П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/4742/25
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.
Час і місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.01.2025 року за №155250033009;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до п. “г» ст. 55 Закону №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ з 05 жовтня 2023 року за наявності страхового стажу для права на пенсію за вислугу років більше 25 років.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що згідно з розрахунком стажу, який доданий до рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.01.2025 року за №155250033009 загальний стаж роботи позивача складає 32 роки 8 місяців 29 днів. Тобто, Форма РС - право, якою визначено загальний страховий стаж ОСОБА_1 , відповідний страховий стаж станом на 20.01.2025 року становить 32 рік 8 місяців 29 днів, це документ який був сформований відповідачами за наданими позивачем документами. На час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017 року. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3 ст. 22 Конституції України). У Рішенні від 22.05.2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що “положення ч.3 ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абзац 10 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини). Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV». За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 відмова ПФУ в призначенні пенсії позивачу, який на час звернення до відповідача досяг 55 років, мав страховий стаж 32 роки 8 місяців 29 днів, а вислуга років станом на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії становив 22 роки 7 місяців є протиправною.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155250033009 від 28.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити призначення та виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до п. “г» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 20.01.2025 року.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає про не врахування судом першої інстанції, що з 05 червня 2019 року положення пункту “г» частини 1 статті 55 Закону №1788-XII діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: «право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажнорозвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення) при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (вік 55 років на момент звернення до пенсійного фонду)
20 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років (докер-механізатор).
За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 за принципом “екстериторіальності» 28.01.2025 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155250033009 позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
З рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155250033009 від 28.01.2025 року вбачається, що пунктом “е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачається, що на призначення пенсії на вислугу років мають право механізатори (докери механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення. Необхідний страховий стаж визначений пунктом “е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» становить станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років, станом на 1 січня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців, станом на 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців. Загальний страховий стаж особи становить 32 роки 8 місяців 29 днів, страховий стаж особи станом на 11.10.2017 року становить 25 років 9 місяців 29 днів, стаж роботи який дає право на пенсію за вислугу років становить 22 роки 7 місяців 25 днів. До розрахунку страхового стажу зараховано всі періоди роботи згідно наданих документів. Позивачу відмовлено в призначені пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи станом на 11.10.2017 року.
Позивач не погодився із правомірністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155250033009 від 28.01.2025 року та звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20, виходив з того, що відмова відповідача в призначенні пенсії позивачу, який на час звернення до відповідача досяг 55 років, мав страховий стаж 32 роки 08 місяців 29 днів, а станом на 11.10.2017 року - 25 років 09 місяці 29 днів, є протиправною, а тому прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення"(далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(далі - Закон №1058-ІV), іншими законамиі нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення"(далі - Закон №213-VIII)статтю 55 Закону №1788-ХІІвикладено в новій редакції.
Відповідно до п. “г» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.
Відповідно до п. “г» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 року, право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.
При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту “а» ст. 54, ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Отже, п. “г» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» діє у редакції, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Отже, спеціальний стаж роботи для призначення пенсії на підставі пункту “г» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» складає 20 років.
З оскаржуваного рішення вбачається, що страховий стаж позивача станом на 11.10.2017 року становить 25 років 9 місяців 29 днів, стаж роботи який дає право на пенсію за вислугу років становить 22 роки 7 місяців 25 днів.
Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"(далі - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017) доповнено пунктом 2-1 розділ Прикінцеві положення Закону № 1058-IV.
Так, згідно з п. 2-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону №1058-IVособам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями52,54та55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до п. 16Законурозділу XV Прикінцеві положення №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Колегія суддів зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-ІVз іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування") (Доповідь "Верховенство права", схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26.03.2011).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз. 6 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).
Відтак, колегія суддів зазначає, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:
"Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІзастосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІмають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІвідносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІвсі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV".
Зазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суд, викладеною у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21.
З огляду на зазначене вище правове регулювання та встановлені обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 відмова відповідача в призначенні пенсії позивачу, який на час звернення до відповідача досяг 55 років, мав страховий стаж 32 роки 08 місяців 29 днів, а станом на 11.10.2017 року - 25 років 09 місяці 29 днів є протиправною.
Щодо органу, уповноваженого на зарахування позивачу стажу роботи та призначення пенсії на пільгових умовах, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно п. 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України
Повний текст постанови складено та підписано 11 листопада 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова