11 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/2978/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року (суддя Батрак І.В.) у справі №280/2978/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум
податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення і одноразові виплати, які обраховувався виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 01 січня кожного календарного року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт;
зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премії), у т.ч. виплачених грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року включно, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, за період з 29.01.2020 по 31.12.2020; встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021; встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 за період з 01.01.2022 по 18.07.2022 включно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Судом першої інстанції зазначено, що з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.
Суд вважав, що позиція відповідача про те, що слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлено постановою КМУ №704, як сталої величини, станом на 01.01.2018, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вказує, що позивачу у спірний період правомірно здійснювався розрахунок грошового забезпечення відповідно до п.4 Постанови КМУ №704, яким визначено сталу величину для розрахунку грошового забезпечення. За позицією скаржника сам факт прийняття судового рішення, яким визнано нечинними деякі положення постанови КМУ №704 нечинними, не може свідчити про неможливість застосування п.4 Постанови КМУ №704, яким визначено сталу величину для розрахунку грошового забезпечення, оскільки іншої постанови Урядом прийнято не було. Скаржник також вказує на пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду і вказаним обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке..
Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира № 441-ОС від 22.09.2023 “Про особовий склад» позивача, звільненого наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 21.09.2023 №440-ОС за пп. “г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», з 22 вересня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Позивач через свого представника звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення за час проходження військової служби з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня відповідного календарного року, на який відповідачем була надана відповідь від 26.12.2024 №10/5400-24-Вих., у якій повідомлено, що при обрахуванні розміру грошового забезпечення за 2020-2023 роки застосовувався розмір грошового забезпечення, встановлений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, а саме станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в питанні обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернувся із цим позовом до суду.
За наслідком перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У додатку 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови № 704.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції - «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» (пункт 6 Постанови №103).
Постанова № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови № 704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Позивач у спірній ситуації не погоджується, зокрема, з застосованою відповідачем у період 2020-2022 років при нарахуванні та виплаті його грошового забезпечення розрахунковою величиною - прожитковим мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.
Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та повторений у постановах від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.
У подальшому викладені висновки щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 був підтриманий і у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі № 240/1387/21.
Відповідно до викладених висновків, враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Спираючись на цей висновок можливо погодитися з судом першої інстанції у частині того, що грошове забезпечення позивача, його посадовий оклад та оклад за військовим званням у період 2020-2022 років (з 29.01.2020 по 18.07.2022 заявлені позовні вимоги) слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»).
Отже, доводи скаржника про те, що позивачу у спірний період правомірно здійснювався розрахунок грошового забезпечення відповідно до п.4 Постанови КМУ №704, свого підтвердження не знайшли.
Стосовно аргументів відповідача про недотримання позивачем строків звернення з позовом до суду.
Так, судом першої інстанції задоволено позов, в частині заявлених вимог щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, положення ст.233 КЗпП України підлягають застосуванню у правовідносинах щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні».
Отже, вказана норма права, в редакції з 19.07.2022, встановлює строки звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівнику сум.
У спірному випадку заявлені позивачем вимоги стосувалися перерахунку грошового забезпечення до 19.07.2022.
Таким чином, враховуючи те, що право позивача було порушено до внесення змін до статті 233 КЗпП України, а у відповідності до ст..58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, то застосування положень ст.233 КЗпП України в новій редакції до спірних правовідносин буде суперечити Основному закону.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі №280/2978/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 11.11.2025
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров