Справа № 320/40051/23 Головуючий у 1 інстанції - Войтович І.І.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
05 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
при секретарі Шлязі А.О.,
за участі:
представника позивача Павличенко С.С.,
представників Міністерства культури України Горєлової І.М., Яцишена Д.В.,
прокурора Офісу Генерального прокурора Владимирець А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КУРДОНЕР» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КУРДОНЕР» до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерства культури України (стара назва - Міністерство культури та стратегічних комунікацій України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_1 , благодійна організація "ФУНДАЦІЯ СПАДЩИНИ ТЕРЕЩЕНКІВ", громадська організація "ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ "АВТОМАЙДАН", про визнання протиправним та скасування наказу, -
ТОВ «КУРДОНЕР» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.07.2023 № 34.
- визнати будинок по вулиці Софіївська, будинок 20/21 / вулиця Володимирська, будинок 20/21 в м. Києві таким, що не підлягає занесенню до державного реєстру нерухомих пам?яток за категорією місцевого значення.
09.07.2025 на адресу суду першої інстанції надійшла заява позивача про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову ТОВ «КУРДОНЕР», а саме заборонити Міністерству культури та стратегічних комунікацій України приймати рішення про занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення стосовно будинку по АДРЕСА_1 , до набрання рішенням у справі № 320/40051/23 законної сили.
В обґрунтування поданої заяви представник позивача вказував на те, що 06.07.2023 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято наказ №34 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Переліку культурної спадщини м. Києва», згідно якого будинок, власником якого є заявник, занесено до Переліку культурної спадщини м. Києва як пам'ятку архітектури, дію якого зупинено ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №320/131/23. Однак, позивач вказує, що в супереч ухвалі суду Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України подання разом з розробленою обліковою документацією на будинок для вирішення питання щодо занесення будинку до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, що на думку позивача свідчить про свідоме ігнорування з боку відповідача вимог відповідного судового рішення, та вказує на те, що невжиття забезпечення позову в частині заборони Міністерству культури та стратегічних комунікацій України приймати рішення про занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення стосовно будинку по вулиці Софіївська, будинок 20/21 / вулиця Володимирська, будинок 20/21 в м. Києві фактично дасть змогу на підставі спірного наказу, який є очевидно протиправним, прийняти наступний протиправний нормативно-правовий акт, а отже продовжити протиправну поведінку суб'єктів владних повноважень щодо майбутнього позивача. Представник позивача вказував, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або може зробити його взагалі непотрібним, оскільки за час судового процесу будинок буде занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України на підставі звернення іншого ініціатора, що призведе до повторного звернення ТОВ «КУРДОНЕР» до суду за захистом своїх прав. Тобто, у разі незабезпечення позову в цій частині ефективний захист, поновлення порушених, оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде неможливий.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати зазначену ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Для задоволення судом поданої позивачем заяви про забезпечення адміністративного позову останній має обґрунтувати необхідність задоволення такого клопотання та довести, що незадоволення клопотання призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також, суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 12 жовтня 2023 року у справі № 300/5005/22, від 21 жовтня 2023 року у справі № 600/1531/23-а.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи, які позивач наводить в обґрунтування заявлених ним вимог щодо вжиття заходів забезпечення його позову, фактично є аналогічними доводам його позову і здійснення судом їх перевірки призведе до вирішення справи по суті заявлених позовних вимог, що є неприпустимим на стадії розгляду заяви щодо забезпечення позову.
Доводи апелянта щодо можливого невиконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №320/131/23 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу міської ради (Київської міської державної адміністрації) також не можуть вважатися належною підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки зазначені обставини не мають безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку з поведінкою чи діями Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
У той же час, встановлення обставин неналежного виконання ухвали про забезпечення позову може бути предметом окремого процесуального реагування в межах компетенції адміністративного суду, шляхом застосування процесуальних інститутів відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Твердження апелянта про те, що застосування заявлених ним заходів забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища у спірних правовідносинах до розгляду справи по суті, колегія суддів відхиляє як такі, що не підтверджуються жодними належними і допустимими, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, доказами.
Також, колегія суддів зауважує, що сама ж лише незгода позивача із рішенням, діями/бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що безумовно, рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Однак, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18 від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19 та від 29.01.2020 у справі № 280/4367/19.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову в цій справі.
Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КУРДОНЕР» залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 10.11.2025.