Справа № 560/11714/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
10 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та на додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
позивач звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 12.04.2024 №0291075-2408-2205-UA6804130000024471.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Додатковим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.02.2025 визнано поважними причини пропуску позивачем строку на звернення до суду у справі №560/11714/24 із заявою про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу і ухвалення додаткового рішення.
Поновлено позивачу строк звернення до суду у справі №560/11714/24 із заявою про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу і ухвалення додаткового рішення.
Заяву ОСОБА_1 по справі №560/11714/24 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням та додатковим рішенням, відповідач подав апеляційні скарги, у яких просив скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних скарг апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вказує про обгрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - нежитлового приміщення зернотоку загальною площею 2232,70 грн., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію 23 грудня 2020 року права власності. Рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55906226 від 24.12.2020.
Головне управління ДПС у Хмельницькій області прийняло податкове повідомлення-рішення від 12.04.2024 №0291075-2408-2205-UA6804130000024471, відповідно до якого позивачу визначена сума податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік на суму 68562,50 грн.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
01.01.2015 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12. 2014 №71-VIII, яким запроваджений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до п.п. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст. 266 ПК України.
Згідно ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За приписами п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до п. 30.2 ст. 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Пільга, встановлена п.п. "ж" п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
При цьому, правовий аналіз п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність одночасно трьох умов для звільнення об'єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме: віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення; власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
Згідно п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджений і введений в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 127 "Будівлі нежитлові інші" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства").
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Загальні підходи щодо визначення поняття "сільськогосподарського виробника" сформульовані у постановах Верховного Суду, зокрема від 01.04.2021 у справі №820/6752/16, від 17.02.2021 у справі №820/3707/17, від 24.04.2020 у справі №540/2206/19, від 10.04.2020 у справі №823/1751/17.
У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно - правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ XII "Податок на майно").
Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Згідно з ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Застереження в п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.
Поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.
Вказане свідчить, що в розумінні п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають юридичні/фізичні особи, які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов'язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).
Таким чином, належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 №820/3556/17, від 10.04.2020 №823/1751/17, від 24.04.2020 №540/2206/19 від 17.02.2021 №820/3707/17 та від 22.04.2021 №822/3289/17.
Як зазначено вище, ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення зернотоку загальною площею 2232,70 грн., що підтверджується матеріалами справи.
При цьому позивач є головою та засновником Фермерського господарства "ЛЮКЗАК", що підтверджується статутом про створення від 17.11.2021.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Зазначене спростовує доводи податкового органу про те, що позивач не зареєстрований фізичною-особою підприємцем, а тому не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. Об'єкт нерухомості, який належить позивачу на праві приватної власності, та щодо якого контролюючий орган донарахував податкові зобов'язання, є будівлею, призначеною для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, такий об'єкт не здається власником в оренду, лізинг, позичку.
Відтак у спірних правовідносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, відсутні, а тому прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 12.04.2024 №0291075-2408-2205-UA6804130000024471 є протиправним і підлягає скасуванню.
Стосовно додаткового рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.02.2025, яким стягнуто витрати на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що 30.12.2024 Хмельницьким окружним адміністративним судом у справі №560/11714/24 прийнято рішення про задоволення адміністративного позову та стягнення судового збору.
30.01.2025 до суду першої інстанції надійшла заява про відшкодування судових витрат, а саме, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13800,00 грн. Також позивач у заяві вказав щодо строку подання такої заяви. Зокрема, ОСОБА_1 не отримував копії рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі №560/11714/24 у паперовому вигляді (ні особисто в суді, ні засобами поштового зв'язку), а у Електронному кабінеті підсистеми Електронний Суд не зареєстрований. Про зазначене рішення позивач дізнався 26.01.2025 із офіційних веб-порталів «Судова влада України» та «Єдиний державний реєстр судових рішень». Зважаючи, що дата ознайомлення із рішенням суду випадає на вихідний день (суботу), позивачем подано клопотання про відшкодування судових витрат 27.01.2025, у перший за ним робочий день. Позивач просить суд поновити йому строк на звернення до суду у справі №560/11714/24 із заявою про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу і ухвалення додаткового рішення.
Представником Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області подано до суду заперечення проти заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:
- договір №55/01-24 про надання правничої допомоги від 19.07.2024, який укладений між позивачем, ОСОБА_1 , та адвокатом Чухась Майєю Степанівною;
- Акт №11 (виконаних робіт);
- квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки від 27.01.2025 на суму 13800,00 грн., призначення платежу: сплата за надані послуги згідно з Договором про надання правничої допомоги №55/01-24 від 19.07.2024.
Згідно Акту №11 (виконаних робіт) адвокатом надано такі послуги:
- з'ясування суті спірних правовідносин, консультація, вивчення обсягу доказової бази, укладання договору про надання правової допомоги (2000,00 грн);
- зібрання доказів: витягу Державного реєстру, технічної документації, статутних документів (3000,00 грн);
- аналіз доказової бази, консультація, визначення правової позиції (2000,00 грн);
- аналіз судової практики у подібних справах (2800,00 грн);
- складання позовної заяви (4000,00 грн).
Враховуючи вказане наведені норми права, обставини справи та надані позивачем докази суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що витрати на надання професійної правничої допомоги є документально підтвердженими, а витрати в розмірі 7000 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданими адвокатами обсягами послуг пов'язаних із справою, включаючи її підготовку та розгляд, затраченим ними часом на надання таких послуг, якістю наданих послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та ціні позову.
Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви позивача та необхідність ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Інші доводи апеляційних скарг фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення та додаткове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для їх скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.