Справа № 366/2041/25
Провадження № 3/366/1326/25
11.11.2025 с-ще Іванків
Суддя Іванківського районного суду Київської області Слободян Н.П., розглянувши заяву адвоката Працюка Володимира Леонідовича про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, військовослужбовця, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
У провадженні Іванківського районного суду Київської області перебуває зазначена справа про адміністративне правопорушення.
Судове засідання призначено на 09 год. 00 хв. 11.11.2025.
10.11.2025 від захисника ОСОБА_1 , адвоката Працюка В.Л. до суду надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Розглянувши подану заяву, суддя приходить до такого.
Положеннями чинного КУпАП не врегульовано питання проведення з особами, які беруть участь у провадженні по справі в режимі відеоконференції.
Тому, вирішення цієї прогалини вимагає від суду застосувати аналогію права з таких підстав.
Інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві.
Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону.
Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах:
від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27);
від 27.11.2019 у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19);
від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20, пункт 6.19);
від 13.01.2021 у справі № 0306/7567/12 (провадження № 13-73кс19, пункт 28);
від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14- 122цс20, пункт 105).
Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27) застосування аналогії дозволило замінити одного відповідача двома, що і забезпечило справедливість постанови.
Тому, відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
Такі висновки викладені у п.п. 77-82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11.10.2011 у справі №10-рп/2011 зазначає, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення».
У пункті 3.6 цього Рішення, Конституційний Суд України зазначає, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява № 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім цього, враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, mutatis mutandis рішення у справі OZTURKv.GERMANY від 21.02.1984, пункт 53), справи про адміністративні правопорушення з урахуванням, зокрема, розміру та характеру стягнень, для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення»
Як зазначив Верховний Суд у складі колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 263/10894/2020 (касаційне провадження № 51-36км21) «відповідно до усталеної судової практики, яка ґрунтується на системному аналізі міжнародних актів з урахуванням рішень Конституційного Суду України, суди в певних випадках вправі застосовувати принцип аналогії закону. У цьому випадку найбільш близьким до адміністративно-деліктної галузі права є кримінальне процесуальне законодавство»
З огляду на викладене, з метою забезпечення захиснику доступу до правосуддя, який є складовою принципу Верховенства права, суддя приходить до висновку про застосування під час вирішення питання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції положення КПК України.
Питання проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження регламентовано ст. 336 КПК України.
Відповідно до ч. 4 цієї статті, учасник кримінального провадження подає клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія клопотання в той самий строк надсилається іншим учасникам кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КПК України процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки.
За ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк має бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
За загальним правилом кримінального процесуального законодавства пропущення процесуальних строків приводить до втрати можливості скористатися таким правом, але може бути поновлено судом.
Як вбачається з матеріалів справи, захисник був повідомлений про дату, час і місце судового засідання ще 03.10.2025, а відтак завчасно і достовірно знав про наступну дату судового засідання.
Разом з цим, в недотримання вимог ч. 4 ст. 336 КПК України заяву про проведення судового засідання подав за день до судового засідання шляхом її надсилання на електронну адресу суду.
При цьому, захисник не порушує питання про поновлення строку для звернення в суд з такою заявою.
Встановлений законодавцем строк для завчасного подання заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції обумовлений необхідністю технічної підготовки суду для проведення такого судового засідання.
З огляду на те, що захисник подав клопотання з пропущенням процесуального строку та не порушував питання про його поновлення, у задоволені клопотання слід відмовити.
Разом з цим, відповідно до ч. 6 ст. 336 КПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, переривання зв'язку тощо несе учасник кримінального провадження, який подав відповідне клопотання.
У разі технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, переривання зв'язку в учасника кримінального провадження, участь якого є обов'язковою, суд відкладає судовий розгляд.
Це положення КПК України регламентує порядок дій суду у разі технічної неможливості брати участь в режимі відеоконференції учасником кримінального провадження.
Поряд з цим, законодавець не може наперед передбачити всі можливі ситуації, які можуть виникати під час кримінального провадження.
Однією з таких ситуацій є та обставина, що з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан внаслідок збройної агресії зс рф проти України.
Загальновідомими є ті обставини, що зс рф здійснюють постійні обстріли об'єктів енергетики України, внаслідок чого відбуваються нерегулярні вимкнення електропостачання, які в свою чергу призводять до технічної неможливості суду забезпечити участь учасників справи в режимі відеоконференції.
Встановлені ПрАТ «ДТЕК» графіки вимкнення електропостачання не є стабільним та постійно (навіть декілька разів на день) змінюються внаслідок обстрілів об'єктів енергетики України.
Таким чином, суд, навіть за умови отримання в строк, визначений ч. 4 ст. 336 КПК України клопотання учасника справи не може наперед знати, чи буде забезпечено можливість судом участь того чи іншого учасника в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Враховуючи викладене, суддя вимушена відмовити у задоволені заяви та в силу положень абзацу 2 ч. 6 ст. 336 КПК України відкласти судове засідання на іншу дату, яка є достатньою і необхідною для забезпечення особистої участі захисника у судовому засіданні.
Керуючись ст. 8 Конституції України, ст. 336 КПК України, суддя
У задоволені заяви, відмовити.
Судове засідання з розгляду справи № 366/2041/25 відкласти на іншу дату, про що повідомити осіб, які беруть участь у провадженні по справі.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя Н.П. Слободян