Справа № 600/2836/25-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
11 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року позов задоволено.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, оформлене у формі повідомлення про відмову ОСОБА_1 в наданні будівельного паспорта від 03.06.2025 року № НОМЕР_1 (реєстраційний номер документу в НОМЕР_2 ) та зобов'язав Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради видати ОСОБА_1 будівельний паспорт забудови земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:13:001:0037 на об'єкт будівництва Реконструкція індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Позивач є власником земельної ділянки площею 0,0514 га з кадастровим номером 7310136300:13:001:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав від 01.08.2024 року №389286657. Також, позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальна площа 151,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав від 01.08.2024 року №389285292.
12.05.2025 року позивач звернувся до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради із заявою про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки 7310136300:13:001:0037 на об'єкт будівництва Реконструкція індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Заява зареєстрована у ЦНАП 12.05.2205 року за №6861, а у Департаменті урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради заява зареєстрована 16.06.2025 року за №Д-2143/0-24/01.
За результатами розгляду заяви Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради надіслано позивачу повідомлення про відмову в наданні будівельного паспорта від 03.06.2025 року № А3643733514517480667 ((реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ - ВР01:3733-5145-2586-9277) наступного змісту:
«На Ваше звернення № 686133 від 16.05.2025 р., щодо видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки 7310136300:13:001:0037 на об'єкт будівництва Реконструкція індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 . Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради (44158575) відмовляє в наданні будівельного паспорта забудови земельної ділянки відповідно до пункту 2.4 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 103 від 05.07.2011, а саме: Неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 розділу 2 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки. Обґрунтування підстави для першого пункту: Відповідно до містобудівної документації «Коригування історико-архітектурного опорного плану і проекту зон охорони пам'яток та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Чернівців», затвердженої рішенням Чернівецької міської ради від 28.02.2007р. № 252 та наказом Міністерства культури та туризму України від 16.06.2007р. №661/0/1607, ділянка проектування за вищевказаною адресою знаходиться в межах комплексної охоронної зони Центрального історичного ареалу м Чернівці, а також буферної зони пам'ятки, занесеної до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В доданому пакеті документів відсутнє погодження Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, зазначеного в висновку Управління охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради від 20.12.2024р. №12/02-04/503/634. Враховуючи вищенаведене, управління містобудування та архітектури департаменту відмовляє Вам у видачі будівельного паспорту на реконструкцію індивідуального житлового будинку на вул. Леоніда Дергача,23 в м. Чернівці».
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.
Спеціальним законом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року № 3038-VI (далі - Закон №3038-VI, в редакції чинній на час звернення позивача із заявою про видачу будівельного паспорта).
Положеннями частини 2 статті 8 Закону № 3038-VI передбачено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Частиною 1 статті 16 Закону № 3038-VI закріплено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Відповідно до положень статті 27 Закону № 3038-VI забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт). Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів. За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі (частина 1 статті 27 Закону № 3038-VI).
Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника (частина 2 статті 27 Закону № 3038-VI).
Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (частина 3 статті 27 Закону № 3038-VI).
Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (частина 4 статті 27 Закону № 3038-VI).
Відповідно до статті 27 Закону № 3038-VI, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 року № 103 затверджений Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (діла - Порядок № 103, в редакції чинній на час звернення позивача із заявою про видачу будівельного паспорта). Вказаний Порядок призначений для використання уповноваженими органами містобудування та архітектури та іншими суб'єктами містобудування при вирішенні питань забудови присадибних, дачних і садових земельних ділянок.
Відповідно до пункту 1.4. Порядку № 103 розроблення будівельного паспорта здійснюється відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні.
Згідно пункту 2.1. Порядку № 103 будівельний паспорт видається уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження заяви на видачу будівельного паспорта за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку, до якої додаються: копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію, або заповіту, у разі якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, у разі якщо право власності на об'єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту); згода співвласника (співвласників) об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці (у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту) (за умови перебування у спільній власності); схема намірів забудови земельної ділянки (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об'єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об'єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо), за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку; проектна документація (за наявності); згода співвласника (співвласників) земельної ділянки на забудову (у разі розміщення нових об'єктів) (за умови перебування у спільній власності); інформація про наявність у межах земельної ділянки режимоутворюючих об'єктів культурної спадщини та обмеження у використанні земельної ділянки у разі здійснення нового будівництва об'єкта (за наявності).
У свою чергу, пунктом 2.2 Порядку № 103 визначено, що у разі зміни намірів забудови земельної ділянки (розміщення нових, реконструкція або капітальний ремонт існуючих об'єктів), реалізація яких не перевищує граничнодопустимих параметрів, до будівельного паспорта можуть вноситись зміни.
Внесення змін до будівельного паспорта здійснюється відповідним уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури у порядку та на умовах, визначених для його отримання, протягом десяти робочих днів з дня надходження пакета документів, до якого входять: заява на внесення змін до будівельного паспорта за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку; примірник будівельного паспорта замовника, якщо такий паспорт надавався до 01 вересня 2020 року; схема намірів забудови земельної ділянки (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, фасади та плани поверхів нових об'єктів із зазначенням габаритних розмірів тощо), наведена у додатку 2 до цього Порядку; згода співвласника (співвласників) земельної ділянки на забудову (у разі здійснення нового будівництва об'єкта) (за умови перебування у спільній власності); згода співвласника (співвласників) об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці (у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту) (за умови перебування у спільній власності); інформація про наявність у межах земельної ділянки режимоутворюючих об'єктів культурної спадщини та обмеження у використанні земельної ділянки у разі здійснення нового будівництва об'єкта (за наявності).
Уповноважений орган з питань містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, будівельним нормам і правилам (пункт 2.3. Порядку №103).
Разом з цим, вказаним Порядком визначено також підстави, за яких замовнику повертається поданий до уповноваженого органу містобудування та архітектури пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін.
Так, згідно пункту 2.4. Порядку № 103 пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури замовнику з таких підстав:
- неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу;
- невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, будівельним нормам і правилам;
- подання замовником заяви в довільній формі про відмову від отримання будівельного паспорта.
Документи для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертаються замовнику у спосіб, відповідно до якого подавалися такі документи за рішенням уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури шляхом направлення повідомлення про відмову в наданні будівельного паспорта з відповідним обґрунтуванням усіх підстав повернення у строк, який не перевищує строк його надання, з попереднім внесенням відповідного рішення до Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (далі - Реєстр будівельної діяльності) (пункт 2.5 Порядку №103).
Отже, суд першої інстанції доцільно звернув увагу, що згідно Порядку № 103 підставою для відмови у наданні будівельного паспорта може бути неподання повного пакета документів або невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
При цьому, згідно частини 2 статті 5 Закону № 3038-VI вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.
Частиною 1 статті 16 Закону № 3038-VI визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад.
Як визначено частиною 2 статті 16 Закону № 3038-VI, комплексний план включає планувальні рішення щодо перспективного використання всієї території територіальної громади, а також:
- генеральний план населеного пункту - адміністративного центру територіальної громади;
- генеральні плани населених пунктів та детальні плани території у межах території територіальної громади, затверджені до прийняття комплексного плану, які відповідно до цієї статті визнані такими, що відповідають вимогам законодавства, узгоджуються з планувальними рішеннями комплексного плану і підлягають включенню до нього;
- генеральні плани населених пунктів у межах території територіальної громади, необхідність розроблення яких встановлена рішенням про затвердження комплексного плану (включаються до складу комплексного плану одночасно з їх затвердженням);
- планувальні рішення генеральних планів інших населених пунктів та детальних планів територій у межах території територіальної громади в обсязі, визначеному Кабінетом Міністрів України;
- детальні плани території у межах території територіальної громади (включаються до складу комплексного плану одночасно з їх затвердженням);
- межі функціональних зон усієї території територіальної громади з вимогами до забудови та ландшафтної організації таких зон (плани зонування територій населених пунктів у межах території територіальної громади розробляються у складі генеральних планів та включаються до складу комплексного плану одночасно із затвердженням відповідних генеральних планів);
- історико-архітектурні опорні плани історичних ареалів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України (включаються до складу комплексного плану як невід'ємні складові генеральних планів відповідних населених пунктів).
Як визначено статтею 1 Закону України “Про основи містобудування» від 16.11.1992 року № 2780-XII (далі - Закон № 2780-ХІІ, в редакції чинній на час звернення позивача із заявою про видачу будівельного паспорта) містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
У статті 5 Закону № 2780-ХІІ визначені основні вимоги до містобудівної діяльності. Так, при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені:
- розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил;
- розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів;
- раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок;
- охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів;
- урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій;
- урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;
- інформування через медіа громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів;
- участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій;
- захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.
Поряд з цим, стаття 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV “Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) містить таке визначення поняття цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
Тобто, під цільовим призначення земельної ділянки варто розуміти її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
За змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина 1 статті 19 Земельного кодексу України).
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (частина 2 статті 19 Земельного кодексу України).
Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (частина 3 статті 19 Земельного кодексу України).
Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
Частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач є власником земельної ділянки площею 0,0514 га з кадастровим номером 7310136300:13:001:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав від 01.08.2024 року №389286657. Також, позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальна площа 151,1 кв.м., за адресою: вул. Дергача Леоніда, 23 в м. Чернівці, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав від 01.08.2024 року №389285292.
При цьому, відповідно до містобудівної документації «Коригування історико-архітектурного опорного плану і проекту зон охорони пам'яток та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Чернівців», затвердженої рішенням Чернівецької міської ради від 28.02.2007р. № 252 та наказом Міністерства культури та туризму України від 16.06.2007р. №661/0/1607, земельна ділянка з кадастровим номером 7310136300:13:001:0037 за адресою: вул. Дергача Леоніда, 23 в м. Чернівці знаходиться в межах комплексної охоронної зони Центрального історичного ареалу м Чернівці, а також буферної зони пам'ятки, занесеної до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
12.05.2025 року позивач звернувся до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради із заявою про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки 7310136300:13:001:0037 на об'єкт будівництва Реконструкція індивідуального житлового будинку на вул. Леоніда Дергача,23 в м.Чернівці. Однак, за результатами розгляду заяви Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради надіслано позивачу повідомлення про відмову в наданні будівельного паспорта від 03.06.2025 року № А3643733514517480667 (реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ - ВР01:3733-5145-2586-9277) з підстави того, що у поданому ним пакеті документів відсутнє погодження Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, зазначеного в висновку Управління охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради від 20.12.2024р. №12/02-04/503/634.
Водночас, як достеменно встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, на засіданні консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при управлінні охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради 18.12.2024 р. розглянуто і погоджено передпроєктну документацію по об'єкту будівництва Реконструкція індивідуального житлового будинку на вул. Леоніда Дергача, 23, м. Чернівці. За результатами комісії відповідним органом охорони культурної спадщини міської ради видано висновок, де останні не заперечують щодо реконструкції індивідуального житлового будинку на вул.Леоніда Дергача, 23, м. Чернівці. Разом із цим, у зазначеному висновку зверталася увага позивача на погодження проектної документації Міністерством культури та стратегічних комунікацій України.
Так, правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, врегульовано Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року № 1805-III (далі - Закон № 1805-III).
Згідно частини 1 статті 32 Закону № 1805-III з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій та об'єктів всесвітньої спадщини визначаються зони охорони (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару) і буферні зони.
Відповідно до частини 2 статті 32 Закону № 1805-III у межах зон охорони забороняється проведення: робіт з нового будівництва на відстані, меншій за суму подвійної висоти пам'ятки, що охороняється, та висоти запланованої новобудови; будівельних робіт на існуючих об'єктах, якщо наслідком виконання таких робіт стане збільшення висотності такого об'єкта або збільшення більш як на 15 відсотків зовнішніх геометричних розмірів його фундаменту (крім територій пам'яток археології), або зменшення відстані від такого об'єкта до пам'ятки, що охороняється, понад граничний рівень, який визначається як подвійна сума висоти пам'ятки та висоти такого об'єкта.
Для цілей цієї частини не вважається порушенням режиму використання території в межах зони охорони, навіть якщо це призведе до зменшення відстані від будівлі або споруди до пам'ятки, що охороняється, виконання відповідно до законодавства робіт з: облаштування засобів безперешкодного доступу до будівель та споруд для забезпечення доступності і безпеки об'єктів для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення; термомодернізації будівель та споруд.
У межах зон охорони історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території забороняється: проведення робіт з нового будівництва, а також будівельних робіт на існуючих об'єктах, якщо наслідком виконання таких робіт стане збільшення висотності такого об'єкта або збільшення більш як на 15 відсотків зовнішніх геометричних розмірів його фундаменту (крім територій пам'яток археології), або зменшення відстані від пам'ятки, що охороняється, понад граничний рівень, визначений, як подвійна сума висоти пам'ятки та висоти такого об'єкта; розміщення пов'язаних фундаментом із землею (ґрунтом) тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, нових елементів благоустрою (крім засобів зовнішньої реклами, що розміщені з дотриманням правил, затверджених у межах повноважень органами місцевого самоврядування, щодо типів (видів) рекламних засобів з урахуванням зонування території та/або місць їх розміщення згідно з текстовими та графічними матеріалами).
Для цілей цієї частини не вважається порушенням режиму зони охорони, навіть якщо це призведе до зменшення відстані від будівлі або споруди до пам'ятки, що охороняється, виконання відповідно до законодавства робіт з: облаштування засобів безперешкодного доступу до будівель та споруд для забезпечення доступності і безпеки об'єктів для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення; термомодернізації будівель та споруд.
Земляні роботи в межах зони охорони проводяться виключно за умови проведення попередніх археологічних розвідок.
Не потребують обов'язкового проведення попередніх археологічних розвідок роботи з: сінокосіння; городництва; неглибокої оранки; випасання худоби; дорожніх робіт; обстеження, ремонту, переукладання інженерних мереж; благоустрою (крім розміщення на території пам'яток археології нових елементів благоустрою, тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, засобів зовнішньої реклами, пов'язаних фундаментом із землею (ґрунтом), при закладанні фундаменту на глибині більше 0,5 метра у разі відсутності на таких територіях інженерних мереж); ліквідації стихійного лиха, надзвичайних ситуацій, аварій та усунення їх наслідків, усунення негативних наслідків, зумовлених воєнними діями, або що виникли в ході проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил.
Згідно статті 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними особами. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання органами охорони культурної спадщини. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, а також надані ними погодження і висновки, якими справа врегульовується по суті, є адміністративними актами. Відносини щодо їх прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання та припинення дії регулюються Законом України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Оскарження адміністративних актів у сфері культурної спадщини в адміністративному порядку не зупиняє їхньої дії, крім випадків оскарження адміністративних актів, наслідком прийняття яких є можливість проведення робіт, які можуть призвести до знищення (знесення), пошкодження об'єктів культурної спадщини (частини 6-9 статті 3 Закону № 1805-III).
Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, визначено частиною 2 статті 5 Закону № 1805-III, пунктом 17 якої відзначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, який є Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, належить надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення.
При цьому, в даному випадку пункт 17 частини 2 статті 5 Закону № 1805-III у вказаній редакції викладений з урахуванням змін згідно Закону № 1423-IX від 28.04.2021 р.
До внесення змін у Закон №1805-III Законом № 1423-IX від 28.04.2021 р. пункт 17 частини 2 статті 5 Закону № 1805-III був викладений у такій редакції: «надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, об'єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць».
Відповідно, до внесення таких змін у спеціальний Закон №1805-III, для здійснення робіт в зонах охорони та в історичних ареалах населених місць дійсно було необхідно отримати дозвіл від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Висновок про те, що відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини 2 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції до внесення змін у Закон №1805-III Законом № 1423-IX від 28.04.2021 р.) будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, було зроблено Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 січня 2023 року у справі №640/8728/21.
Однак, судом першої інстанції вірно відзначено, що станом на дату виникнення спірних правовідносин у цій справі така позиція Верховного Суду є нерелевантною, адже після внесення змін у Закон №1805-III Законом №1423-IX від 28.04.2021 р. отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, є необхідним виключно для проведення робіт на пам'ятках національного значення.
Відповідно, посилання Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради у повідомленні про відмову в наданні будівельного паспорта від 03.06.2025 року №А3643733514517480667 (реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ - ВР01:3733-5145-2586-9277), як на підставу відмови у наданні будівельного паспорта, на необхідність отримання позивачем погодження Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, суд першої інстанції обгрунтовано визнав помилковим та безпідставним.
Діюче, станом на дату виникнення спірних правовідносин, законодавство, не передбачає отримання погодження Міністерства культури та стратегічних комунікацій України для проведення робіт в зонах охорони та в історичних ареалах населених місць.
Таким чином, враховуючи те, що на засіданні консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при управлінні охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради 18.12.2024 р. розглянуто і погоджено передпроєктну документацію по об'єкту будівництва Реконструкція індивідуального житлового будинку на вул. Леоніда Дергача, 23, м. Чернівці, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність відмови Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради в наданні будівельного паспорта позивача шляхом надіслання повідомлення від 03.06.2025 року №А3643733514517480667 (реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ - ВР01:3733-5145-2586-9277).
Окрім того, слід врахувати, що згідно частини 4 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року № 3038-VI, рішення про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстави відмови приймається, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні, передбаченого Законом України «Про адміністративну процедуру», у строк, що не перевищує строк, встановлений для їх надання.
Так, з метою європеїзації українського законодавства, в Україні набрав чинності Закон України “Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 року, №2073-IX.
Одним із принципів адміністративної процедури є принцип обґрунтованості (стаття 8), суть якого полягає в тому, що обґрунтування адміністративного акта дозволяє особі зрозуміти, чому адміністративний акт є саме таким, а також допомагає вирішити питання про те, чи варто використати засоби правового захисту. Також обґрунтованість діяльності адміністративних органів та результатів цієї діяльності (адміністративних актів) сприяють реалізації інших принципів загальної адміністративної процедури як концепту верховенства права загалом, так і принципів законності, пропорційності тощо зокрема.
Крім цього, серед принципів адміністративної процедури згідно положення Закону України “Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 року, №2073-IX, є принцип гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні (стаття 17 цього Закону) особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи (частина 1 статті 17); адміністративний орган зобов'язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов'язків (частина 2 статті 17).
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, апелянтом у справі, позивач не був заслуханий з цього приводу, відповідно рішення про відмову в наданні будівельного паспорта прийнято відповідачем без забезпечення права позивача на участь в адміністративному провадженні, передбаченого Законом України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 року, №2073-IX.
Отже, відповідно до положень Закону України “Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 року, №2073-IX при прийнятті рішення про відмову у видачі будівельного паспорта, як акту негативного впливу на права позивача, відповідач зобов'язаний був дотриматися принципів обґрунтованості та гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, не дотримання яких, відповідно до частини 2 статті 87 цього ж Закону, є безумовною підставою для визнання такого акту протиправним.
В даному випадку, приймаючи рішення про відмову у видачі будівельного паспорта, яке оформлено повідомленням про відмову в наданні будівельного паспорта від 03.06.2025 року №А3643733514517480667 (реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ - ВР01:3733-5145-2586-9277), відповідач не врахував змін у спеціальному законодавстві, яке регулює спірні правовідносини, а також діяв не послідовно, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких такі дії вчинено.
Судом першої інстанції також доцільно відзначено, що у Висновку щодо розгляду ескізних пропозицій "Реконструкція індивідуального житлового будинку по вул. Дергача Леоніда, 23 в. м. Чернівці" зазначено про необхідність погодження проектної документації Міністерством культури та стратегічних комунікацій України, однак законодавець не передбачає обов'язковості розробки проектної документації при видачі будівельного паспорта, а лише подачі її за наявності.
Проектна документація для видачі будівельного паспорта не розроблялась і не подавалась відповідачу, однак подано ескізні (схему) наміри забудови які визначені п. 2.1. Порядку як самостійний додаток.
А тому за відсутності проектної документації, не може йти мова про її погодження Міністерством культури та стратегічних комунікацій України,
Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного та об'єктивного висновку про протиправність відмови Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради у видачі будівельного паспорта позивачу.
Також, судова колегія погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради видати йому будівельний паспорт забудови земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:13:001:0037 на об'єкт будівництва Реконструкція індивідуального житлового будинку на вул. Леоніда Дергача, 23 в м. Чернівці.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.