Справа № 366/2944/25
Провадження № 2/366/1006/25
Іменем України
11.11.2025 с-ще Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Слободян Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Німченко Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження в с-щі Іванків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща», про стягнення невиплаченої заробітної плати,
Короткий виклад позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась в суд з позовом до ДСП «Північна Пуща» (далі - Відповідач), у якому просила стягнути з Відповідача на користь Позивача:
заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 55 742, 50 грн.;
судові витрати за отримання професійної правничої допомоги у розмірі 4 000 грн.
Позов мотивований тим, що Позивач в період з 12.05.2017 по 19.08.2024 перебувала у трудових відносинах з Відповідачем та обіймала різні посади. За час перебування у трудових відносинах Позивачу нараховано, але не виплачено заробітну плату у розмірі 55 742, 50 грн.
В день звільнення Відповідач не провів з Позивачем розрахунок належних грошових коштів. Заборгованість з виплати заробітної плати не виплачена і станом на час подання позову, в досудовому порядку не вдалось вирішити питання з виплати заробітної плати.
Разом з цим, Позивач просить стягнути з Відповідача витрати, пов'язані з підготовкою позовної заяви до суду у розмірі 4000 грн.
Рух справи
11.09.2025 позовна заява надійшла до суду. Цього ж дня відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Перший судовий розгляд в порядку письмового провадження, призначений на 10.10.2025, відкладений на 11.11.2025.
Позиції сторін
Відповідач подав до суду додаткові пояснення, у яких просив зменшити розмір стягнення витрат на правничу допомогу з 4000 до 2000 грн. Пояснення обґрунтоване тим, що ця справа не є складною, стосовно аналогічних правовідносин уже сформована стала судова практика, а тому заявлення до стягнення сума у 4000 грн. є завищеною і такою, що не відповідає критеріям співмірності.
Інших документів по суті справи учасники не подавали.
Встановлені судом обставини справи та застосовані норми права.
Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
В період з 12.05.2017 по 19.08.2024 Позивач працювала в ДСП «Північна Пуща» на різних посадах (диспетчер автомобільного транспорту ремонтно-транспортного відділу в зоні відчуження, диспетчер автомобільного транспорту ремонтно-транспортної дільниці та ЛПС в зоні відчуження, завідувач складу ремонтно-транспортної дільниці в зоні відчуження, завідувач складом відділу матеріально-технічного забезпечення).
19.08.2024 Позивач звільнена з Підприємства на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.
Наведене підтверджується копією трудової книжки Позивача (а.с. 17-19).
Відповідно до довідки Відповідача від 29.07.2025 № 70, у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 55 742, 50 грн. (а.с. 25)
25.08.2025 між Позивачем та адвокатом Працюком В.Л. укладено Договір № 182/тр. (а.с. 26)
Відповідно до п. 1.1 Договору послуги надаються за надання консультаційних послуг, підготовки та складання позовної заяви про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
За п. 3.1 Договору загальна вартість послуг складає 4000 грн.
Відповідно до квитанції № 14 від 25.08.2025, Позивач сплатив адвокату 4000 грн. за складання позову до суду та надання консультацій (а.с. 28).
З огляду на встановлені обставини справи та застосовуючи їм відповідні правовідносини, суд приходить до наступного.
Щодо нарахованої, але не виплаченої Позивачу заробітної плати при звільненні
Відповідно до ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до ст. 32 цього Закону, трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпПУ роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
За ч. 2 цієї статті, у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Наведені норми законодавства свідчать про те, що трудовим договором є договір, який регулює відносини між роботодавцем та працівником. Сторони договору мають свої права та обов'язки, зокрема обов'язок виконання робіт працівником та обов'язок відповідної оплати праці роботодавцем. Таким чином, на трудові зобов'язання розповсюджують вимоги щодо виконання зобов'язань, визначені Цивільним кодексом України.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст.530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідач є державним підприємством, відповідно фінансується за рахунок державного бюджету України, а тому, виплата заробітної плати працівникам Підприємства здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань.
Позивача звільнено з роботи 19.08.2024 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін, проте, як вбачається з матеріалів справи та ніким не оспорюється, в день звільнення Відповідач не провів розрахунок з виплати належних Позивачу сум.
З наданих представником Позивача документів судом встановлено, що у Відповідача перед Позивачем залишилась заборгованість з невиплаченої заробітної плати у розмірі 55 742, 50 грн.
Наявність такої заборгованості ніким не оспорюється, вона повністю підтверджується доданими представником Позивача документами, а тому вона є безспірною та підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.
За таких обставин, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Враховуючи задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі, суд приходить до висновку про необхідність допустити негайне виконання судового рішення в межах суми виплати заробітної плати за один місяць.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною 3 статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 10.07.2021 у справі № 329/766/18 (провадження № 61-17688св20) дійшов висновку про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що для підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.12.2021 у справі №755/7943/20-ц, зазначено, що Перелік документів, наведений у постанові ВП ВС від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Постанова Верховного Суду від 28.09.2023 у справі 686/31892/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Позивач просив суд стягнути з Відповідача на користь Позивача витрати, пов'язані з отриманням правової допомоги у розмірі 4 000 грн.
Необхідність стягнення такого розміру витрат Позивач доводить шляхом надання суду договору про надання правничої допомоги та квитанції про сплату адвокату коштів у розмірі 4000 грн.
Відповідач заперечує проти стягнення такої суми та просить зменшити її розмір до 2000 грн., мотивуючи це тим, що заявлена сума є не співмірною, справа не є складною і в подібних правовідносинах вже сформувалась стала судова практика.
Суд вважає обґрунтованими доводи Відповідача з таких підстав.
Як вбачається з наданої квитанції про отримання адвокатом від Позивача грошових коштів у розмірі 4000 грн., така сума сплачена за «позов до суду та консультації».
Така сума виплати коштів адвокату є фіксованою та визначена п. 3.1 Договору про надання правничої допомоги.
При цьому, Позивач не обґрунтував та не деталізував, з яких частин і в якому фіксованому чи відсотковому відношенні розподіляється сплачена ним сума пропорційно за надані послуги адвоката.
Суд враховує, що консультація клієнта є складовою частиною підготовки позову до суду для відновлення порушених прав Позивача. Така консультація може включати в себе оголошення адвокатом Клієнту необхідного переліку документів, які слід надати адвокату для складання позовної заяви.
Разом з цим, як вірно зазначив Відповідач, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати не є справою підвищеної складності, такі справи не є поодинокими в Іванківському районному суді, ба більше за участю одного і того ж Відповідача (ДСП «Північна Пуща»), на основі розгляду таких справ сформована стала судова практика, правильність якої підтверджена рішеннями судів вищих інстанцій.
Тому, на переконання суду, достатньою сумою до відшкодування за послугу «надання консультацій» є сума 500 грн.
Щодо формування позову, та, відповідно розумної та пропорційної суми коштів, необхідної для сплати адвокату, то суд зауважує, що хоча справи такої категорії не є складними і такими, по яким сформувалась стала судова практика, однак підготовка позовної заяви все ж вимагає часу для її складення, в яких входить:
попереднє вивчення документів та їх оцінка;
формування позову з урахуванням індивідуальних його особливостей стосовно того чи іншого Позивача (зазначення у фактичних підставах позову періоду виконуваної роботи, найменування посад, переміщення у роботодавця, визначення суми заборгованості, дотримання строку звернення в суд тощо);
виготовлення копій документів відповідно до кількості учасників справи та їх завірення.
Разом з цим, враховуючи обсяг фактичних і правових підстав позову (2 аркуші позову) та доданих документів, а також задоволення позовних вимог в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (що свідчить про належним чином виконану роботу захисника) суд приходить до переконання, що розумною, обґрунтованою і співмірною є сума за написання такої позовної заяви (з урахуванням інших, зазначених вище складових етапів її формування) у розмірі 1500 грн.
Відповідно, доводи Відповідача про зменшення суми витрат на правничу допомогу є обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
Судовий збір
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 6 цієї статті, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За подання позовної вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, Позивач мала сплатити судовий збір у розмірі 1211, 20 грн., однак була звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Ця позовна вимога задоволена у повному обсязі, а тому, з Відповідача на користь держави за цю позовну вимогу підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.133-134, 137, 141, 200, 206, 259,263-265, 353, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» на користь ОСОБА_1 :
нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 55 742, 50 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот сорок дві гривні 50 копійок);
витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень).
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок)
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 11.11.2025.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач: Державне спеціалізоване підприємство «Північна Пуща» (07270, Київська область, Вишгородський район, м. Чорнобиль, вул. Леніна, 148. Код ЄДРПОУ: 40247540)
Суддя Н.П. Слободян