Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без руху
11 листопада 2025 р. Справа № 520/29535/25
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду - Полях Н.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове та здійснити недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення за період з 25.02.2022 по 27.04.2024, яка оформлена листом №09/21686-25-Вих від 05.11.2025;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове та здійснити недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення за період з 25.02.2022 по 27.02.2024.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно приписів п. 5 ч.1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Суд зазначає, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
З адміністративного позову убачається, що позивач проходив службу у відповідача, наразі переміщений для проходження служби в інший прикордонний загін.
Відповідно до наказів відповідача виплата грошового забезпечення позивачу призупинена з 25.02.2022, військова служба позивача призупинена з 14.03.2022, з 28.02.2024 - військова служба продовжена та поновлено виплату грошового забезпечення у зв'язку з закриттям кримінального провадження за ст.284 КПК України.
Підставою для поновлення на службі з 28.02.2024 є постанова ТУ ДБР у м.Полтава, за яким з позивача зняті будь-які обвинувачення.
Так, позивач у позові посилається на те, що після поновлення на службі позивачу не виплачене грошове, речове та інше забезпечення за час необґрунтованого, на думку позивача, призупинення військової служби. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом, який подано позивачем через систему «Електронний Суд», шляхом формування тексту позовної заяви 06.11.2025.
Позивач у позові оскаржує відмову відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 25.02.2022 по 27.04.2024. Отже, спірним у цій справі є період з 25.02.2022 по 27.04.2024.
Таким чином, звернувшись до суду з позовом 06.11.2025 позивач пропустив встановлений законом строк для вчинення даної процесуальної дії.
Разом з тим, представник позивача у позові стосовно строку звернення до суду зазначив, що чинним законодавством не передбачено строку на проведення виплати грошового та здійснення іншого забезпечення внаслідок необґрунтованого призупинення служби. Таким чином, на думку представника позивача, за відсутністю вказаного строку цей обов'язок виникає у відповідача з моменту отримання звернення військовослужбовця про здійснення відповідної виплати. Оскільки вказане звернення містилося в заяві адвоката в інтересах позивача від 31.10.2025, а відповідь надана 05.11.2025, представник позивача вважає, що строк звернення до суду не пропущено.
Суд зазначає, що наведені представником позивача у позові доводи щодо перебігу строку звернення до суду, який, як вважає представник, має обчислюватися виключно з моменту отримання ним листа відповідача від 05.11.2025, не можуть бути визнані обгрунтованими.
Як зазначалося, предметом позову є вимога стягнення належних працівнику сум (у даному випадку грошового забезпечення військовослужбовця), що регулюється статтею 233 КЗпП України у чинній редакції (з 19.07.2022), яка передбачає тримісячний строк для звернення до суду.
Момент початку перебігу цього строку визначається не датою отримання працівником відповіді або листа від державного органу, а моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про факт порушення свого права. У даному випадку саме відновлення позивача на службі та поновлення йому виплат з 28.02.2024 є обставиною, з якої позивач безпосередньо мав можливість та об'єктивний обов'язок усвідомити, що виплати за попередній період фактично не здійснені. З цього моменту позивачу стали відомі як обсяг виплачених сум, так і відсутність виплат за спірний період. Таким чином, саме ця дата, а не дата відповіді на адвокатський запит, є початком відліку для визначення строку звернення до суду з позовом.
Таким чином, факт отримання позивачем 05.11.2025 відповіді на адвокатський запит не може впливати на початок перебігу строку звернення до суду та не змінює встановленої законом дати, з якої особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав 28.02.2024, коли позивача поновлено на службі та фактично відновлено нарахування грошового забезпечення.
Натомість позов подано 06.11.2025, тобто майже через дев'ять місяців після настання відповідних обставин, що значно перевищує тримісячний строк, визначений статтею 233 КЗпП України.
Отже, суд приходить до висновку, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду у частині спору, яка підпадає під дію статті 233 КЗпП України у чинній редакції, а наведені ним доводи щодо відсутності пропуску строку ґрунтуються на неправильному розумінні моменту виникнення у позивача права на судовий захист та не можуть бути визнані судом обґрунтованими.
Таким чином, до спірних правовідносин повинна застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, на момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судова палата під час розгляду справи №460/21394/23 зауважила, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» №130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.
З огляду на викладене, Судова палата вважає, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Підсумовуючи наведене, Судова палата у постанові по справі №460/21394/23 зазначила, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Зважаючи на наведене, Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду: від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року); від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби; від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
Повертаючись до обставин цієї справи, застосовуючи наведені висновки, суд, враховуючи положення вищезазначених норм права та висновки Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року (справа № 460/21394/23), зазначає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 27.02.2024] слід обчислювати з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Суд зазначає, що грошове забезпечення військовослужбовця є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено перерахунок грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
У даному випадку саме відновлення позивача на службі та поновлення йому виплат з 28.02.2024 є обставиною, з якої позивач безпосередньо мав можливість та об'єктивний обов'язок усвідомити, що виплати за попередній період фактично не здійснені. З цього моменту позивачу стали відомі як обсяг виплачених сум, так і відсутність виплат за спірний період. Таким чином, саме ця дата є початком відліку для визначення строку звернення до суду з позовом.
Позовну заяву зареєстровано у суді 07.11.2025 (текст позову сформований в системі «Електронний Суд» 06.11.2025), а тому строк на звернення до суду з цим позовом в частині вимог щодо нарахування та виплати позивачу недоотриманого грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 27.02.2024, пропущено.
При цьому, позивачем до суду не подано заяви про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом разом із доказами на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для поновлення пропущеного строку.
Суд наголошує, що тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.
Водночас, позивачем не надано до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів наявності об'єктивних непереборних причин, труднощів, які не залежали від волі позивача, що унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
За правилами ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, усуваючи недоліки позовної заяви позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та вказати підстави для поновлення строку, а також надати докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Разом з тим суд звертає увагу, що у прохальній частині позовної заяви позивачем визначено різні кінцеві дати періоду, за який він просить здійснити нарахування та виплату недоотриманого забезпечення. Так, у першій позовній вимозі позивач зазначив період з 25.02.2022 по 27.04.2024, тоді як у другій позовній вимозі - період з 25.02.2022 по 27.02.2024.
З огляду на зазначене, позивачу також необхідно визначити межі спірного періоду, який підлягає перевірці в межах цього позову.
Разом з тим суд зауважує, що зазначена неузгодженість у визначенні кінцевої дати спірного періоду сама по собі не впливає на висновок суду щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки перебіг строку для звернення до суду розпочався 28.02.2024.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху в частині вимог щодо нарахування та виплати недоотриманого грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 27.02.2024.
Надати позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом із зазначенням підстав для поновлення строку, а також надання доказів поважності причин його пропуску;
- уточненої прохальної частини позовної заяви із визначенням єдиної кінцевої дати спірного періоду, за який позивач просить здійснити нарахування та виплату недоотриманого забезпечення.
Роз'яснити позивачу, що неподання заяви в зазначений строк або визнання судом неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, або неусунення недоліків адміністративного позову, є підставою для повернення позовної заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Н.А. Полях