Справа № 240/10000/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова Оксана Гнатівна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
11 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов'ззання вчинити дії,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Вищої ради правосуддя від 11.03.2025 за №475/0/15-25 ОСОБА_1 (далі - позивач) звільнена з посади судді Житомирського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Житомирського апеляційного суду №65-к від 11.03.2025 суддю Житомирського апеляційного суду ОСОБА_1 відраховано зі штату Житомирського апеляційного суду 11 березня 2025 року відповідно до пункту 4 частини 6 статті 126 Конституції України.
З 12.03.2025 позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
В подальшому, в 20.03.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із відповідною заявою про перерахунок призначеного їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі наступних документів:
- розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, виданого Житомирським апеляційним судом від 12.03.2025 за №447/25, відповідно до якого її суддівський стаж становить 27 років 1 місяць 4 дні;
- довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданої Житомирським апеляційним судом від 11.03.2025 за №437/25, відповідно до якої її суддівська винагорода, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, станом на 11 березня 2025 року складає 213 878,50 грн.
Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №063350037144 від 01.04.2025 позивачці призначено виплату довічного грошового утримання в розмірі 62% суддівської винагороди судді, який працює на відповідні посаді з розрахунку стажу 26 років 1 місяць 22 дні.
Вважаючи протиправними дії відповідача, що виявилися у невірному визначенні відсоткової величини суддівської винагороди під час перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання, позивач вирішив звернувся з даним позовом до суду.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні у цій справі відносини регулюються, зокрема, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016№1402-VIII (далі Закон №1402-VIII), який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини першої статті 142 Закону №1402-VIII, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
За правилами частини другої статті 142 Закону №1402-VIII, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначенихЗаконом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
За приписами частини п'ятої статті 142 Закону №1402-VIII, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 137 Закону №1402-VIII, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Відповідно до абзацу 4 пункту 34 Розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Судом встановлено, що на час обрання ОСОБА_1 суддею питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося статтею 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ (далі - Закон №2862-ХІІ).
Частиною 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2862-ХІІ (далі Закон №2862-ХІІ), в редакцій чинній на час призначення позивача на посаду судді, встановлювалось, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Суд враховує, що відповідно до частини другої статті 137 Закону №1402-VIII (у чинній редакції) до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Тобто, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Така правова позиція покладена в основу рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №9901/805/18.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону №1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №2862-ХІІ (в редакції, яка діяла на час призначення позивача на посаду судді) право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.
Суд зазначає, що згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 11 березня 2025 року за №475/0/15-25 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Житомирського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
У вказаному рішенні зазначено, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді на дату ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення становить 27 років 1 місяць 1 день.
Також зазначено, що до стажу роботи на посаді судді, що дає ОСОБА_1 право на відставку, підлягають зарахуванню два роки стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для обрання на посаду судді.
Так, матеріалами справи встановлено, що відповідно до наявних у трудовій книжці записів позивачка у період з 14 квітня 1996 року до 31 серпня 1998 року працювала на посаді помічника голови обласного суду.
В свою чергу, варто зазначити, що рішенням Вищої ради правосуддя від 11 березня 2025 року за №475/0/15-25 визначено, що до стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) ОСОБА_1 , вимога щодо якого була визначена законом та надала право для призначення на посаду судді, підлягає зарахуванню стаж роботи з 09 лютого 1998 року до 04 серпня 1998 року, що становить 5 місяців 25 днів (оскільки, 05.08.1998 Указом Президента України за №846/98 позивачку призначено на посаду судді, про що свідчить запис у трудовій книжці).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що загальний стаж на посаді судді, який дає право позивачці на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становить 27 роки 1 місяців 1 днів:
стаж роботи на посаді судді - 26 років 07 місяців 6 дні;
стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), що надавав право для призначення на посаду судді - 5 місяців 25 днів (з 09 лютого 1998 року до 04 серпня 1998 року).
Верховним Судом неодноразово у своїх постановах, зокрема від 23 червня 2022 року у справі № 420/1987/21, від 08 вересня 2022 року у справі №380/10696/21, висловлено правову позицію, згідно з якою стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
При цьому, неправомірним є позбавлення особи, зокрема судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. Виключно шляхом прийняття закону дозволяється змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо.
Таким чином, загальний стаж позивачки для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, у розумінні Закону № 1402, складає 27 років 1 місяць 1 день.
Законом № 1402 встановлено порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, згідно з яким розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача, виходячи з її стажу повних 27 років, повинен становити 64%, з яких: 50% - за стаж роботи на посаді судді 20 років; 14% (7 років * 2%) - за кожен рік на посаді судді понад 20 років.
З урахуванням наведеного вище, суд прийшов до висновку, що дії відповідача щодо не зарахування до стажу позивачки роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи посаді помічника голови обласного суду з 09 лютого 1998 року до 04 серпня 1998 року, що становить 5 місяців 25 днів, є неправомірними та такими, що порушують її конституційні права, передбачені ст. 92, 146 Конституції України, які підлягають до захисту шляхом задоволення заявлених позовних вимог.
Внаслідок неправильного визначення відповідачем стажу роботи позивача на посаді судді ним також неправильно визначено відсоток розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що призвело до зменшення його розміру при перерахунку та порушення права позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, установленому законом.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З метою відновлення права позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, установленому законом, суд вважає за доцільне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із розрахунку 64 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно довідки Житомирського апеляційного суду від 11.03.2025 за №437/25 з урахуванням фактичного проведення виплат.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.