Справа № 240/34618/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
11 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 02.03.2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка підпорядкована та перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира від 28.09.2023 №275 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 28.09.2023.
Як зазначає позивач, при звільненні з військової служби йому виплачено грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток. Також в 2022 - 2023 році позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. При цьому до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено розміри вказаних вище виплат, відповідач не включив суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168, які позивач отримував щомісячно.
У листопаді 2023 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом в якому просив надати інформацію про виплачені позивачу при звільненні суми та у разі, якщо такі суми нараховані невірно, перерахувати та доплатити належні позивачу при звільненні суми.
Листом від 06.12.2023 №2944 відповідач відмовив позивачу, доплату спірних виплат позивачу не здійснив.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визнання протиправною бездіяльності відповідачів в частині не включення до складу місячного грошового забезпечення, з якого розраховано суми грошової допомоги для оздоровлення за 2022, суд відмічає таке.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України є Закон України “Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII.
Статтею 1 названого Закону з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно статті 2 названого Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині 6 цієї правової норми вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону України №1282-ХІІ закріплено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 Закону України №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Частиною 2 статті 6 Закону України №1282-XII визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації наведеної бланкетної норми Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року №1078 затвердив “Порядок проведення індексації грошових доходів населення» (далі Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (пункт 2 Порядку №1078).
Пунктом 6 Порядку №1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення.
Отже, враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку грошової допомоги для оздоровлення.
Як закріплено у Порядку №260 розрахунок допомоги для оздоровлення проводиться із сум грошового забезпечення, які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання допомоги та компенсації.
Не зазначення у переліку складових грошового забезпечення, названих у Порядку №260, які підлягають врахуванню під час розрахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2022, індексації, на переконання суду, не звільняє відповідача від обов'язку урахувати відповідну суму, з огляду на наведені вище положення Закону України №1282-ХІІ та Порядку №1078.
Аналогічні висновки викладені у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі №240/19651/23, від 03 червня 2024 року у справі №240/25319/23 та від 05 липня 2024 року у справі №29118/23.
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування позивачу грошової допомоги для оздоровлення 2022 у заниженому розмірі, без урахування суми індексації та зобов'язання перерахувати грошову допомогу для оздоровлення за 2022, з урахуванням суми індексації.
Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо проведення нарахування грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, з сум грошового забезпечення без урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, суд зазначає таке.
Як уже було зазначено вище, згідно приписів Закону України №2011-ХІІ та Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 “Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 (далі Постанова № 168).
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови № 168 визначено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Слід наголосити, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 Постанову №168 доповнено пунктом 21, згідно якого, у редакції Постанови №43, установлено, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністром оборони України надіслана телеграма від 25 березня 2022 року № 248/1298, пунктом 2 якої передбачалося, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах: 100000 грн військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах); 30000 грн іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з військової служби).
Пунктами 5, 6 вказаної Телеграми передбачено, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
У подальшому, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністром оборони України 25 січня 2023 року прийнято наказ №44, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за №177/39233 “Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», яким Порядок №260 доповнений новим розділом ХХХІV, який врегульовує виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану .
Пунктом 2 названого розділу передбачено, що на період дії воєнного військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:
100 000 гривень тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;
на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;
з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;
кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
50 000 гривень тим, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).
Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;
30 000 гривень військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
Наведеними вище положеннями Порядку №260 закріплено, що розрахунок допомоги для оздоровлення проводиться з посадового окладу, окладу за військовим званням і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород).
При цьому, Законом України №2011-ХІІ передбачено, що відповідні допомоги розраховуються з місячного грошового забезпечення.
При цьому, суд зауважує, що для врахування винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється розрахунок таких допомог, винагорода має носити щомісячний та постійний характер.
Як вбачається зі змісту Постанови №168 додаткова винагорода має щомісячний характер.
Однак, аналіз положень Постанови №168 дає підстави для висновку, що передбачена такою додаткова винагорода виплачується тільки у період дії воєнного стану, тобто визначена для нарахування і виплати у певний проміжок часу.
Наведене, на переконання суду, свідчить про те, що відповідна винагорода носить тимчасовий характер, хоч і виплачується щомісяця.
Правова позиція аналогічного змісту міститься у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2024 року у справі №240/26703/23.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що правові підстави для включення додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється розрахунок грошової допомоги для оздоровлення та грошової допомоги при звільненні відсутні.
Разом з тим, згідно пункту 20 статті 101 Закону України №2011-ХІІ у рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
У пункті 6 розділу XXXI Порядок №260 закріплено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Будь-яких застережень щодо врахування додаткової винагороди у складі грошового забезпечення, з якого здійснюється розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки, чинні нормативно-правові акати не містять.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що при розрахунку відповідної компенсації відповідач протиправно не врахував суму додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, яка була нарахована і виплачена позивачу при звільненні.
Такий висновок суду узгоджується з позицією, висловленою Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 05 червня 2024 року у справі №240/25322/24, від 11.11.2024 у справі № 240/4795/24.
Враховуючи наведене, суд вважає, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у заниженому розмірі, без урахування суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є протиправними.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.