10 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/6494/24 пров. № А/857/19452/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Нос С.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року (суддя - Карп'як О.О., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного рішення - 10.04.2025),
в адміністративній справі №380/6494/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області,
про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
У березні 2024 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Львівській області №28526/13-01-07-09 (форма «С») від 29.11.2023 року про застосування штрафних санкцій у розмірі 384973,30 грн. відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ; 2) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.
Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи такі безпідставними, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 в задоволенні позову відмовлено повністю.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду є незаконним і необгрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, суд не надав належної правової оцінки доказам і доводам позивача, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт вказує на те, що однією із підстав позову було те, що у ГУ ДПС у м. Києві були відсутні підстави для призначення фактичної перевірки за п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України. Суд першої інстанції не врахував, що встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки є істотним порушень норм податкового законодавства, що повинно мати своїм наслідком скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого за її наслідками. У межах цієї справи контролюючий орган не довів підставність призначення та проведення фактичної перевірки, що повинно мати своїм наслідком визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного за результатами проведення такої перевірки. Також у межах цієї справи контролюючий орган не навів жодних аргументів на підтвердження обґрунтованості визначення періоду діяльності платника податків, що підлягав перевірці саме 1095 днями, а місцевий адміністративний суд залишив це поза увагою. Також апелянт вказує, що місцевий адміністративний суд помилково прийшов до висновку про правомірність нарахування щодо позивача штрафних санкцій за ст.20 Закону №265/95-ВР у зв'язку із порушенням п.12 ст.3 цього Закону №265/95-ВР. В акті фактичної перевірки не відображено посилання на метод визначення ціни товару. Матеріали справи підтверджують факт належного здійснення позивачем обліку товарних запасів та підтвердження цього обліку первинними документами. Висновки суду щодо правомірності нарахування позивачу штрафних санкцій за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням є помилковими.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі, а судові витрати по справі покласти на відповідача.
Відповідач подав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити частково.
Суд встановив такі фактичні обставини справи.
Позивач ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність з 18.04.2023, номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2004150010002104603.
Видами діяльності позивача за КВЕД є: 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний); 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.51 Оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.41 Роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпечення у спеціалізованих магазинах; 47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.79 Роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 95.11 Ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування; 95.12 Ремонт обладнання зв'язку; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг.
Позивач здійснює господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 .
26.10.2023 року Головним управлінням ДПС у м. Києві видано Наказ №5260-п «Про проведення фактичних перевірок», зокрема, за адресою: АДРЕСА_1 відносно ФОП ОСОБА_1 .. Наказ видано на підставі пп.80.2.2 ст.80, п.69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України, Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закону України від 21.06.2012 №5007-VI «Про ціни і ціноутворення», інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС (а.с. 81).
Відповідно до пункту 1 вказаного Наказу, повинна бути проведена фактична перевірка платників податків/об'єктів, зазначених у додатках 1-7, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки). Обґрунтування: доповідна записка управління фактичних перевірок від 25.10.2023 року №1977/26-15-07-07-00-12. Період діяльності, що перевіряється: згідно статті 102 Податкового кодексу України. Тривалість перевірки не повинна перевищувати 10 діб. Дата початку перевірки 01.11.2023 року.
01.11.2023 року працівниками Головного управління ДПС у м. Києві розпочато проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до направлень на перевірку від 01.11.2023 року №19776/26-15-07-07-01, №19777/26-15-07-07-01 (а.с. 80, 80-зв.).
За результатами складено Акт фактичної перевірки №70682/26/15/07/3439311676 від 01.11.2023 року (бланк №007484), відповідно до якого в ході перевірки встановлено, зокрема, порушення вимог пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (а.с. 28).
Зміст Акту перевірки містить, зокрема, таку інформацію:
За адресою АДРЕСА_1 , знаходиться магазин де здійснює свою господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 у сфері торгівлі товарами непродовольчої групи, в тому числі технічно складними побутовими товарами (мобільні телефони, прилади для відтворення аудіо записів та ін.) та аксесуарами до них у готівковій та або безготівковій (з використанням банківської платіжного терміналу) формі із застосуванням належним чином зареєстрованого програмного реєстратора розрахункових операцій.
Перед початком проведення фактичної перевірки була проведена контрольно-розрахункова операція з продажу набору для чистки екранів за ціною 249,00 грн. (01.11.2023 час 11 год 42 хв. 47 сек.), при цьому розрахунок проведено у безготівковій формі без застосування ПРРО та видачі відповідного розрахункового документа. Продавцем роздруковано та видано не фіскальний чек (квитанція) з банківського платіжного терміналу.
Крім того, 24.10.2023 р. при розрахунку на суму 899,00 грн. за товари у безготівковій формі (банківський платіжний термінал) (час 14:22:09 год) споживачу (покупцю) не надано відповідний розрахунковий документ та відповідно розрахункова операція проведена без застосування ПРРО. Також, 24.10.2023 (час 14:25 год) при розрахунку на суму 104,10 грн. за товари у готівковій формі, розрахункову операцію проведено без застосування ПРРО та видачі відповідного розрахункового документа.
Таким чином, перевіркою порядку здійснення розрахункових операцій встановлено проведення ФОП ОСОБА_1 розрахункових операцій в готівковій та/або безготівковій формі без застосування ПРРО та відповідно без формування та видачі відповідних розрахункових документів на загальну суму 1252, 10 грн. з яких 899,00 грн. перший факт продажу та всі останні на загальну суму 353,10 грн..
Також перевіркою встановлено ведення з порушенням обліку товарних запасів (за місцем їх реалізації) порядок якого затверджено наказом МФУ від 03.09.2021 №496, а саме: ФОП ОСОБА_1 на початок проведення перевірки не було надано документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів, зокрема, але не виключно документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення згідно переліку від 01.11.2023 року, які на момент перевірки знаходились у місці продажу (в магазині). Таким чином, виявлено не обліковані у встановленому порядку товари згідно переліку від 01.11.2023 на загальну суму 384323,00 грн..
13.11.2023 року представником позивача було подано до ГУ ДПС у м. Києві заперечення до акту фактичної перевірки. У відповідь на заперечення ГУ ДПС у м. Києві повідомило, що матеріали перевірки направлені до ГУ ДПС у Львівській області, якою прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.11.2023 року №28526/13-01-07-09 (а.с. 46).
На підставі вказаного Акта перевірки від 01.11.2023 Головним управлінням ДПС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.11.2023 №28526/13-01-07-09, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафну (фінансову) санкцію на загальну суму 384973,30 грн., за порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР. Штрафні санкції застосовано згідно п.1 ст.17, ст.20 цього Закону №265/95-ВР (а.с. 82).
Із змісту розрахунку фінансових санкцій до Акту перевірки від 01.11.2023 щодо ФОП ОСОБА_1 видно, що загальна сума штрафних (фінансових) санкцій становить 384973,30 грн., яка включає: - суму штрафу 650,30 грн. за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР (проведення розрахункових операцій в готівковій та/або безготівковій формі на загальну суму 1252,10 грн. без застосування РРО та/або ПРРО, без створення в паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків); - суму штрафу 384323,00 грн. за порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР (а.с. 82-зв.).
Вважаючи протиправним вказане ППР від 29.11.2023 позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що фактична перевірка господарської діяльності позивача ФОП ОСОБА_1 01.11.2023 за адресою: АДРЕСА_1 була проведена на підставах, визначених чинним законодавством, а наказ №5260-п від 26.10.2023 на проведення такої перевірки містить правові та фактичні підстави для призначення перевірки, а обсяг зазначеної у наказі інформації у повному обсязі відповідає вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Порушень щодо процедури призначення і проведення фактичної перевірки, судом не встановлено. Також суд вказав, що матеріалами справи підтверджується, що в ході перевірки правомірно було встановлено порушення позивачем вимог пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону №265/95-ВР за яке застосовано штрафні санкції на підставі статей 17 п.1, 20 Закону №265/95-ВР, оскільки позивачем було допущено проведення розрахункових операцій в готівковій та/або безготівковій формі на загальну суму 1252,10 грн. без застосування РРО та/або ПРРО, без створення в паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків), а також допущено реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому законодавством порядку.
Суд апеляційної інстанції частково не погоджується із висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносно доводів апелянта (позивача) щодо відсутності у контролюючого органу підстав для призначення і проведення перевірки, що зумовлює визнання незаконними наслідки такої перевірки, та відносно висновків суду першої інстанції про те, що фактична перевірка де здійснює господарську діяльність позивач, була проведена на підставах, визначених чинним законодавством, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пунктом 20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового Кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно із пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 ПК України).
Відповідно до п.81.1 ст.81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
У розглядуваній справі суд зауважує, що контролюючий орган був допущений до проведення перевірки за наслідками якої ним було складено Акт, а в подальшому на підставі його висновків винесено оскаржуване ППР.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 (справа №804/1113/16), від 24.05.2019 (справа №826/16221/15), від 03.10.2019 (справа №820/850/16), від 16.10.2019 (справа №820/11291/15), від 22.11.2019 (справа №815/4392/15) тощо.
Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У розглядуваній справі судом встановлено, що підставою для проведення перевірки згідно наказу від 26.10.2023р. №5260-п «Про проведення фактичних перевірок» є підпункт 80.2.2 п.80.2 статті 80 ПК України.
За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
У постанові 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок, щодо застосування вказаної норми ПК України.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації яка свідчить про можливі порушення дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У розглядуваній справі судом встановлено, що інформацією, у зв'язку з якою прийнято наказ від 26.10.2023 №5260-п, стала інформація про можливі факти порушення вимог законодавства щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій ФОП ОСОБА_1 за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 46а, яка зазначена в доповідній записці ГУ ДПС в м. Києві від 25.10.2023 року №1977/26-15-07-07-01-09 (а.с. 105-зв.).
Отже, вказана письмова інформація в розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №420/9909/23 (постанова від 26.03.2024).
Також зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 27.03.2025 у справі №280/6830/23, від 27.03.2025 у справі №560/15692/23, від 06.02.2025 у справі №120/11036/23, від 18.06.2025 у справі №380/11678/24, від 17.09.2025 у справі №380/10906/24.
Більше того, жодною нормою ПК України не передбачено обов'язку розкриття у наказі про призначення перевірки змісту інформації та фактів, які свідчать про порушення/ймовірне порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.
Як свідчать матеріали справи, направлення на перевірку містять належні відомості, передбачені ПК України, зокрема, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та дані про суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), а також підстави.
Згідно наказу, направлень та акту перевірки, фактична перевірка проведена двома посадовими особами контролюючого органу у присутності продавця (представника ФОП) з врученням останньому до її проведення наказу, направлень на перевірку та пред'явленням службових посвідчень.
Враховуючи зазначене, колегією суддів не встановлено обставин про порушення податковим органом положень законодавства в частині наявності підстав та процедури проведення перевірки.
Таким чином, суд першої інстанції у відповідній частині сформував вірні висновки про те, що процедурних порушень щодо здійснення фактичної перевірки, судом не встановлено, а доводи позивача про відсутність підстав для проведення фактичної перевірки є безпідставними.
Відносно висновків суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується факт порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР за яке застосовано штрафні санкції у розмірі 650,30 грн. на підставі статті 17 п.1 Закону №265/95-ВР, оскільки позивачем було допущено проведення розрахункових операцій в готівковій та/або безготівковій формі на загальну суму 1252,10 грн. без застосування РРО та/або ПРРО, без створення в паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків), то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Із змісту Акту фактичної перевірки від 01.11.2023 та розрахунку фінансових санкцій до Акту перевірки від 01.11.2023 щодо ФОП ОСОБА_1 видно, що загальна сума штрафних (фінансових) санкцій згідно спірного ППР від 29.11.2023 становить 384973,30 грн.. При цьому, сума штрафу за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР (проведення розрахункових операцій в готівковій та/або безготівковій формі на загальну суму 1252,10 грн. без застосування РРО та/або ПРРО, без створення в паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків) - становить 650,30 грн..
Колегія суддів враховує, що апелянт (позивач) оскаржуючи рішення суду першої інстанції від 10.04.2025 про відмову у задоволенні позовних вимог, не навів жодних обгрунтувань і не зазначив жодних доказів щодо безпідставності висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР та як наслідок щодо протиправності спірного ППР від 29.11.2023 в частині накладення штрафу у розмірі 650,30 грн..
Таких обгрунтувань і доказів щодо дотримання позивачем вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР не було наведено позивачем і в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції (ч.5 ст.308 КАС України).
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції в частині щодо порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР та як наслідок щодо правомірності спірного ППР від 29.11.2023 в частині накладення штрафу у розмірі 650,30 грн..
Однак, відносно доводів апелянта (позивача) щодо відсутності порушення вимог п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за яке застосовано штрафні санкції у розмірі 384323,00 грн. на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР, та відносно висновків суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується факт такого порушення та правомірність застосування до позивача штрафу у розмірі 384323,00 грн. на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до статті 3 Закону № 265/95-ВР, а зокрема, пункту 12 статті 3 цього Закону, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Відповідно до статті 2 Закону №265/95-ВР, термін «технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту» для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про захист прав споживачів». Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 року №231, смартфони та мобільні телефони (код згідно з УКТЗЕД 8517120000) віднесені до технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Статтею 20 Закону №265/95-ВР передбачено, що до суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Отже, суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Податкового кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, розроблено Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2021 року №496, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 2021 року за № 1411/37033 (далі - Порядок №496).
Порядок № 496 визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону №265/95-ВР зобов'язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такого ФОП.
Нормами пункту 2 розділу ІІ Порядку №496 визначено, що у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:
документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи;
первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб'єкта господарювання, серія та номер паспорта/номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару;
товарні запаси - сукупність товарів, що утримуються ФОП для подальшого продажу (надання послуг).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку № 496, облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку.
ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об'єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об'єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об'єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об'єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід'ємною частиною такого обліку.
Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Порядку № 496, заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об'єктах) відсутні: 1) первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; 2) відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; 3) первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.
Пунктом 11 Розділу ІІ Порядку №496 передбачено, що форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред'явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).
Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такої ФОП. Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.
Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов'язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Як уже зазначалось судом вище та слідує з Акту перевірки від 01.11.2023 посадовими особами контролюючого органу встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме, що ФОП ОСОБА_1 в магазині за адресою: АДРЕСА_1 , допущено порушення порядку ведення обліку товарних запасів (за місцем їх реалізації). Виявлено не обліковані у встановленому порядку товари згідно переліку від 01.11.2023 на загальну суму 384323,00 грн..
Водночас, матеріали справи не містять інформації щодо того, якими саме доказами підтверджується позиція відповідача про те, що посадовими особами контролюючого органу в період перевірки 01.11.2023 було виявлено та зафіксовано факт порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, зокрема, в частині щодо не надання позивачем посадовим особам контролюючого органу документів, що підтверджують облік та походження товарних запасів,
При цьому, апеляційний суд зазначає, що за приписами статті 20 Закону №265/95-ВР, суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) не надання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Оскаржуване позивачем ППР від 29.11.2023 не містить формулювання про те, за які саме порушення приписів пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР позивача притягнено до відповідальності у виді штрафу в розмірі 384323,00 грн.. Однак, виходячи із змісту Акту фактичної перевірки, можна припустити, що такий штраф накладено саме за не надання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
З цього приводу, колегія суддів враховує також наступне.
Відповідно до положень пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №996-ХІV, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.
Відповідно до приписів частини 1, 2 та 5 статті 8 Закону №996-ХІV, бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належить до компетенції мого власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.
Відповідно до статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю за впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у чому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
У розділі V Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачена відповідальність за порушення вимог лише цього Закону.
Норми Закону допускають ведення обліку товарних запасів як на складах, так і за місцем їх реалізації та не містять чіткого та однозначного визначення місця знаходження (зберігання) первинних облікових документів на товар.
Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що облік товарних запасів позивачем ФОП ОСОБА_1 здійснюється за адресою ведення господарської діяльності, а саме: АДРЕСА_1 , в порядку, встановленому законодавством (Наказу Міністерства фінансів України №496 від 03.09.2021 року «Про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту») та здійснюється в електронному вигляді.
Крім того, встановлено, що працівниками контролюючого органу в ході проведення перевірки було надано на адресу позивача запит про надання документів, а саме: - накладних від постачальників, що підтверджують ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, на товар який знаходиться в реалізації станом па момент перевірки: - документів (накази, договори) щодо працевлаштування працівників; - форму обліку товарних запасів у паперовій або електронній формі.
При цьому строк для надання документів становив менше 1 години. Заперечення представника ФОП Барладін Р.Ю. щодо надання більше часу так як обсяг документів є значним, а термін перевірки складає 10 днів згідно наказу, було проігноровано працівниками контролюючого органу.
На такий запит представники позивача виконуючи вимоги чинного законодавства погоджувались надати контролюючому органу електронний вигляд документів про залишок товарних запасів, копій документів щодо працевлаштування працівників та копій документів щодо набуття товару, який знаходиться за місцем ведення господарської діяльності. Однак, працівниками контролюючого органу було проігноровано вказану інформацію та складено акт фактичної перевірки цього ж дня 01.11.2023.
Факт надання позивачем до контролюючого органу документів на виконання відповідного запиту підтверджується також супровідним листом №01 від 01.11.2023 (а.с. 36).
Відносно походження товару, то позивачем наводиться обгрунтування про те, що відповідно до договору комісії №БР-25-1023-МД від 25 жовтня 2023 року укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 останньому було передано товар, перелік якого зазначено в додатку №1 до вказаного договору, під комісійну реалізацію на загальну суму 460568,00 грн. (а.с. 39-41).
Окрім того, зазначений товар також відображений у формі ведення обліку товарних запасів, який здійснюється ОСОБА_1 в електронній формі (а.с. 42).
Запитувані копії документів були надані контролюючому органу шляхом направлення їх листом на електронну адресу Головного управління ДПС у м. Києві, про що відділом документообігу вказані документи взято до розгляду.
Також всі запитувані копії документів були подані позивачем разом із запереченням на акт перевірки, за вих. №13/2 від 13.11.2023 року, яке прийнято ГУ ДПС у м. Киві 14.11.2023 року (а.с. 46).
Зауважень щодо здійснення обліку товарів за місцем продажу або щодо відсутності за місцем продажу документів, які стосуються їх обліку, контролюючий орган не висував та в акті не відобразив. Акт перевірки (п.4.4) не містить зобов'язання контролюючого органу щодо надання ФОП ОСОБА_1 будь-яких документів до перевірки.
Контролюючим органом не вчинено належних дій для отримання документів під час перевірки у підтвердження чи спростування обставин наявності складу порушення передбаченого ст.20 Закону №265/95-ВР, тим самим порушено такі складові принципу «належного урядування» як послідовність, ясність дій та юридичну визначеність у спірних правовідносинах. Відповідачем не подано доказів в підтвердження обставин відсутності таких документів за місцем реалізації товарів. Не взяття до уваги контролюючим органом первинних документів наданих платником в ході проведення перевірки, з підстав їх невідповідності, не свідчить про їх не надання.
Позивач надав суду докази на підтвердження заявлених позовних вимог в частині щодо дотримання порядку ведення обліку товарних запасів та виконання вимог ПК України, Порядку №496 та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Долучена до матеріалів справи форма обліку є достовірним доказом, записи в ній відображені в хронологічному порядку надходження товарів. Договір комісії та акти приймання-передачі є також достовірними доказами, так як є первинними документами відповідно до Порядку №496, а відтак, є саме тими доказами, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Жодних зауважень щодо змісту, форми тощо цих документів контролюючий орган в акті перевірки не зазначив. Також будь-яких застережень стосовно правильності заповнення позивачем Форми ведення обліку товарних запасів в акті перевірки податковий орган не навів. Наявності таких обставин не встановлено й судом під час розгляду справи.
При цьому, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення під час перевірки (чи вимог про проведення) зняття залишків ТМЦ або інвентаризації.
З огляду на вищенаведене, являються необгрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем допущено порушення у виді «не надання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті)», що являється порушенням п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З врахуванням наведених вище фактичних обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність належних і допустимих доказів того, що позивачем за місцем здійснення господарської діяльності в магазині за адресою: АДРЕСА_1 було вчинено 01.11.2023 порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що може мати наслідком притягнення до відповідальності згідно статті 20 цього Закону №265/95-ВР.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем ППР згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, апеляційний суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 29.11.2023 року про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій вказаним вище критеріям частково не відповідає, тому є протиправним та підлягає частковому скасуванню, а саме, в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 384323,00 грн. за порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, а адміністративний позов частковому задоволенню, з наведених вище підстав.
З огляду на наведене, доводи апелянта (позивача) у відповідній частині являються обгрунтованими, а висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову - частково помилковими.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено без дотримання норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати і прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, з наведених апеляційним судом вище підстав.
Крім цього, у зв'язку із наявністю підстав для часткового задоволення позовних вимог, відповідно до приписів статей 139, 322 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що в користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати у справі, а саме, витрати по сплаті судового збору у розмірі 3843,23 грн. за подання адміністративного позову та у розмірі 5764,85 грн. за подання апеляційної скарги, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідні платіжні квитанції щодо сум сплаченого судового збору є наявними в матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року в адміністративній справі №380/6494/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати і прийняти нову постанову.
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №28526/13-01-07-09 (форма «С») від 29.11.2023 року про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій у розмірі 384323,00 грн..
У задоволенні решта позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській в користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3843,23 грн. за подання адміністративного позову та у розмірі 5764,85 грн. за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
С. П. Нос