П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/24370/24
Головуючий І інстанції: Лебедєва Г.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 17.02.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
01.08.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Одеській області та ГУ ПФУ в Закарпатській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 05.06.2024р. №155250028900 щодо відмови йому у призначенні пенсії;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити йому пенсію починаючи з 29.05.2024р., зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 20.07.1991р. по 31.08.2000р. та зарахувавши у повному обсязі період ведення підприємницької діяльності 25.06.2009р. по 31.12.2009р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.05.2024р. позивач звернувсь до ГУ ПФУ в Одеській області за призначенням пенсії за віком, надавши всі необхідні документи та довідки. Однак, рішенням від 05.06.2024р. №155250028900 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із не врахуванням до загального стажу періодів роботи з 20.07.1991р. по 31.08.2000р. через відсутність завіреної печатки підприємства, що, на його думку, є протиправним і порушує право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством.
Відповідачі, у свою чергу, надали до суду першої інстанції письмові відзиви, в якому позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження), із урахуванням виправлень, внесених ухвалою суду від 21.02.2025р., адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення відповідача від 05.06.2024р. №155250028900 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.05.2024р. про призначення пенсії за віком, із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У решті позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Одеській області 12.03.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2025р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
27.03.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
31.03.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечувала щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просила оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
При цьому, позивач правом на апеляційне оскарження вказаного рішення суду 1-ї інстанції не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 29.05.2024р. звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності органом для розгляду заяви позивача від 29.05.2024р. було визначено ГУ ПФУ в Закарпатській області.
05.06.2024р. рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області №155250028900 відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком за ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю у заявника необхідного страхового стажу (30 років), в той час як наявний страхований стаж - 20 років 05 місяців 07 днів
У рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності позивача згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з 20.07.1991р. по 31.08.2000р., оскільки запис про звільнення з роботи не завірено печаткою підприємства.
Не погоджуючись із такими діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості і доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області. Як наслідок, суд першої інстанції зобов'язав ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.05.2024р. про призначення пенсії за віком, із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не в повному обсязі погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх лише частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За змістом ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.
Частиною 1 ст.9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За визначенням, наведеним у ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено ч.4 цієї статті, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим же Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до ст.26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017р. Починаючи з 01.01.2018р. право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2023р. по 31.12.2023р. - не менше 30 років, а з 01.01.2024р. по 31.12.2024р. - не менше 31 року.
Як вбачається із матеріалів справи, ГУ ПФУ в Закарпатській області не було зараховано період роботи позивача з 20.07.1991р. по 31.08.2000р., оскільки запис про звільнення з роботи не завірено печаткою підприємства.
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Закарпатській області, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Вказаним нормам відповідає також п.1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637), за приписами якого, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби або навчання, а також архівними установами.
Пунктами 3 та 20 зазначеного Порядку регламентовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або ж неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, що наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (Додаток №5). У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У свою чергу, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018р. у справі №234/13910/17, від 07.03.2018р. у справі №233/2084/17, від 04.03.2020р. у справі №367/945/17, від 27.04.2020р. у справі №367/4230/17 та від 23.09.2021р. у справі №227/4273/16-а.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку серії НОМЕР_1 (дата заповнення - 20.07.1981р.), згідно з записами якої чітко вбачається, що в період з 20.07.1991р. по 31.08.2000р. ОСОБА_1 працював на посаді бармена в кафе «Колібрі».
У світлі доводів учасників справи, колегія суддів звертає увагу на те, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджена «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників».
Згідно з п.1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Так, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Правила заповнення трудової книжки закріплені у п.2 цієї Інструкції, та за правилами її п.2.1, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
За п.2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
А за приписами п.2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У відповідності до п.2.12 Інструкції №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
До прийняття наведеної вище Інструкції, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» (затв. постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162), правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993р. №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
У контексті обставин даної справи системний та цільовий способи тлумачення вказаних норм дають судовій колегії підстави дійти висновку, що законодавцем було покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а відтак і неналежне ведення (у тому числі відсутність печатки такого підприємства) не може позбавити позивача права на включення його спірного періоду роботи до стажу та отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, самостійне внесення працівником відомостей відносно своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено чинним законодавством.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018р. у справі №677/277/17.
Отже, відсутність посилання чи неточних записів у трудовій книжці не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи із трудового стажу позивача, адже він, як працівник, не може відповідати за правильність та повноту оформлення будь-яких документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист.
У свою чергу, пенсійним органом не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Окрім того, слід зазначити, що страхувальники, згідно зі ст.1 Закону №1058-ІV, це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно зі ст.20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески являються складовою умовою існування солідарної системи та підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну (або не в повному обсязі) сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Тобто, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам взагалі не може впливати на зарахування до відповідного стажу при призначенні пенсії позивачці періоду її роботи, оскільки обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну (або ж не в повному обсязі) сплату страхових внесків законодавством покладено саме на страхувальника.
Колегія суддів наголошує, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.
Правові висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019р. у справі №144/669/17, від 09.09.2019р. у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019р. у справі №235/7373/16, від 06.07.2020р. у справі №242/2179/17, від 09.10.2020р. у справі №341/460/17, від 01.03.2021р. у справі №423/757/17, від 31.03.2021р. у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021р. у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022р. у справі №383/102/14-а.
У цьому контексті, суд першої інстанції цілком вірно зазначив про те, що лише у відзивах на позовну заяву відповідачами зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 25.06.2009р. по 31.12.2009р. через нібито відсутність доказів сплати страхових внесків, у відповідності до довідки із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Тобто, зазначені вище доводи не були покладені в основу оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області про відмову позивачу у призначенні пенсії. Як наслідок, доводи відповідача частині не зарахування спірного стажу позивача є необґрунтованими та безпідставними.
У той же час, визначаючись стосовно обґрунтованості інших доводів апеляційної скарги, які стосуються процедури призначення пенсії, то судова колегія вважає за доцільне зазначити, що порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій у відповідності до Закону №1058-IV затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1.
Відповідно до п.1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України..
Згідно з п.4.2 розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
У силу п.4.10 розділу IV Порядку №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи і прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію (територіальний орган Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності саме ГУ ПФУ в Закарпатській області, а тому дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, який був визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача.
Однак, зазначене залишилось поза увагою суду 1-ї інстанції та було помилково не враховано ним під час обрання належного способу захисту порушеного права позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження, в той час як відповідач жодних аргументів на підтримання висновків суду 1-ї інстанції чи спростування доводів позивача у справі не висловив.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або ж зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та надав їм юридичну оцінку, разом із тим обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права (без дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін цієї справи), що є підставою для часткової зміни резолютивної рішення суду 1-ї інстанції.
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - змінити та викласти абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.05.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 10.11.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: К.В. Кравченко
В.О. Скрипченко