Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О.
11 листопада 2025 р. Справа № 520/5701/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2025, по справі № 520/5701/24
за позовом ОСОБА_1
до Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області
про скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив скасувати рішення Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 22.12.2023 №1922-VIII «Про умови оплати праці тимчасово виконуючого обов'язки директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області в 2024 році», яким призначено тимчасово виконуючому обов'язки директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області Валерію Лєушину щомісячну заробітну плату в розмірі 7 (семи) допустимих розмірів посадового окладу молодшої медичної сестри III тарифного розряду Єдиної тарифної сітки вищезазначеного закладу охорони здоров'я з 01.01.2024 по 31.12.2024 в межах оплати праці на 2024 рік.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись із вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховані положення ст. 38 Основного Закону України щодо особи права брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також щодо контролю за витратами з місцевого бюджету. Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ця мета перегукується зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом, рішенням Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 22.12.2023 №1922-VIII «Про умови оплати праці тимчасово виконуючого обов'язки директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області в 2024 році» призначено тимчасово виконуючому обов'язки директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області Валерію Лєушину щомісячну заробітну плату в розмірі 7 (семи) допустимих розмірів посадового окладу молодшої медичної сестри III тарифного розряду Єдиної тарифної сітки вищезазначеного закладу охорони здоров'я з 01.01.2024 по 31.12.2024 в межах оплати праці на 2024 рік.
Позивач, вважаючи не погоджуючись із відповіддю відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності того, що оскаржуваним рішенням порушені права або інтереси позивача, які підлягають судовому захисту.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР.
Згідно зі ст. 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до підп. 1 п. "а" ст. 32 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, молодіжними центрами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-ХІІ органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров'я усіх форм власності.
Порядок створення, припинення закладів охорони здоров'я, особливості діяльності визначаються законом.
Частиною 5 ст. 16 Закону № 2801-ХІІ передбачено, що органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров'я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров'я з урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу.
Відповідно до ст. 19 Закону № 2801-ХІІ держава організовує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної та реабілітаційної допомоги. Всі заклади охорони здоров'я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення.
Так, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23.02.2012 № 131 «Про затвердження Примірного положення про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та примірних положень про його підрозділи» центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги (далі - ЦПМСД) є заклад охорони здоров'я, що створюється з метою забезпечення потреб населення у первинній медичній (медико-санітарній) допомозі (далі - ПМСД) (п. 1.1).
ЦПМСД створюється за рішенням органу/органів місцевого самоврядування (далі - Засновник) відповідно до його/їх повноважень та підпорядковується Засновнику (п.1.2).
Основним джерелом фінансування ЦПМСД є кошти місцевого/місцевих бюджету/бюджетів (6.1).
Отже, Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області є закладом охорони здоров'я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає медичну допомогу населенню в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та статутом, а також вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров'я.
Зі змісту позовних вимог встановлено, що предметом спору є правомірність рішення Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 22 грудня 2023 №1922-VIII «Про умови оплати праці тимчасово виконуючого обов'язки директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області в 2024 році».
Статтею 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частинами третьою і п'ятою цієї статті та частиною першою статті 10 цього Закону.
У свою чергу Постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств» відповідно до ст. 8 Закону України "Про оплату праці" визначено надати керівникам центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, наглядовій раді суб'єкта господарювання державного сектору економіки, а також керівнику уповноваженого суб'єкта господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на державній власності, у тому числі казенних, та об'єднань державних підприємств, утворених центральними органами виконавчої влади відповідно до законодавства, підприємств, які належать Автономній Республіці Крим, підприємств, заснованих на комунальній власності, право встановлювати такі виключні умови оплати праці розмір посадового окладу керівника підприємства залежно від середньооблікової чисельності працівників в еквіваленті повної зайнятості за рік, вартості активів підприємства або чистого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг), за даними останньої річної фінансової звітності, у кратності до мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії згідно з додатком 1.
Частиною 1 ст. 59 Закону № 280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно з ч. 2, ст. 59 Закону № 280/97-ВР рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.
При цьому, відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Таким чином, у ході судового розгляду встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу правомірності рішення Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області, прийнятим на виконання Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР, постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств», щодо встановлення умов оплати праці керівника комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
При цьому, неодмінною ознакою таких порушень, обмежень є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, припинення чи неможливість реалізації прав та/або виникнення додаткового обов'язку.
В іншому випадку такі права не є порушеними, а тому не можуть бути поновленими, захищеними судом, з огляду на що відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, - воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 Рішення від 21.12.2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України»).
У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Положеннями ч. 2 ст. 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення особи до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб таке порушення було обґрунтованим та реальним, тобто стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, суб'єктивна оцінка порушеного права не є абсолютною. У деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.
Право на захист це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Отже, колегія суддів зазначає, що встановлення факту порушення прав позивача є визначною обставиною, так як без цього не можна виконати завдання судочинства, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
При цьому, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Разом з тим, позивач, звертаючись до суду із даним позовом, не навів які саме негативні наслідки для нього мало оскаржуване рішення Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 22 грудня 2023 року №1922-VIII та у чому полягало порушення його прав та інтересів.
При цьому, викладені позивачем обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення висновків суду не спростовують, оскільки не свідчать про наявність порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень, як обов'язкової передумови для розгляду і вирішення справи судом по суті.
Отже, неналежне обґрунтування позивачем наявності порушених прав, свобод чи законних інтересів унеможливлює розгляд судом справи по суті позовних вимог, за результатами з'ясування судом обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суду підтримує висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 по справі № 520/5701/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло