Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
11.11.2025 р. справа №520/23685/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про: 1) визнання протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків військової частини; 2) зобов'язання НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини за цінами предметів речового майна, що визначені станом на 01.01.2025.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що станом на день виключення заявника зі списків особового складу військової частини суб'єкт владних повноважень не виплатив у повному обсязі грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Відповідач із позовними вимогами не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що нарахування та виплата ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно здійснені у повному обсязі відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 року та наказу Адміністрації Держприкордонслужби №1414-АГ від 18.12.2024 року, якими визначено порядок і ціни предметів речового майна на 2025 рік. Довідка-розрахунок №73-РС від 04.08.2025 року, на підставі якої позивачу виплачено 61.804,63 грн, є чинною і не оскаржувалася. Окрім того, нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час звільнення військовослужбовця з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.
Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, всебічно перевіривши добуті докази та доводи сторін, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, виходить із таких підстав і мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ); наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.08.2025р. №739-ОС припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 через необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» з 07 серпня 2025 року.
За викладеними у відзиві твердженнями, які не заперечуються позивачем, відповідно до довідки-розрахунку №73-РС від 04.08.2025 року на виплату грошової компенсації за не отримане речове майно за цінами станом на 01.01.2025 року заявнику було нараховано 61.804,63 грн (без врахування ПДФО) та в подальшому відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 06 серпня 2025 року №731-ОС було виплачено зазначену суму.
За викладеними у позові твердженнями, надана відповідачем довідка-розрахунок № 62-РС не відповідає затвердженому Постановою № 178 додатку, а сам розрахунок грошової компенсації вартості речового майна, відображений у довідці, здійснений із застосуванням пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини позивача, тим самим зменшено розмір грошової компенсації.
Отже, за версією сторони позивача, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів із заявником у повному обсязі розрахунку компенсації вартості за неотримане під час військової служби речове майно.
Суд відмічає, що за змістом складеної відповідачем довідки-розрахунку №73-РС від 04.08.2025 року про вартість речового майна вбачається, що визначення вартості речового майна здійснено станом на календарну дату виникнення права на отримання предметів речового майна, а не станом на календарну дату - 01 січня поточного календарного року припинення військової служби (що відповідає застосованій заявником словоформі - "із застосуванням пропорції часу відповідно до зазначеного року і місяця виникнення права на отримання предметів речового майна").
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу ненарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно в повному обсязі, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є суб'єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, якою визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Суспільні відносини, пов'язані з проходженням військової служби, унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" та Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Абзацом 2 ч.1 ст.91 Закону №2011-ХІІ передбачає, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідними центральними органами виконавчої влади, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми Закону Кабінет Міністрів України 16 березня 2016 року ухвалив постанову №178, якою затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі за текстом - Порядок №178).
Згідно з п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Пункт 4 Порядку №178 установлює, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Пункт 5 Порядку №178 визначає, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно призначена для компенсації фактичних витрат військовослужбовця, понесених у зв'язку з необхідністю придбання предметів речового забезпечення за власний кошт, а довідка про вартість речового майна повинна складатись з урахуванням дійсної закупівельної вартості предметів речового майна, визначеної станом на 1 січня року, у якому здійснюється виплата грошової компенсації.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.11.2018 у справі №809/1488/16, від 17.03.2020 у справі №815/5826/16, від 25.02.2021 у справі №380/2458/20, у яких зазначено, що при визначенні розміру грошової компенсації має застосовуватись саме закупівельна вартість предметів речового майна станом на 1 січня поточного року, а не будь-яка інша дата чи пропорційне зменшення.
Суд зауважує, що правовідносини з приводу організації та порядку речового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу у Державній прикордонній службі України, врегульовано Інструкцією про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період (затверджена наказом МВС України від 31.10.2016 №1132; далі за текстом - Інструкція №1132).
Пунктом 10 розділу І Інструкції №1132 встановлено, що речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається у власність. За неотримане речове майно їм виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному чинним законодавством.
Інструкція №1132 втратила чинність у зв'язку із прийняттям наказу МВС України від 16.05.2024р. №310, яким була затверджена Інструкція про організацію речового забезпечення в Державній прикордонній службі України в мирний час та особливий період (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.05.2024р. №797/42142; далі за текстом - Інструкція №310).
Згідно з п.14 Підрозділу І Розділу ІІІ Інструкції №310 у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця, переведення до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини, такому військовослужбовцю (членам сім'ї та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця), виплачується грошова компенсація вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, неотримане під час проходження служби.
Відповідно до п.16 Підрозділу 1 Розділу ІІІ Інструкції №310 у разі звільнення з військової служби військовослужбовців через службову невідповідність, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту, у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, у зв'язку із встановленням невідповідності військовослужбовця вимогам проходження військової служби, визначеним частиною шостою статті 20-2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон), чи визнання його таким, що не пройшов випробування, установленого частиною першою статті 21-2 Закону, у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням про визнання активів військовослужбовця чи активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, вартість виданих їм предметів речового майна, які отримані під час проходження військової служби (навчання) в Держприкордонслужбі та строки експлуатації (носіння) яких не закінчилися, утримується з урахуванням строку перебування їх у носінні на підставі довідки-розрахунку на утримання вартості речового майна (додаток 5).
Грошова компенсація військовослужбовцям, визначеним в абзаці першому цього пункту, нараховується пропорційно часу, що минув із дня виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення.
Утримані з військовослужбовців кошти використовуються для речового забезпечення органів Держприкордонслужби, у яких ці військовослужбовці перебували на речовому забезпеченні.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу.
У даному конкретному випадку з огляду на підстави припинення публічної військової служби заявника та неузгодженість норм Порядку №178 та Інструкції №310 в частині визначення календарної дати обчислення вартості предметів речового майна суб"єкт владних повноважень не мав правових підстав для обчислення грошової компенсації пропорційно часу, що минув із дня виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення.
Суд повторно наголошує, що згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі №380/2458/20 під час визначення розміру компенсації слід застосовувати саме положення пункту 5 Порядку №178, яким закріплено, що розрахунок здійснюється за закупівельними цінами станом на 1 січня поточного року.
Суд відмічає, що гарантоване ст.91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право військовослужбовця на отримання речового майна або грошової компенсації його вартості є майновим правом, котре підпадає під правовий режим захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, ніж в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Тож, обсяг цього права не може бути зменшений у залежності від форми, змісту, характеру та наслідків правової поведінки військовослужбовця, адже грошова компенсація вартості неодержаного під час проходження військової служби речового майна не є мірою юридичної відповідальності.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 14.11.2018 у справі №809/1488/16, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 17.03.2020 у справі №815/5826/16, від 09.01.2024 у справі №400/5062/22), у разі звільнення військовослужбовця у нього виникає право на грошову компенсацію за неотримане речове майно, реалізація якого здійснюється шляхом подання заяви (рапорту) за місцем проходження служби. Застосування у пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби» свідчить, що право на компенсацію не залежить від моменту виключення військовослужбовця зі списків особового складу, а виникає з факту звільнення.
Право на компенсацію, таким чином, має безумовний характер і не може бути поставлене в залежність від будь-яких пропорційних розрахунків або формул, не передбачених законом.
Судом встановлено, що у межах спірних правовідносин відповідач дійсно здійснив нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки-розрахунку №73-РС від 04.08.2025.
Утім, зміст цієї довідки свідчить про застосування пропорційного обчислення, що суперечить пункту 5 Порядку №178 і є неправомірним втручанням у право особи на повну грошову компенсацію.
Оскільки саме Порядком №178, встановлено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони саме станом на 1 січня поточного року, відтак дії відповідача щодо нарахування та виплати при звільненні позивача компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини є протиправними.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб'єкта владних повноважень публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Визначаючись з приводу реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов'язку, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.
У спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення розміру компенсації за неотримане заявником речове майно з урахуванням вартості майна станом на календарну дату набуття права на отримання речового майна, а не з урахуванням вартості майна станом на 01 січня поточного календарного року припинення військової служби.
Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб'єктом у ході розгляду справи не доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час обчислення розміру компенсації за неотримане заявником речове майно.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в даній частині позовних вимог.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) протии Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_3 з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків військової частини.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини, за цінами предметів речового майна, визначеними станом на 01.01.2025 року.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко