Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
11 листопада 2025 року справа № 520/11907/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
при секретарі судового засідання - Глівінська Ю.О.
представники сторін - не прибули,
розглянувши за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області (вул. Ярослава Мудрого, буд. 1,м. Лозова,Лозівський район, Харківська область,64602, код ЄДРПОУ04058829) , Лозівського міського голови Зеленського Сергія Володимировича (вул. Ярослава Мудрого, буд. 1,м. Лозова,Лозівський р-н, Харківська обл.,64602, код ЄДРПОУ04058829) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати дії, бездіяльність і рішення суб'єкта владних повноважень - Лозівського міського голови Зеленського Сергія Володимировича, протиправними, та не просто протиправними, а у подальшому протиправними всупереч правової позиції Верховного Суду по справі №629/1261/15а, за невиконання вимог статей 17, 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні " від 21.05.1997р. №280/97-ВР через незабезпечення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 14.11.2017р. №2205-VIII, статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-ХІІ, що порушують право ОСОБА_1 на перерахунок вартості комунальних послуг за період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості прямо передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2024р. №127, що порушують право ОСОБА_1 на оскарження питань щодо соціального захисту (стаття 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), що порушують право ОСОБА_1 за статтями 18, 19 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996р. №393/96-ВР, за рішенням виконавчого комітету міської ради від 30.11.2011р. №1005, що порушують право на публічну інформацію за запитами на рішення виконавчого комітету;
- визнати рішення Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області (реквізити невідомі, запит не здійснюється) про завершення опалювального сезону 2024-2025 років протиправним, не за змістом пункту 8 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21.08.2019р. №830 (в редакції постанови КМУ від 08.09.2021р. №1022), передчасним із позбавленням права ОСОБА_1 за п.5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх надання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості;
- визнати рішення Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 22.10.2024р. №2056 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які надає комунальне підприємство "Лозоваводосервіс" протиправним без випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів, що порушує Конституцію України, Цивільний Кодекс, Європейську соціальну хартію, ратифіковану Україною;
- визнати рішення Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 24.12.2024р. №2508 "Про коригування ціни послуги з управління багатоквартирними будинками" протиправним;
- стягнути з Лозівського міського голови Зеленського Сергія Володимировича кошти, в якості моральної шкоди, у розмірах станом на 01.05.2025р. - 46 402,50 грн. із збільшенням за кожний місяць розгляду справи.
В обгрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач не згоден з діями та бездіяльністю відповідачів, вважає протиправними оскаржувані рішення.
В подальшому позивачем до суду надавалися заяви про збільшення позовних вимог в частині стягнення сум, а також просив про розгляд справи колегією суддів у складі трьох суддів, що не передбачено вимогами КАС України.
Ухвалою суду від 14.08.2025. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, в яке позивач не прибув. Так само, позивач не прибув і в судове засідання.
Представник відповідача у підготовчому засіданні проти позову заперечила. Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, згідно якого останній позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити. В судове засідання представник відповідача не прибув, надавши заяву про розгляд справи за своєї відсутності, в задоволенні позовних вимог просив відмовити, в зв'язку з чим суд розглядає адміністративну справу в порядку письмового провадження, враховуючи неприбуття учасників процесу в судове засідання.
При цьому суд ураховує, що згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Ухвалою суду від 11.11.2025р. закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання дії, бездіяльності і рішення суб'єкта владних повноважень - Лозівського міського голови Зеленського Сергія Володимировича, протиправними, та не просто протиправними, а у подальшому протиправними всупереч правової позиції Верховного Суду по справі №629/1261/15а, за невиконання вимог статей 17, 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні " від 21.05.1997р. №280/97-ВР через незабезпечення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 14.11.2017р. №2205-VIII, статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-ХІІ, що порушують право ОСОБА_1 на перерахунок вартості комунальних послуг за період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості прямо передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2024р. №127, що порушують право ОСОБА_1 на оскарження питань щодо соціального захисту (стаття 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), що порушують право ОСОБА_1 за статтями 18, 19 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996р. №393/96-ВР, за рішенням виконавчого комітету міської ради від 30.11.2011р. №1005, що порушують право на публічну інформацію за запитами на рішення виконавчого комітету, а також стосовно стягнення моральної шкоди.
Дослідивши матеріали справи, доводи та заперечення сторін, суд встановив, що позивач не погодився з рішенням Лозівської міської ради Харківської області про завершення опалювального сезону 2024-2025 протиправним.
З цього приводу суд зауважує, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до органів місцевого самоврядування належать, зокрема питання прийняття рішення про початок та закінчення опалювального періоду з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами та іншими нормативними документами.
При цьому, стаття 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» регламентує, що постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством.
Так, відповідно до п.8 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21.08.2019 №830, постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.
Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.
Опалювальний період починається не пізніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря становить 8°С та нижче, а закінчується не раніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря перевищує 8°С.
Судом з наданих до суду доказів вбачається, що опалювальний сезон 2024-2025 було завершено 28.03.2025р. відповідно до рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 25.03.2025 №340. При цьому, середня добова температура зовнішнього повітря по місту Лозова Харківської області протягом 25-27 березня 2025 року складала показник, який перевищував 8°С, на підтвердження чого відповідача надано таблиці прогнозованої температури по місту Лозова на відповідний період, з яких, зокрема, вбачається, що вона склала 25.03.2025 - 9°С; 26.03.2025 - 8,8 °С; 27.03.2025 - 10,5 °С.
Таким чином, рішення виконавчого комітету міської ради від 25.03.2025 №340 «Про закінчення опалювального сезону», прийнято в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для його скасування судом не вбачається.
Що стосується доводів позивача про зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх надання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості», суд зазначає, що відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості.
Порядок здійснення перерахунку вартості комунальної послуги та послуги з управління багатоквартирним будинком за період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 06.02.2024 визначає безпосередньо механізм та умови здійснення перерахунку вартості послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами/управління побутовими відходами за період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості.
Пунктом 2 Порядку, термін «ненадання послуги, надання послуги не в повному обсязі» вживається в такому значенні як ненадання виконавцем послуги протягом усього розрахункового періоду, визначеного умовами договору, часткове її надання та/або надання протягом періоду, що є меншим за розрахунковий період, визначений умовами договору, зокрема у зв'язку з перевищенням виконавцем нормативних строків проведення аварійно-відновлювальних робіт.
«Надання послуги невідповідної якості» - надання виконавцем послуги з порушенням вимог щодо її якісних характеристик, передбачених договором про надання комунальної послуги (далі - договір), а також стандартами, нормативами, нормами, порядками і правилами;
«Перерахунок» - зміна розміру нарахованої споживачеві відповідно до законодавства та умов договору плати за послугу у разі її ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості шляхом зменшення розміру нарахованої споживачеві плати відповідно до вимог цього Порядку.
«Період нарахування» - період, за який виконавець нараховує споживачеві плату за послугу.
Виходячи з наведених визначень, слід дійти висновку, що у споживача виникає право на перерахунок по факту надання послуги.
Як вбачається з матеріалів справи та наданих відповідачем у відзиві пояснень, опалювальний період 2024-2025 у місті Лозова тривав з 01.11.2024 по 28.03.2025. При цьому, прийняття рішення про закінчення опалювального сезону не позбавило права ОСОБА_1 на зменшення розміру плати за житлово-комунальну послугу, адже послуга йому не надавалась з 28.03.2025, жодні нарахування з цієї дати не здійснювались, як наслідок і право на зменшення у позивача не виникло.
Як вже згадувалось вище, відповідно до п 2 постанови Кабінету Міністрів України № 127 від 06.02.2024 «Деякі питання здійснення перерахунку вартості комунальних послуг за період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості», визначено, що ця постанова не застосовується на територіях, які включено до затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією - з дати виникнення можливості бойових дій до дати припинення можливості бойових дій та протягом трьох місяців з дати припинення такої можливості.
Лозівська міська територіальна громада з 24.02.2025 по сьогоднішній день перебуває в зоні можливих бойових дій, що сторонами у справі не заперечується.
Підсумовуючи наведене, слід указати на те, що суть та характер порушеного права особи мають бути в достатній мірі зазначені в позовній заяві при зверненні до суду. Однак, вивчивши подану ОСОБА_1 позовну заяву, судом вбачається, що зазначаючи про порушення його прав, він навів абстрактні посилання на те, що дії /бездіяльність відповідача з ухвалення спірного рішення спричинила порушення його права, про які він указав.
Суд зауважує, що згідно частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тож завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Згідно із висновком, сформованим в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Згідно усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення (подібний за змістом висновок висловлений, зокрема, Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 у справі № 200/9772/18-а).
Отже, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулося порушення її прав.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.01.2024р. у справі №280/4039/20.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд констатує про відсутність на час звернення із цим позовом до суду, порушення прав та інтересів позивача.
Межі зазначеної правової ситуації не дають підстав вважати, що не проведення інвентаризації та паспортизації вулиць громади порушує чи якимсь чином зачіпає індивідуальні права і законні інтереси позивача, які потребують судового захисту. Не доведено таких обставин й позивачем.
Згідно вищенаведеної постанови Верховного Суду від 10.01.2024р. у справі №280/4039/20, відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
В зв'язку з цим суд зазначає, що згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов'язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи - сторони спору.
Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов'язком встановити об'єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи - сторонами спору згаданого вище процесуального обов'язку.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Зазначене свідчить, що наведені вище позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання рішення виконавчого комітету міської ради від 22.10.2024 № 2056 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які надає комунальне підприємство «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області протиправним без випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів, що порушує Конституцію України, Цивільний кодекс, Європейську соціальну хартію, ратифіковану Україною», судом вбачається, що позивач вважав , що рішення виконавчого комітету міської ради від 22.10.2024 № 2056 з посиланням на те, його ухвалено «без випереджання зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів, що порушує Конституцію України, Цивільний кодекс, Європейську соціальну хартію, ратифіковану Україною». Тобто, Позивач фактично посилався на те, що розмір тарифу безпосередньо має залежати від рівня доходів населення.
В зв'язку з цим суд зауважує, що порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає механізм формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення для суб'єктів природних монополій, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення та застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування тарифів на централізоване водопостачання та/або централізоване водовідведення для суб'єктів природних монополій, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку зазначених тарифів.
Формування тарифів на централізоване водопостачання та/або централізоване водовідведення здійснюється ліцензіатами відповідно до річних планів господарської діяльності з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, у тому числі галузевих технологічних нормативів використання питної води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства з урахуванням основних особливостей технологічних процесів відповідного виробництва, техніко-економічних розрахунків, кошторисів з урахуванням ставок податків, зборів, обов'язкових платежів, цін на матеріальні ресурси та послуги у планованому періоді (пункт 9 Порядку).
Розрахунки тарифів на централізоване водопостачання та/або централізоване водовідведення проводяться шляхом ділення суми річних планованих витрат повної собівартості та річного планованого прибутку на планований річний обсяг централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення, визначений річними планами згідно з пунктом 10 цього Порядку (пункт 11 Порядку). Калькулювання планованих витрат, що включається до повної собівартості централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення, і планованого прибутку здійснюється у розрахунку на 12 місяців (пункт 12 Порядку).
Планування витрат, що включаються до повної собівартості централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення, здійснюється з урахуванням планованих витрат операційної діяльності та фінансових витрат, пов'язаних з діяльністю з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення. Плановані витрати групуються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених Мінфіном
До планованих витрат операційної діяльності включаються:
планована виробнича собівартість централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення;
плановані адміністративні витрати, витрати на збут, інші витрати операційної діяльності, пов'язаної з централізованим водопостачанням та/або централізованим водовідведенням (пункт 13 Порядку).
Формування тарифів на централізоване водопостачання споживачам, які не є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, здійснюється шляхом ділення різниці між планованими економічно обґрунтованими витратами на централізоване водопостачання з урахуванням планованого прибутку та планованою сумою відшкодування витрат, що розраховані відповідно до пункту 25 або пункту 26 цього Порядку, в обсягах реалізації централізованого водопостачання споживачам, які є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, на обсяг реалізації централізованого водопостачання споживачам, які не є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (пункт 27 Порядку).
Формування тарифів на централізоване водовідведення для споживачів, які не є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, здійснюється шляхом ділення різниці між планованими економічно обґрунтованими витратами на централізоване водовідведення з урахуванням планованого прибутку та планованою сумою відшкодування витрат, розрахованих відповідно до пункту 28 або пункту 29 цього Порядку, в обсягах реалізації централізованого водовідведення споживачам, які є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, на обсяг реалізації централізованого водовідведення споживачам, які не є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (пункт 31 Порядку).
Так наприклад, відповідно до ч.2 п.7 Порядку, у разі зміни протягом строку дії тарифів обсягу окремих витрат, пов'язаних із провадженням господарської діяльності з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення, з причин, що не залежать від ліцензіата, зокрема збільшення або зменшення податків і зборів (обов'язкових платежів), мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, орендної плати та амортизації, підвищення або зниження цін і тарифів на паливно- енергетичні та інші матеріальні ресурси, зміни обсягу фінансових витрат, складової частини планованого прибутку, у тому числі внаслідок зміни курсу валют за наявності у ліцензіата кредитних зобов'язань перед міжнародними фінансовими організаціями, може проводитися коригування тарифів.
Отже, враховуючи вищевикладений принцип формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, рівень зростання доходів населення жодним чином не впливає на розрахунок тарифу.
Щодо позовних вимог про визнання рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради від 24.12.2024 № 2508 «Про коригування ціни на послуги з управління багатоквартирними будинками» протиправним, суд зауважує, що відповідно до положень статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування.
Якщо управитель визначений органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах, ціна послуги з управління багатоквартирним будинком визначається на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу.
Така ціна протягом строку дії договору управління може змінюватися виключно за погодженням сторін з підстав та в порядку, визначених таким договором.
Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком
Пунктом 35 постанови Кабінету Міністрів України № 712 від 05.09.2018 «Про затвердження Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» передбачено, що за погодженням співвласників та управителя до договору управління можуть бути включені умови про зміну ціни у порядку та на умовах, визначених відповідним договором управління.
Рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області № 78 від 13.02.2017 Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області було призначено управителем багатоквартирних будинків у м. Лозова Харківської області (далі - рішення № 78).
На виконання рішення № 78, 16.02.2017 з Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області було укладено договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, розташованим за адресою: м. Лозова, вул. Свято-Миколаївська, будинок 14.
Пунктом 10 договору визначено, що у разі зміни протягом строку дії Договору обсягу окремих складових витрат з причин, які не залежать від Управителя, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно- енергетичні та інші матеріальні ресурси, Управитель звертається до Замовника з пропозицією проведення коригування ціни Послуги та/або зменшення обсягу Послуги, що надається (змінення вимог до якості Послуги, зменшення переліку складових Послуги тощо). Замовник приймає рішення про проведення коригування ціни Послуги та/або зменшення обсягу Послуги, що надається (змінення вимог до якості Послуги, зменшення переліку складових Послуги тощо) не пізніше ніж через 30 днів з дня отримання відповідної пропозиції.
Положення пункту 51 містить аналогічний за змістом, та передбачає можливість у разі зміни протягом строку дії договору обсягів окремих витрат, пов'язаних із наданням послуг з управління, які не залежать від управителя, зокрема збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін і тарифів на паливно- енергетичні та інші матеріальні ресурси, проведення перерахування ціни на послуг шляхом коригування лише тих складових частин, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення.
11.11.2024 до виконавчого комітету міської ради надійшло звернення директора КП «ЖУК» з проханням розглянути питання коригування ціни на послугу з управління багатоквартирними будинками, що перебувають у комунальній власності з метою приведення ціни на послугу до економічно обґрунтованого рівня та покриття всіх витрат підприємства.
За результатом розгляду даного звернення виконавчим комітетом міської ради було прийнято рішення від 24.12.2024 № 2508.
З врахуванням вищевикладеного, судом не встановлено підстав для скасування зазначеного рішення.
Суд зазначає, що межі судового контролю при розгляді справ стосовно незаконності рішень суб'єктів владних повноважень визначено ст. 2 КАС України.
Так, відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, перевіривши згідно наведеної норми оскаржувані в цій справі рішення, суд вважає, що їх прийнято обґрунтовано, із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 9, 243-246, 291, 293, 295-296 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров