Справа № 127/42249/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук Максим Петрович
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
11 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В грудні 2024 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови про застосовування до нього адміністративно-господарського штрафу № ПШ 037424 від 03.09.2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятої відповідачем постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн за порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки позивач не є автомобільним перевізником.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосовування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу № ПШ 037424 від 03.09.2024 року.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
23.07.2024 року посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті відділу держаного нагляду (контролю) у Вінницькій області була проведена рейдова перевірка перевірка транспортного засобу марки REFORM, державний номерний знак НОМЕР_1 , що знаходиться на праві власності ТОВ "ОТП ЛІЗИНГ" під керуванням водія ОСОБА_2 .
Під час перевірки контролюючим органом встановлено порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" при перевезенні вантажу згідно ТТН № DRV00059828 від 23.07.2024 року, а саме: водій не надав роздруківку на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія за 23.07.2024 року. Вказане відображено в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.07.2024 року № АР036745.
Листом від 26.07.2024 року позивача було запрошено на розгляд справи.
31.07.2024 року вказаний лист не вручено під час доставки.
Листом від 13.08.2024 року позивачеві було повторно забезпечено право бути присутнім на розгляді справи, проте вказане повідомлення також не вручено позивачі.
За результатами розгляду цієї справи, начальником відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області складено постанову про застосовування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 037424 від 03.09.2024 року.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що неправильне визначення Укртрансбезпекою дійсного автомобільного перевізника та застосування адміністративної відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт до особи, яка не здійснювала спірного автомобільного перевезення є самостійною підставою для висновку про протиправність спірної постанови та її скасування.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення є неправомірним та таким, що ухвалене із неповним дослідженням обставин справи, а саме неврахуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, що у свою чергу є грубим порушенням основоположних принципів адміністративного судочинства.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що суд помилково визначив, що ФОП ОСОБА_1 не є автомобільним перевізником, установивши під час розгляду справи таку особу виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05.04.2001 року № 2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з ч. 14, ч. 17 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
За змістом абз. 2 ч. 1 ст. 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Частиною першою ст. 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону № 2344-ІІІ документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз положень ст. 48 Закону № 2344-ІІІ свідчить, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та надавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам.
Відповідно до ст. 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, ст. 18 Закону № 2344-ІІІ та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 07.06.2010 року № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 року за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку (далі - Положення № 340).
Відповідно до п. 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі ТЗ).
Згідно з п. 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких ТЗ та про певні періоди роботи їх водіїв. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385: контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі.
Положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 регламентовано, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до положень пункту 3.5 Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Пунктом 3.6 Інструкції № 385 передбачено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
Відповідно до пункту "а" ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно з ч. 3 ст. 10 цієї Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Суд наголошує, що приписи п. "а" ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Таким чином, водій, який здійснює перевезення на вантажному автомобілі, та який обладнаний тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Відповідно до матеріалів справи, зокрема акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом відповідач встановив порушення ст. 48 Закону № 2344-III, а саме у водія транспортного засобу була відсутня особиста картка водія.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак, непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у ст.48 Закону №2344-III документів, в тому рахунку і заповнених технокарт свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування до автомобільних перевізників санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
Разом з тим, спірним у цій справ є висновки відповідача щодо того, чи є позивач автомобільним перевізником в розумінні Закону № 2344-III, та, як наслідок, чи є він суб'єктом відповідальності за виявлене порушення.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа суб'єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.
Згідно глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363 (далі - Правила №363) визначено, що:
- перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;
- товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.
Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 року у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
При цьому, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).
На підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
У постанові від 23.08.2023 року у справі № 600/1407/22-а Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III).
Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III.
Як встановлено судом, згідно ТТН № DRV00059828 від 23.07.2024 року автомобільним перевізником від вантажовідправника ТОВ "ДИСТЕРБ'ЮШН КОМПАН РІТЕЙЛ КОМПАНІ" до вантажоодержувача ФОП ОСОБА_3 визначено ОСОБА_1 .
Водночас, транспортний засіб на якому здійснювалося перевезення належить ТОВ "ОТП ЛІЗИНГ" та переданий у лізинг відповідно до умов Рамкового договору фінансового лізингу № 10902-FL від 01.09.2021 року ПрАТ "МХП".
При цьому, водій, який здійснював перевезення був працевлаштований на філії "МХП ЛОГІСТИКА" ПрАТ "МХП" на посаді водія та пред'явив свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу як доказ законності використання транспортного засобу.
В той же час, у матеріалах справи відсутній факт передачі транспортного засобу від ПрАТ "МХП" іншій особі.
Відтак, наведене у сукупності спростовує відомості про особу автомобільного перевізника, зазначених у ТТН.
Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що ТТН, у першу чергу, є документом, що вказує на факт перевезення відповідного вантажу, а не на перевезення конкретною особою.
При цьому посадові особи, які розглядали питання про притягнення позивача до відповідальності, не звернули уваги на обставини, які мали б щонайменше дати підстави засумніватися у тому, що саме позивач є автомобільним перевізником, який має нести відповідальність за відсутність у водія роздруківки тахографа.
З огляду на зазначене, суд правильно звернув увагу, що посадові особи Укртрансбезпеки повинні забезпечити відповідні вимоги Закону № 2344-ІІІ про те, що понести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов'язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повного та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.
Неправильне визначення Укртрансбезпекою дійсного автомобільного перевізника та застосування адміністративної відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт до особи, яка не здійснювала спірного автомобільного перевезення є самостійною підставою для висновку про протиправність спірної постанови та її скасування, тому суд не надає оцінку іншим доводам позивача.
Обов'язок із встановлення дійсного автомобільного перевізника має Укртрансбезпека, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов'язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу. При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була в момент перевезення автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку несе компетентний контролюючий орган - Укртрансбезпека.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.