11 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/919/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року
у справі № 160/919/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення (форма Ф) №1998189-2412-0463-UA12020010000033698 від 10.09.2024 про зобов'язання позивача сплатити податкове зобов'язання, а саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік, сума податкового зобов'язання складає 16 092,92 грн.;
- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення (форма Ф) №1998188-2412-0463-UA12020010000033698 від 10.09.2024 про зобов'язання позивача сплатити податкове зобов'язання, а саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік, сума податкового зобов'язання складає 36 825,55 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нежитлові будівлі, на які нараховано податок, не є об'єктом оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки. Податковим органом не враховано, що нежитлові будівлі позивача не є об'єктом оподаткування, оскільки вони віднесені до групи «Будівлі промисловості та склади» і на них поширюється пп. «є» пп.266.2.2 п. 266.1 ст.266 ПК України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення (форма Ф) №1998189-2412-0463-UA12020010000033698 від 10.09.2024, №1998188-2412-0463-UA12020010000033698 від 10.09.2024.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати з оплати судового збору у сумі 968,96 грн. 96 коп. і витрати на правничу допомогу у сумі 6000,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що контролюючий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв з порушенням вимог чинного податкового законодавства, без врахування виду економічної діяльності позивача, використання позивачем об'єкта нерухомості за функціональним призначенням. Суд вказав, що відповідачем не надано до суду належних доказів, що позивач не використовує належні йому приміщення відповідно до основного виду своєї діяльності.
Вирішуючи питання відшкодування судових витрат, суд зазначив, що він не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Суд дійшов до висновку, що витрати позивача на правничу допомогу можуть бути зменшені та підлягають частковому відшкодуванню, а саме: в сумі 6000,00 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скаржник вказує, що позивач не звертався до контролюючого органу для проведення звірки даних та не надав жодних документів для звільнення від оподаткування відповідно до абз. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України. Відповідач зауважує, що визначення приналежності будівлі до класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Зазначає, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містять інформації щодо віднесення об'єкту позивача площею 1485,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 за функціональним призначенням до будівель промисловості згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000. Вважає, що для застосування до позивача податкової преференції, передбаченої абз. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України, необхідно, щоб об'єкт нерухомості належав до групи 125 «Будівлі промислові та склади» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що на цей час здійснити неможливо. Зазначає, що двоє працівників не можуть виконувати фізично трудові обов'язки щодо виготовлення виборів з бетону у ФОП ОСОБА_1 . Вказує, що у контролюючого органу відсутня інформація щодо використання ФОП ОСОБА_1 у його господарській діяльності нерухомого майна площею 1485,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Відтак, скаржник вважає, що спірні рішення є правомірними. Зауважує, що контролюючий орган має право на нарахування фізичним особам сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом. Окрім того, вважає, що витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн. є неспівмірними зі складністю справи, заявлена позивачем сума витрат не відповідає критерію розумності.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебуває на податковому обліку в Соборній ДПІ ГУ ДПС як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна є власником ряду об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, зокрема: виробничої будівлі загальною площею 1485,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається що право власності на об'єкт зареєстровано 17.03.2015 за типом віднесено до виробничої будівлі літ. ЕА-1, що складається з ЕА-1-виробнича будівля, ЕА(1)-1-прибудова, №1-10, І, ІІ - споруди, об'єкт нежитлової нерухомості. Загальна площа 1485,5 кв.м.
Відповідно до пп. 266.7.2 та пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України, Головним управлінням ДПС, в автоматичному режимі сформовані податкові повідомлення-рішення форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:
податкове повідомлення-рішення №1998189-2412-0463-UA12020010000033698 від 10.09.2024 року на суму 16 092,92 грн. за податковий період 2022 рік;
податкове повідомлення-рішення №1998188-2412-0463-UA12020010000033698 від 10.09.2024 року на суму 36825,55 грн. за податковий період 2023 рік.
Позивач вважає, що належна йому будівля виробництва з прибудовами та спорудами не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розумінні положень підп. «є» підп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України.
Вважаючи рішення контролюючого органу протиправними, позивач звернувся до суду за захистом свої справ.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачено статтею 266 ПК України.
Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.
Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Згідно з підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачає наявність таких умов:
- об'єкт нерухомості віднесений до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
- основна діяльність суб'єкта господарювання (юридичної або фізичної особи) класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;
- об'єкт використовуються за призначенням у господарській діяльності та не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Враховуючи вищевикладене, а також наявні у матеріалах справи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції вважає, що об'єкт нерухомості, належний позивачу, за адресою АДРЕСА_1 є будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Також, з матеріалів справи вбачається, що визначений платником податків ФОП ОСОБА_1 та відображений у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як основний КВЕД 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва, відноситься до секцій B-F (а саме С) КВЕД ДК 009:2010.
Як правильно з'ясував суд першої інстанції, для підтвердження того, що об'єкт нерухомості позивача використовувався ним за призначенням у господарській діяльності за 2022-2023 роки, позивачем подано до матеріалів справи документи, зокрема про наявність у власності позивача транспорту, договір оренди обладнання №5 від 01.04.2021, договір купівлі - продажу №011124/1 щодо обладнання, договори поставки №14/04 від 14.04.2021, №20 від 19.05.2022, договір поставки №5 від 03.01.2023, договір поставки №25 від 25.08.2023 згідно яких закуплено сировину. Крім того, факт продажу позивачем товару підтверджується наступними документами: рахунок №39 від 07.10.2022 на покупця ФОП ОСОБА_2 , видаткова накладна №21 від 14.10.2022, рахунок №40 від 01.11.2022 на покупця ТОВ «ТОРГОВЕЛЬНА ФІРМА «СЛОВ'ЯНСЬКИЙ БАЗАР», видаткова накладна №22 від 10.11.2022. Також, факт продажу позивачем товару у 2023 підтверджується наступними документами: рахунок №67 від 05.09.2023 на покупця ФОП ОСОБА_3 , видаткова накладна №72 від 05.09.2023, рахунок №75 від 18.09.2023 на покупця ФОП ОСОБА_4 , видаткова накладна №73 від 18.09.2023, рахунок №89 від 09.11.2023 на покупця ФОП ОСОБА_5 видатковою накладною №74 від 12.12.2023.
Докази того, що нерухомий об'єкт позивача за адресою АДРЕСА_1 , здається ним в оренду, лізинг, позичку в матеріалах справи відсутні.
Щодо посилання скаржника на неподання позивачем повідомлень за формою №20-ОПП щодо об'єкту нерухомості, суд вважає за необхідне зазначити, що хоча повідомлення за формою №20-ОПП і є складовою облікових даних платника податків, оскільки стосується об'єктів оподаткування та/або об'єктів, пов'язаних з оподаткування або через які провадиться діяльність, щодо яких здійснюється податковий контроль, але податкове законодавство не визначає такі підстави для нарахування податку на нерухоме майно, як не подання повідомлення за формою №20-ОПП.
Виходячи з встановлених у справі обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в спірному випадку позивачем дотримано всі умови, а саме: об'єкт нерухомості віднесений до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, основна діяльність суб'єкта господарювання класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, об'єкт використовуються позивачем за призначенням у його господарській діяльності та не здається в оренду, лізинг, позичку.
Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що спірні рішення контролюючого органу №1998189-2412-0463-UA12020010000033698 та №1998188-2412-0463-UA12020010000033698 є протиправними та підлягають скасуванню.
Стосовно стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В спірному випадку, на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем подано суду першої інстанції договір про надання правової (правничої) допомоги від 24.12.2024 №24/12, Специфікацію №1 від 24.12.2024 та платіжну інструкцію №Р24А3701175770D4976.
Предметом укладеного між Адвокатом Володченковим Євгенієм Юрійовичем( Адвокат) і Дикуном Віталієм Вікторовичем (Клієнт) договору від 24.12.2024 №24/12 є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів. Сторони погодили, що конкретний необхідний обсяг надання послуг та/або конкретне завдання може бути визначено у відповідній Специфікації до цього договору, що є його невід'ємною частиною (п. 1.2 договору).
Специфікацією №1 від 24.12.2024 до договору сторони погодили, що адвокат надає послуги з судового оскарження в суді першої інстанції:
податкового повідомлення-рішення від 10.09.2024 №1998189-2412-0463-UA12020010000033698;
податкового повідомлення-рішення від 10.09.2024 №1998188-2412-0463-UA12020010000033698.
Відповідно до п. 2 Специфікації гонорар Адвоката складає 14000,00 грн та виплачується Адвокату протягом п'яти календарних днів з дня підписання цієї Специфікації.
Платіжною інструкцією №Р24А3701175770D4976 підтверджується оплата позивачем отриманих послуг у сумі 14000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції, вважаючи, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають зменшенню та частковому відшкодуванню в сумі 6000,00 грн., виходив з того, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, враховує, що принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Оцінивши складність справи, суть та обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи критерії розумності та співмірності до заявленої суми понесених витрат, значенням справи для сторони, суд апеляційної інстанції вважає визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, - 6000,00 грн. таким, що відповідає принципам співмірності та розумності.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування судом враховані і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, що відповідає правовій позиції у постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №520/7431/19.
Аргументи скаржника про не обґрунтування суми відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн. не містять жодних доводів, які б свідчили про недотримання вимог ч.5 ст.134 КАС України, завищення та необґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі № 160/919/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров