного, слід зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ з 02 січня 2025 року (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 140/3795/25 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін