Справа № 560/5715/25
Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
11 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 та Національної поліції України, у якому просив: визнати протиправними та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо притягнення його до адміністративної відповідальності та внесення відомостей про "розшук" до інформаційних баз, а також зобов'язати видалити такі відомості. Також він просить визнати протиправними дії Національної поліції щодо внесення інформації про "розшук" до системи "Інформаційний портал Національної поліції України" (далі - "ІПНП") та зобов'язати її видалити відповідні записи, а судові витрати і моральну шкоду стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 07.04.2025 під час зупинки працівником поліції стало відомо про внесення його до баз розшуку за поданням ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак жодної повістки він не отримував, про дату та час явки не повідомлявся, а тому не мав обов'язку з'явитися. Позивач вказує, що його військово-облікові дані були оновлені через програму "Резерв+", він перебуває на обліку законно та зобов'язаний пройти ВЛК до визначеної законом дати, але рішення про розшук ґрунтується на припущеннях і не підтверджене належними доказами. На його думку, відповідачі не довели наявність події та складу адміністративного правопорушення, що порушує принцип презумпції невинуватості та вимоги КУпАП щодо доведення вини.
Позивач також вказує, що внаслідок незаконного внесення відомостей про розшук він був фактично обмежений у свободі пересування, був госпіталізований через погіршення стану здоров'я та не мав можливості здійснювати професійну діяльність адвоката, що спричинило йому моральну шкоду (а.с.3-7).
Відповідно до уточненої позовної заяви позивач змінив позовні вимоги та просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 і Національної поліції України щодо внесення інформації про нього до інформаційних систем "Оберіг" та "Інформаційний портал Національної поліції України" як про особу, що вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, та зобов'язати обидва відповідачі вилучити такі відомості з відповідних реєстрів.
В обґрунтування уточнених вимог позивач зазначив, що після подання первинного позову ним були направлені інформаційні запити до ІНФОРМАЦІЯ_2 і органів Національної поліції щодо надання копій постанов чи протоколів про притягнення його до адміністративної відповідальності, однак жодної відповіді не отримано. На думку позивача, це свідчить про відсутність факту притягнення до адміністративної відповідальності, а відтак і відсутність правових підстав для внесення відомостей про "розшук".
Позивач посилається на витяг із інформаційно-аналітичної системи обліку відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, згідно з яким станом на 08.04.2025 він не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності та в розшуку не перебуває. Він також зазначив, що направив до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про надання відстрочки від призову із підтверджуючими документами, що підтверджує відсутність наміру ухилятися від виконання обов'язків військовозобов'язаного.
Позивач наголошує, що внесення інформації до баз даних "Оберіг" і "ІПНП" без наявності постанови про притягнення до адміністративної відповідальності суперечить нормам КУпАП, Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також порушує вимоги ст. 19 Конституції України щодо обов'язку органів влади діяти лише в межах повноважень і у спосіб, визначені законом. У зв'язку із цим позивач вважає оскаржувані дії відповідачів протиправними та такими, що підлягають скасуванню (а.с.53-57).
Крім того, 28.04.2025 позивач подав до суду ще одну заяву про уточнення позовних вимог, у якій повторно просив змінити прохальну частину позову та просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також уповноваженого органу Національної поліції України про внесення інформації щодо порушення правил військового обліку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (в т.ч. систем "Оберіг" та "Резерв +", а також "ІПНП"), і як наслідок зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 та НПУ НЕГАЙНО вилучити із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (в т.ч. систем "Оберіг" та "Резерв +", а також "ІПНП") інформацію про порушення правил військового обліку від 30.03.2025, що внесено відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації згідно паспорту: АДРЕСА_1 , чим надати можливість до вільного пересування.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що у справі відкрито провадження 16.04.2025, однак відзиви від відповідачів не надійшли. Він отримав відповідь ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якої встановлено, що протокол і постанова щодо притягнення його до адміністративної відповідальності не складалися, а тому правових підстав для внесення інформації про порушення військового обліку до реєстрів не існувало. Також він послався на відповідь АТ "Укрпошта" від 21.04.2025, з якої вбачається, що повістка на його адресу не надсилалася, отже він не був належним чином повідомлений про виклик і не мав можливості з'явитися. У зв'язку з цим він вважає внесення відомостей до систем "Оберіг", "Резерв+" та "ІПНП" протиправним і таким, що порушує його права, зокрема право на свободу пересування (а.с.133-134).
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що як зазначає позивач, що 07.04.2025 близько 15 год. 30 хв. на автодорозі Бориспіль - Київ, а саме у Дарницькому районі, поблизу знаку "Київ", позивача зупинено під керуванням власного транспортного засобу.
Під час перевірки персональних даних позивача у інформаційних базах працівником поліції поінформовано, що позивач перебуває у розшуку за ІНФОРМАЦІЯ_3 із 05.04.2025.
Позивач вказує, що правових підстав оголошення його в розшук не надано, будь-якої повістки про виклик він не отримував та ніякого оповіщення за номером телефону про отримання листу "Укрпоштою" також не надходило.
З матеріалів справи встановлено, що позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 із 27.04.2023 згідно Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 .
Позивач вказує, що йому не було відомо про необхідність з'явитися на виклик до вказаного РТЦК, жодної повістки не отримував, а тому відповідачі на думку позивача вчинили протиправні дії щодо внесення інформації про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (в т.ч. систем "Оберіг" та "Резерв +", а також "ІПНП"), а тому звернувся до суду з цим позовом для захисту порушених прав.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач внесений до системи "Оберіг" із статусом "Активний" у зв'язку із неприбуттям за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені у повістці.
Позивачем не заперечується факт неявки ним у ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних після 20.03.2025, а тому суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зобов'язання відповідачів вилучити із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про порушення правил військового обліку позивачем.
Також суд виходив з того, що позивач не довів факту порушення його прав саме Національною поліцією України як центральним органом управління поліції. Суд зазначив, що відомості про неприбуття позивача за викликом та порушення ним правил військового обліку були сформовані та передані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів у порядку електронної інформаційної взаємодії між органами ТЦК та СП та "ІПНП" відповідно до вимог законодавства, в тому числі під час дії правового режиму воєнного стану.
Суд звернув увагу, що факт направлення позивачу повістки підтверджується матеріалами справи: повідомлення було сформовано на підставі відомостей реєстру "Оберіг" для уточнення даних, направлено за адресою його реєстрації рекомендованим листом та повернулося з відміткою про відсутність адресата. Таким чином, неприбуття позивача до ТЦК та СП було зафіксовано як обставина, що підлягає внесенню до Реєстру.
Суд також зазначив, що Національна поліція здійснила виключно інформаційно-аналітичні дії в межах наданих повноважень і не приймала будь-якого індивідуального рішення щодо позивача, яке б впливало на його права чи обов'язки. Позовні вимоги щодо визнання дій НПУ протиправними та зобов'язання вилучити інформацію суд визнав необґрунтованими, оскільки відсутні докази порушення прав позивача, а сам позивач не довів факту неправомірності внесення даних до Реєстру.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і як наслідок невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції не надав оцінки доказам, якими підтверджується, що відомості про порушення ним правил військового обліку були внесені до державних реєстрів без складання протоколу або постанови про адміністративне правопорушення, що суперечить вимогам законодавства. Скаржник наголошує, що існують письмові підтвердження ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що відповідні процесуальні документи щодо нього не формувалися, що, на його думку, виключає правові підстави внесення інформації до системи "Оберіг", "Резерв+" та "ІПНП".
Крім того, скаржник зазначив, що повістка не була вручена, оскільки поштове повідомлення повернулося з відміткою "адресат відсутній", а тому висновок суду щодо неприбуття позивача на виклик є передчасним та не ґрунтується на факті належного повідомлення. Скаржник стверджує, що відсутність вручення виключає можливість визнання його дій як ухилення від явки, що, відповідно, унеможливлює правомірне внесення даних до реєстрів.
Також позивач звертає увагу на свій стан здоров'я, підтверджений медичними документами, та наявність статусу "обмежено придатного", що, на його думку, не було враховано як обставина, що впливає на порядок виклику та проходження військово-лікарської комісії.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції помилково поклав на позивача обов'язок доводити неправомірність дій відповідачів, тоді як у справах про оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок доказування правомірності своїх дій покладається саме на відповідачів.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Як встановлено судом з матеріалів справи, що 07 квітня 2025 року позивач був зупинений працівниками поліції, які повідомили його про перебування у розшуку з 05 квітня 2025 року. У цей же день постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у його присутності не виносилися.
Позивач зазначає, що повісток про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 він не отримував, оповіщення від АТ "Укрпошта" йому не надходили, при цьому дані про місце проживання були оновлені ним своєчасно - 01 червня 2024 року.
До моменту його доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_6 , позивач був госпіталізований бригадою екстреної медичної допомоги через погіршення стану здоров'я.
11 квітня 2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із запитом про надання публічної інформації та одночасно направив заяву про надання відстрочки від призову на військову службу відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізацію". Відповіді на вказаний запит він своєчасно не отримав. Того ж дня аналогічний запит був направлений позивачем на електронну адресу ГУНП, однак також залишився без відповіді.
16 квітня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 надав письмову відповідь на інформаційний запит, у якій зазначив, що позивач з 30 березня 2025 року порушує правила військового обліку. При цьому повідомлено, що протокол чи постанова відносно позивача не складалися. У додаток були надані копії повістки від 07 квітня 2025 року, конверта, рекомендованого повідомлення та опису вкладень. 21 квітня 2025 року АТ "Укрпошта" надало відповідь, у якій зазначило, що в облікових системах відсутні відомості про надходження на адресу позивача рекомендованих листів із повідомленням про вручення.
На виконання ухвали суду від 21 квітня 2025 року ГУНП надало відповідь, відповідно до якої електронні звернення стосовно порушників мобілізаційного законодавства формуються в інформаційних ресурсах Міністерства оборони України та надходять до системи "ІПНП" в автоматичному порядку. При цьому працівники поліції фізично інформацію до системи "ІПНП" не вносили.
Разом з тим встановлено, що 07 березня 2025 року відносно позивача була сформована повістка про виклик на 20 березня 2025 року. Дана повістка була направлена засобами поштового зв'язку на адресу позивача та повернена відправнику з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". На підставі зазначених документів ІНФОРМАЦІЯ_7 вніс відомості до реєстру "Оберіг" про розшук позивача та можливе вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210, 210-1 КУпАП, і направив електронне звернення до органів Національної поліції з метою його адміністративного затримання та доставлення.
Зі змісту відповіді ГУНП також убачається, що звернення стосовно позивача було зареєстровано в системі "ІПНП" з автоматичним присвоєнням порядкового номеру відповідно до Порядку ведення єдиного обліку в органах поліції, тобто інформація була внесена шляхом електронної взаємодії інформаційних систем, без участі працівників поліції.
При цьому відповідно до наданих сторонами витягів із програмного забезпечення "Резерв+" позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 як військовозобов'язаний. Його військово-обліковий документ є дійсним до 01.04.2026 року. Також у відомостях вказано, що позивачем вчасно оновлено облікові дані, у військово-обліковому документі наявні відомості про місце проживання, електронну адресу позивача та його мобільний телефон.
На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у витязі є інформація про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 30.03.2025 звернувся до Нацполіції щоб доставити позивача для складання протоколу. Причина: не прибули за повісткою до ТЦК та СП.
З відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 також вбачається (а.с.145), що позивач дійсно поданий в розшук автоматично Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів "Оберіг". Відповідне звернення Е1818965 від 30.03.2025 року було створено автоматично 07.03.2025 року, однак на зверненні накладено кваліфікований електронний цифровий підпис в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 . Причиною для цього зазначено "Неприбуття за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_8 у строк та місце зазначені в повістці (стаття 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
Також в реєстрі значиться виписана на ім'я позивача повістка від 07.03.2025 року типу "Повістка для звірки", метод доставки "Доставка Укрпоштою", з'явитися до "27.03.2025 року". Повістка підписана кваліфікованим електронним цифровим підписом в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В матеріалах справи також наявна відповідна повістка №2865780, у якій зазначено що метою виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 є "уточнення даних" (а.с.146).
Дослідивши матеріали справи, а також оцінивши встановлені під час апеляційного розгляду обставини справи колегія суддів апеляційного суду приходить до таких висновків. Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.
Статтею 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися, зокрема, військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Згідно з пунктом 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Пунктом 28 Порядку № 560 передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Відповідно до пункту 34 Порядку № 560 повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов'язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.
За правилами пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_9 є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію бази даних, які до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Відповідно до статті 235 КУпАП України територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Приписами частини першої статті 27 Закону № 3543-ХІІ визначено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов'язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Аналізуючи наведені норми законодавства у сукупності з установленими обставинами справи, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку правомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо формування та направлення позивачу повістки.
Форма повістки затверджена Додатком 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487. Зазначена форма передбачає обов'язкове зазначення мети виклику, що кореспондує із вимогами законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов'язок і військову службу".
Після номера повістки у її тексті вказується, що громадянин зобов'язаний з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частини першої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з конкретно визначеною метою.
Частина 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлює обов'язок громадян з'являтися за викликом до ТЦК та СП для здійснення визначених законом дій, а саме:
оформлення військово-облікових документів;
взяття на військовий облік;
проходження медичного огляду;
направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;
призову на військову службу;
проходження зборів військовозобов'язаних та резервістів.
Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", якою передбачено, що громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці, для здійснення дій у межах мобілізаційних заходів, зокрема:
для взяття на військовий облік у період мобілізації;
визначення призначення на особливий період;
проходження медичного огляду.
Додатково слід врахувати приписи пункту 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487.
Відповідно до цього пункту, оповіщення громадян про необхідність явки для виконання дій, пов'язаних із веденням військового обліку, здійснюється шляхом вручення повісток. Цей пункт передбачає, що виклик може здійснюватися лише для конкретно визначених законом дій:
оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу, участі у підготовці, проходження зборів військовозобов'язаних та резервістів.
Таким чином, пункт 32 Порядку № 1487 узгоджується з частиною 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частиною першою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", конкретизуючи механізм виклику та підтверджуючи, що повістка може бути оформлена лише для реалізації визначених законом цілей.
Крім того, підпункт 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток №2 до Порядку № 1487) покладає на призовників, військовозобов'язаних та резервістів обов'язок з'являтися за викликом лише для здійснення дій, прямо визначених законом, а саме:
для взяття на військовий облік або перереєстрації за новим місцем проживання;
для оформлення або ведення військово-облікових документів;
для проходження медичного огляду згідно з рішенням відповідних комісій;
для направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;
для призову на військову службу;
для участі у навчальних (перевірочних) та спеціальних зборах;
для визначення призначення на особливий період у межах мобілізаційних заходів.
Також колегія суддів враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 "Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" передбачені окремі випадки, у яких військовозобов'язані та резервісти можуть бути викликані до територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме з метою уточнення своїх персональних або військово-облікових даних.
Так, пункт 21 постанови встановлює обов'язок резервістів та військовозобов'язаних з'являтися за викликом до ТЦК та СП, зокрема, для уточнення персональних даних та відомостей військово-облікового документа, а також для проходження медичного огляду та інших процедур, пов'язаних з веденням військового обліку.
Пункт 22 визначає, що протягом 60 днів з моменту оголошення мобілізації громадяни повинні самостійно уточнити свої облікові дані, зокрема адресу місця проживання, засоби зв'язку та інші персональні відомості, у тому числі шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг, електронного кабінету або до ТЦК та СП.
Пункт 27 передбачає, що під час мобілізації виклик до ТЦК та СП може здійснюватися з метою уточнення персональних даних та даних військово-облікового документа, а також для взяття на облік, проходження медичного огляду, призову та відправлення для проходження військової служби.
Таким чином, постанова № 560 дійсно встановлює можливість виклику громадянина для уточнення персональних та військово-облікових даних, а також покладає на нього обов'язок здійснити таке уточнення у встановлений строк. Водночас, виклик має здійснюватися у формах і з дотриманням вимог, визначених законодавством, зокрема із зазначенням конкретної мети явки, яка усе ж повинна відповідати визначеним законом підставам.
Щодо осіб, які вже виконали обов'язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, перебувають на обліку, подальший виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може здійснюватися виключно для цілей, прямо визначених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме: взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку, призову на військову службу або визначення призначення на особливий період.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що повістка може бути оформлена та направлена лише тоді і лише для такої мети, яка прямо випливає з наведених норм. Матеріали справи свідчать, що на ім'я позивача була сформована повістка типу "для звірки" із зазначенням мети "уточнення даних". Таке формулювання не віднесене законами до самостійних цілей виклику, які породжують обов'язок з'явитися за повісткою; натомість законодавчо визначений перелік цілей є вичерпним і не передбачає інших підстав.
Враховуючи встановлені у справі обставини, позивач до моменту формування та направлення йому спірної повістки виконав обов'язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Відповідачем не спростовано факт звернення позивача до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із поданням актуальних відомостей про місце проживання, засоби зв'язку та інші дані, що підлягають внесенню до військово-облікових документів та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
За таких умов підстав для повторного виклику позивача з метою уточнення даних не існувало, оскільки відповідне уточнення ним вже було здійснено у строки та у порядку, визначені законодавством. Відповідно, така мета виклику не узгоджується із вимогами пункту 27 постанови №560, який прямо пов'язує можливість виклику для уточнення персональних даних із необхідністю первинного або фактично не здійсненого уточнення таких даних громадянином.
Крім того, спірна повістка не містить чіткої та конкретизованої мети явки, яка відповідала б вичерпному переліку підстав, визначених частиною десятою статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та пунктом 32 Порядку ведення військового обліку, затвердженого постановою № 1487. Використання загальної та невизначеної формули "для уточнення даних" не дозволяє встановити конкретне правове призначення виклику та, відповідно, не створює обов'язку позивача з'являтися за такою повісткою.
Таким чином, формування та направлення повістки позивачу з метою, яка не передбачена законодавством, а також за відсутності правових підстав для повторного уточнення його персональних і військово-облікових даних, слід визнати протиправним, а занесення відомостей про неприбуття за таким викликом та пов'язані з цим дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки - такими, що вчинені на підставі документа, який не породжує юридичних наслідків.
Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити що наявна в матеріалах справи повістка не відповідає за формою повістці, передбаченій порядком № 1487.
ЩОДО ОГОЛОШЕННЯ ПОЗИВАЧА В "РОЗШУК" ТА НАДАННЯ ДОРУЧЕННЯ ОРГАНАМ ПОЛІЦІЇ ЗДІЙСНИТИ ЙОГО ДОСТАВКУ ТА ЗАТРИМАННЯ.
Насамперед колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що поняття "розшук", яким оперують інформаційні системи та яке використовувалося представником відповідача у судовому засіданні, не передбачене та не визначене положеннями Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно із частиною першою статті 27 указаного Закону, у разі невиконання громадянином обов'язків, передбачених статтею 22 цього Закону, та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право звернутися до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що хоча частина п'ята статті 24 Закону України "Про Національну поліцію" передбачає можливість доставлення поліцією осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП, така норма регулює лише порядок дій поліції після отримання законного звернення, а не підстави для звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Підстави ж звернення ТЦК та СП до органів поліції прямо та вичерпно визначені частиною першою статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідно до якої таке звернення можливе лише у разі невиконання громадянином обов'язків, передбачених статтею 22 цього Закону, та вчинення правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
Тобто для виникнення повноваження ТЦК звернутися до поліції повинні одночасно існувати дві умови, і жодна інша підстава законом не передбачена.
Водночас склад адміністративного правопорушення, передбачений статтею 210-1 КУпАП, передбачає невиконання громадянином вимоги щодо явки для призову, проходження військової служби, або проходження військово-лікарської комісії тощо. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивачеві надсилалися чи вручалися документи з такими вимогами. Єдина надіслана повістка містила невизначену формулу "для уточнення даних", яка не належить до випадків, передбачених статтею 210-1 КУпАП. Відтак правові підстави для звернення ТЦК до Національної поліції із вимогою здійснення адміністративного затримання були відсутні.
Колегія суддів також враховує, що пункт 56 та абзац 17 пункту 79 Порядку № 1487, дійсно передбачають можливість формування територіальним центром комплектування та соціальної підтримки електронного звернення до органів поліції у разі виявлення осіб, які ухиляються від виконання військового обов'язку або порушили правила військового обліку та процедуру відкликання відповідного звернення.
Однак зазначені норми Порядку є підзаконними, регулюють лише технічну процедуру формування та передачі звернення та не можуть розширювати або змінювати зміст статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, визначених законом.
Отже, оскільки Закон, як акт вищої юридичної сили, прямо встановлює, що звернення до поліції може мати місце лише у разі наявності ознак правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, застосування пункту 56 можливе лише в межах такої законної підстави.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що порушення правил військового обліку, передбачене статтею 210 КУпАП, саме по собі не може бути підставою для звернення ТЦК та СП до органів поліції щодо адміністративного затримання та доставлення особи, оскільки таке звернення в цьому випадку виходило б за межі компетенції, визначеної частиною першою статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", і тому є протиправним, що є самостійною підставою для задоволення позову.
Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", який набрав чинності 18 травня 2024 року, було встановлено обов'язок призовників, військовозобов'язаних та резервістів уточнити свої персональні та військово-облікові дані протягом 60 днів з дня набрання чинності зазначеним Законом, тобто до 16 липня 2024 року включно.
Вказаний обов'язок міг бути виконаний шляхом:
звернення до центру надання адміністративних послуг,
або через електронний кабінет призовника / військовозобов'язаного,
або шляхом особистого звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Невиконання такого обов'язку може утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП.
Разом з тим, притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 210 КУпАП (порушення правил військового обліку) здійснюється шляхом складання протоколу та розгляду справи, і не передбачає можливості примусового затримання та доставлення правопорушника до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оскільки такі заходи прямо визначені лише для випадків правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, та лише за умови дотримання вимог статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", про що колегія суддів зазначала раніше.
Водночас згідно примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Натомість матеріалами справи знову ж підтверджено, що позивачем цей обов'язок був виконаний.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про позивача як про особу, що порушила правила військового обліку, є протиправними. Відтак наявні правові підстави для зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 вилучити відповідні відомості з Реєстру.
Посилання відповідача на "неможливість" вилучення відповідної інформації через відсутність передбачених підстав є необґрунтованим, оскільки такі твердження суперечать прямим приписам Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487.
Відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку №1487, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: повідомляють Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.
Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.
Таким чином, алгоритм відкликання та вилучення незаконно внесених відомостей прямо встановлений нормативним актом, і жодних винятків або "технічної неможливості" законодавством не передбачено. Тому обов'язок вилучити відомості з Реєстру у відповідача наявний та підлягає виконанню.
Щодо доводів позивача про те, що повістка не була йому вручена, то позивач самостійно уточнив свої персональні дані, зокрема адресу місця проживання, тому саме за цією адресою територіальний центр комплектування та соціальної підтримки був уповноважений здійснювати офіційне листування та направляти повістку. Якщо позивач фактично проживає за іншою адресою, обов'язок повідомити про це та внести відповідні зміни до військово-облікових даних покладається безпосередньо на нього.
Щодо посилань на відповідь АТ "Укрпошта" про те, що повістка на його адресу не надходила, то жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки здійснювати перевірку фактичного вручення повістки.
Відповідно до пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України №560 належним підтвердженням оповіщення військовозобов'язаного про виклик є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою нею під час уточнення облікових даних, або за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання, якщо інша адреса територіальному центру комплектування та соціальної підтримки не була повідомлена. Отже, саме факт повернення поштового відправлення з відповідною відміткою є юридично достатнім для підтвердження здійснення оповіщення згідно із законодавством та не потребує додаткового з'ясування причин неотримання кореспонденції.
Водночас зазначені доводи не мають вирішального значення для вирішення спору, оскільки судом встановлено протиправність самого формування та направлення повістки позивачу, а також протиправність надання доручення органам Національної поліції щодо його доставлення, оскільки таке доручення було здійснене поза межами процедури притягнення особи до відповідальності за статтею 210-1 КУпАП, яка є єдиною законною підставою для застосування заходів адміністративного примусу.
Таким чином, питання фактичного вручення повістки не впливає на оцінку законності дій відповідача, оскільки спірні дії є протиправними в силу відсутності правових підстав для їх вчинення.
Щодо вимог, заявлених до органів Національної поліції України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення. У матеріалах справи відсутні докази того, що Національна поліція самостійно вносила будь-які відомості про позивача до інформаційних баз чи приймала індивідуальні рішення, які б впливали на його права та обов'язки. Відповідні відомості були сформовані та передані до інформаційних систем внаслідок дій та рішень ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Органи Національної поліції в даному випадку здійснювали лише технічне оброблення інформації в межах електронної взаємодії з Реєстром, без прийняття будь-яких самостійних владних управлінських рішень стосовно позивача. Тому правові підстави для покладення на органи Національної поліції будь-яких обов'язків щодо вилучення інформації або визнання їх дій протиправними відсутні.
Оскільки звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки було сформоване за відсутності ознак складу правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, відкликанню підлягає і саме звернення ТЦК як таке, що не має законного підґрунтя.
Позивач у своїх заявах неодноразово наголошував на тому, що внесення до інформаційних систем відомостей про необхідність його доставлення розцінював як наявність рішень про притягнення його до адміністративної відповідальності. Однак такі твердження не відповідають фактичним обставинам справи. Як встановлено матеріалами справи, щодо позивача не виносилася постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, а до реєстрів було внесено лише відомості про застосування заходів адміністративного примусу у вигляді можливого затримання і доставлення відповідно до ст. 260- 263 КУпАП.
Зазначені заходи не є тотожними притягненню до адміністративної відповідальності, оскільки не передбачають встановлення вини особи, розгляду справи по суті та ухвалення відповідної постанови.
Водночас колегія суддів враховує, що внесення таких відомостей об'єктивно створює для позивача стан правової невизначеності, а також може спричинити обмеження його особистої свободи шляхом можливого затримання з боку органів Національної поліції. За цих умов побоювання позивача щодо можливості застосування примусових заходів поза належною правовою процедурою є обґрунтованими і підлягають судовому захисту.
Разом з тим, колегія суддів ще раз вважає за необхідне вказати, що сам по собі механізм застосування заходів адміністративного примусу у вигляді затримання та доставлення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може бути правомірним, за умови дотримання вимог закону. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", таке звернення до органів Національної поліції можливе лише за наявності одночасно двох умов:
невиконання громадянином обов'язків, передбачених статтею 22 зазначеного Закону;
вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
Отже, рішення про ініціювання адміністративного затримання та доставлення приймається саме керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки як спеціально уповноваженою посадовою особою, виключно за наявності підтверджених ознак правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, та належно зафіксованої підстави для такого звернення.
Разом з цим, застосування заходів адміністративного примусу в кожному конкретному випадку не є обов'язковим, а має здійснюватися лише у разі, коли без їх застосування неможливо забезпечити належний розгляд справи про адміністративне правопорушення або притягнення особи до відповідальності.
Процедура адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних і резервістів під час дії воєнного стану спрямована ВИКЛЮЧНО на забезпечення складання і розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП. Такий захід не є видом відповідальності, не має каральної мети і не може бути використаний як інструмент примусового призову або мобілізації особи.
Інститут адміністративного затримання не наділяє ні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, ні органи Національної поліції повноваженнями щодо фактичного обмеження свободи особи поза межами часу, необхідного для складання матеріалів справи та передачі її для розгляду. У свою чергу, ухилення від мобілізації є кримінально караним діянням згідно зі статтею 336 Кримінального кодексу України, тому будь-які заходи примусового фізичного доставлення з метою мобілізації виходять за межі адміністративно-правової процедури та суперечать принципам, встановленим статтями 19 Конституції України та статей 260- 263 КУпАП.
Отже, адміністративне затримання може застосовуватися виключно для забезпечення розгляду справи про адміністративне правопорушення, але не для примусового направлення особи до проходження військової служби, здійснення мобілізаційних заходів або виконання наказів військового командування. Використання такого заходу з іншою метою є протиправним.
Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia ("суд знає закон"), який означає, що суд:
самостійно встановлює зміст норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, незалежно від того, чи посилаються на них сторони;
не пов'язаний правовою кваліфікацією, яку надають спірним відносинам учасники процесу;
застосовує норму права до встановлених судом фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні саме тих норм права, що регулюють відповідні правовідносини, та всебічному з'ясуванні обставин, які сторони наводять як підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, при вирішенні спору суд, діючи в межах наданих йому процесуальних повноважень та в межах заявлених позовних вимог, самостійно визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до встановлених фактичних обставин.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при розгляді справи зобов'язаний вживати всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, а також для захисту прав, свобод та інтересів особи.
З огляду на зазначене, колегія суддів, виходячи із встановлених у справі фактичних обставин, принципу jura novit curia та обов'язку суду забезпечити ефективний захист прав особи, вважає за необхідне надати правильну правову кваліфікацію діям відповідача, оцінити їх відповідність вимогам законодавства у сфері мобілізаційної підготовки, а також перевірити, чи були підстави для застосування до позивача заходів адміністративного примусу та внесення відомостей про його "розшук" до відповідних інформаційних систем.
Колегія суддів враховує висновки, викладені у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006. ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції покладає на національні суди обов'язок наводити належне обґрунтування своїх рішень, однак це не означає обов'язку відповідати у рішенні на кожен аргумент сторін детально. Межі мотивування залежать від характеру спору, суттєвості наведених доводів та процесуального контексту справи.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції надав оцінку тим обставинам справи, доводам апеляційної скарги та поясненням сторін, які є вирішальними для правильного вирішення спору та впливають на висновки суду щодо прав та обов'язків учасників правовідносин.
Інші доводи апеляційної скарги, а також заперечення сторін, які не мають істотного значення для вирішення справи по суті, не підлягають окремому аналізу в тексті цього судового рішення, оскільки вони не спростовують встановлених судом обставин, не впливають на правову кваліфікацію дій відповідача і не змінюють висновків суду.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до частини 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Обираючи спосіб захисту порушених прав позивача, колегія суддів виходить із необхідності поновлення становища, яке існувало до вчинення протиправних дій, та усунення їх наслідків.
З огляду на положення частини 2 статті 9 КАС України та встановлені вище обставини та вимоги закону, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині, що стосуються усунення неправомірно внесених до Єдиного державного реєстру відомостей та скасування ініційованих на їх підставі заходів, а саме:
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 :
вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (в тому числі із систем "Оберіг" та "Резерв+") відомості щодо внесення про ОСОБА_1 інформації як про особу, що порушила правила військового обліку;
сформувати та направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку, затвердженого постановою КМУ №1487;
відкликати електронне звернення, сформоване до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У зв'язку із частковим задоволенням заявлених позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Згідно із ч.6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, документально підтвердженими судовими витратами є сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги на загальну суму 3028 грн, який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку про стягнення на користь позивача суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до приписів ч.1 ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (у тому числі до інформаційних систем "Оберіг" та "Резерв+") відомостей про ОСОБА_1 як про особу, що порушила правила військового обліку.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 :
вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (в тому числі із систем "Оберіг" та "Резерв+") відомості щодо внесення інформації як про особу, що порушила правила військового обліку, що внесена відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації згідно паспорту: АДРЕСА_1 ;
відкликати електронне звернення, сформоване до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
сформувати та направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку, затвердженого постановою КМУ №1487.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3028 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.