Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
10 листопада 2025 р. Справа № 520/1962/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по адміністративній справі №520/1962/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (вул. Свободи, буд.5, Дер-м, п. 3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок (індексацію) та виплату з 28.07.2024 пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», з урахуванням фактично виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 по справі № 520/1962/25 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 28.07.2024.
Прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 28.07.2024.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 по справі № 520/1962/25 залишено без змін.
Представником позивача подано до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій він просить суд:
- встановити судовий контроль за виконанням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №520/1962/25;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Харківській області надати звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №520/1962/25;
- за наслідками розгляду звіту відповідача про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду представником позивача зазначено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №520/1962/25 не виконані належним чином.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за приписами частини 1 якої суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За приписами частини 2 статті 3811 Кодексу адміністративного судочинства України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п'ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
З аналізу зазначених норм вбачається, що адміністративним процесуальних законодавством регламентовано право суду застосувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимим доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишається невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 лютого 2020 року по справі №640/3719/18, постанові від 04 березня 2020 року по справі №539/3406/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу (ч. 1 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.
Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
З огляду на викладене, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Суд зауважує, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 25 листопада 2020 року по справі №554/10283/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, позивач, вважаючи, що рішення суду на теперішній час не виконано, не позбавлений права звернутися з виконавчим листом до органів виконавчої служби з метою виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №520/1962/25 в примусовому порядку.
Разом з тим, судом встановлено, що доказів звернення до органів виконавчої служби з метою виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №520/1962/25 позивач до заяви не надав. Крім того, не надано до суду доказів неналежного виконання судового рішення в примусовому порядку.
За таких обставин суд приходить до висновку, що встановлення судового контролю можливе, якщо заходи з примусового виконання рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження" не призвели до належного виконання судового рішення.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, представником позивача жодних обґрунтованих доводів щодо неналежного виконання відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №520/1962/25, неможливості виконання судового рішення в порядку примусового виконання або щодо необхідності встановлення судового контролю за рішенням суду в даній справі в заяві не зазначено.
Матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", що забезпечує виконання рішення суду в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №520/1962/25 та зобов'язання ГУ ПФУ у Харківській області надати звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №520/1962/25.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по адміністративній справі №520/1962/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.М.Панов