Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
11 листопада 2025 року № 520/18468/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (абон.скр. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:
-визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015- 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби.
-збов'язати військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум.
-зобов'язати військову частину НОМЕР_3 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2017 роки рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплачених частин.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі .
Дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , з 19.11.2014 по 20.03.2025 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Військова частина польова пошта НОМЕР_5 01.07.2017 року перейшла на умовне найменування військова частина НОМЕР_3 .
Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженої наказом МО України від 11 червня 2008 року № 260 грошове забезпечення складалось з наступних його видів: оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення: а) надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%), б) надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (15%), в) премія (450%), г) щомісячна додаткова грошова винагорода.
Представник позивача, звернувся із запитом, щодо надання підстав не нарахування та не виплату належного грошового забезпечення, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення з включенням, до складу останньої щомісячної додаткової грошової винагороди та виплата якої передбачена постановою КМ України від 22 вересня 2010 року № 889, діючої на час виплати», але Відповідач повідомив про те, що підстав для нарахування відсутні.
Позивач не згоден зі вказаною бездіяльністю, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.
Відповідно до преамбули Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного
обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч.І ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
З наведеного вбачається, що одноразові грошові допомоги обраховується та виплачується виходячи з місячного грошового забезпечення.
Суд вказує, що жодна норма Закону не містить виключень будь-яких складових грошового забезпечення при обрахунку розміру одноразових виплат.
Відповідно до п. 30.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МО України від 11 червня 2008 року № 260, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за N2 638/15329, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до підпункту 2 п. 33.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МО України від 11 червня 2008 року № 260, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за N2 638/15329, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Суд вказує, що рішення відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та здійсненні доплати суперечить положенням ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Посилання на положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам у даному випадку є , на думку суду, безпідставним, адже п. 33.3 зазначеної Інструкції звужує права військовослужбовців визначені Законом, шляхом встановлення виключень із складу грошового забезпечення, з якого нараховується матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових умов та грошова допомога для оздоровлення.
Враховуючи, що норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в ієрархії національного законодавства мають вищу юридичну силу відносно наказу МО України від 11 червня 2008 року № 260, яким затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам, до правовідносин, що склались між сторонами слід застосовувати саме положення Закону, а тому дії Військової частини є протиправним та таким що суперечить нормам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Крім того, суд бере до уваги і положення ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Щодо твердження відповідача про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не відноситься до додаткових видів грошового забезпечення, а додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців визначені лише постановою КМ України від 07 листопада 2007року № 1294, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось, частиною 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначений склад грошового забезпечення військовослужбовців, до якого включені «щомісячні додаткові види грошового забезпечення», зокрема і винагороди.
Постановою КМ України від 22 вересня 2010 року N 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту , Міністерства надзвичайних ситуацій», військовослужбовцям Збройних Сил України введено новий вид щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відповідно до п.п 2 п. 1 постанови КМ України від 22 вересня 2010 року N889, (яка була чинною на момент виплати) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил з 1 липня 2014 р. -у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення
Суд не погоджується і з твердженням відповідача про те, що додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців визначені виключно постановою КМ України від 07 листопада 2007 року № 1294 (діючої на час виплати одноразової грошової допомоги при виплаті).
Так, надбавка за роботу, яка передбачає допуск до державної таємниці (таємність), встановлена постановою КМ України від 15 червня 1994 року № 414, та за своєю правовою природою віднесена у складі грошового забезпечення військовослужбовців саме до «щомісячного додаткового виду грошового забезпечення». Отже, не лише постановою КМ України від 07 листопада 2007 року № 1294 встановлюються додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців.
Крім того, надбавка за роботу, яка передбачає допуск до державної таємниці (таємність), отримувана позивачем, включена відповідачем до складу грошового забезпечення з якого виплачувалась матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога для оздоровлення, але щомісячна додаткова грошова винагорода не була включена.
Отже, суд приходить до висновку, що рішення відповідача обмежує право на отримання одноразової грошової допомоги у повному розмірі передбаченому нормами діючого законодавства та є протиправним.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховним Судом у справі № 825/997/17 від 10.11.2021.
Відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Згідно пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Відтак, позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Суд вказує, що вказана позиція узгоджена з постановою Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечений1 одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (абон.скр. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015- 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_3 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2017 роки рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплачених частин.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Кухар М.Д.