10 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/117/25 пров. № А/857/17952/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року (головуючий суддя Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/117/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами; зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також звільнити позивача з військової служби, у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворим батьком, який його потребує.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач повторно проігнорував рапорт, станом на день подання позову він так і не отримав жодної відповіді, хоча усі необхідні документи про звільнення додані ним до рапорту. Наголошує, що довідка ЛКК форми №080-4/о є чинним медичним документом і засвідчує потребу батька у сторонньому догляді. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив потребу у постійному догляді виключно з наявністю І чи ІІ групи інвалідності, що не відповідає вимогам закону.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 04.12.2024 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який потребує постійного догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком ЛКК.
До рапорту позивач додав нотаріально завірені документи: копію паспорту ОСОБА_1 , копію картки платника податків ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , Витягу з реєстру територіальної громади, копію паспорту ОСОБА_2 , копію картки платника податків ОСОБА_2 , Витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 , копію документу з Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, Висновок ЛКК №285/35/194, копію документу з Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, акт проведення обстеження сім'ї, копію документу з Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, Висновок про результати комплексного визначення індивід. потреб особи, яка потребує надання послуг, копію документу з Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, рішення по призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 16.09.2024.
У матеріалах справи відсутня відповідь на вказаний рапорт.
Представник позивача звернулась з адвокатським запитом від 10.12.2024, де просила надати інформацію про розгляд вищезазначеного рапорту.
Відповіді на вказаний запит відповідачем надано не було.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, оцінивши наданий позивачем до рапорту про звільнення, висновок ЛКК №285/35/194 від 03.07.2024 щодо батька позивача, дійшов висновку, що такий не підтверджує необхідність постійного догляду, оскільки містить обмеження часовими межами - до 03.07.2025.
Суд першої інстанції зазначив, що із змісту висновку ЛКК №285/35/194 від 03.07.2024 вбачається, що пунктом 4 висновку вказано: рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (необхідне підкреслити), однак у висновку серед можливих рекомендацій відсутнє поняття "постійний догляд".
Крім того, судом наголосив, що батько позивача не є інвалідом I чи II групи.
Вирішуючи даний спір, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно зі ч.1-3 ст.1 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Відповідно до абзацу дванадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставах необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 12 Положення №1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Пунктом 233 Положення №1153 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 № 438/16454 і відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п.14.10 Інструкції).
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно до п.14.10 Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення, а розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби має відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту.
Колегія суддів наголошує, що згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Сторонами визнається, що 04.12.2024 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який потребує постійного догляду, до якого додав нотаріально засвідчені копії документів: копію паспорту ОСОБА_1 , копію картки платника податків ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , Витягу з реєстру територіальної громади, копію паспорту ОСОБА_2 , копію картки платника податків ОСОБА_2 , Витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 , копію документу з Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, Висновок ЛКК №285/35/194, копію документу з Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, акт проведення обстеження сім'ї, копію документу з Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, Висновок про результати комплексного визначення індивід.потреб особи, яка потребує надання послуг, копію документу з Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, рішення по призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 16.09.2024.
Як встановлено апеляційним судом, наказ по особовому складу про звільнення з військової служби позивача чи обґрунтована відмова у задоволенні рапорту відповідачем не приймались, в матеріалах справи докази реагування на вказаний рапорт відсутні.
Однак, колегія суддів наголошує, що згідно Положення №1153 та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є, або наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, або письмова обґрунтована відмова у задоволенні рапорту.
Колегія суддів констатує, що саме відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому. Відповідач неналежно віднісся до розгляду рапорту, такий рапорт є не вирішеним.
За своєю правовою природою протиправна бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була вчинити відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд першої інстанції не врахував доводи позивача про те, що станом на день подання позову його рапорт так і не був розглянутий, та самостійно встановив підстави відмови у задоволенні рапорту і надав їм оцінку у рішенні.
Апеляційний суд наголошує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 5 Кодексу адміністративного України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Колегія суддів констатує, що належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України в матеріалах справи відсутні і це позбавило позивача можливості належно захистити своє право на звільнення з військової служби.
З урахуванням наведеного належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача розглянути рапорт згідно вимог законодавства та прийняти мотивоване та обгрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.
Враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення постанови про часткове задоволення позову.
Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з цим слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 понесені ним судові витрати у загальному розмірі 1514 грн.
Керуючись статтями 308, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 300/117/25 скасувати та ухвалити постанову про часткове задоволення позову.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн. 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш