Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
11.11.2025 р. справа №520/26678/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197, 1,0796, 1,115; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити індексацію пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10.846,37грн. на коефіцієнти збільшення у розмірі - 1,197, - 1,0796, - 1,115 відповідно до Постанов КМУ № 168, 185 та 209 в 2023, 2024 та 2025р.р.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок вчинення органом публічної адміністрації протиправного управлінського волевиявлення не отримує пенсію у належному розмірі.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що алгоритм обчислення розміру пенсії за процедурою індексації дотриманий, пенсія обчислена правильно, виплачена у повній сумі проведених нарахувань.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2025р. у справі №520/26678/25 до розгляду було прийнято вимоги позову з 07.04.2025р.
Суд, повно виконав процесуальний обов'язок із збору доказів, з'ясував обставини фактичної дійсності, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізував зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив доводи сторін добутими доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ; перебуває на обліку у якості пенсіонера в установі відповідача з 27.06.2022р.; отримує пенсію за віком у порядку Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування"; під час призначення заявнику пенсії суб»єктом владних повноважень був використаний показник середньої заробітної плати, з якого сплачені страхові внески за 2019р.-2021р. у розмірі - 10.846,37грн..
Після призначення пенсії заявника суб»єкт владних повноважень не вчиняв управлінських волевиявлень з приводу обчислення пенсії заявника за процедурою індексації відповідно до ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався при призначенні пенсії заявника, на коефіцієнт збільшення у розмірі -"1,11" з 01.03.2021р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 22.02.2021р. №127, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,14" з 01.03.2022р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 16.02.2022р. №118, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,197" з 01.03.2023р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 24.02.2023р. №168, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,0796" з 01.03.2024р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 23.02.2024р. №185, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,115" з 01.03.2025р.
Обставини продовження роботи після настання події призначення пенсії чи припинення виконання функцій найманого працівника після настання події призначення пенсії згідно з ч.2 ст.73 КАС України не входять до предмету доказування у цьому спорі.
Зверненням від 24.03.2025р. заявник за власною ініціативою порушив питання про обчислення пенсії за процедурою індексації у спосіб послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався при призначенні пенсії заявника, на коефіцієнт збільшення згідно з відповідними постановами Уряду України.
За цим зверненням суб»єктом владних повноважень була вчинена відмова, оформлена листом від 07.04.2025р. №9704-9814/К-03/8-2000/25.
Стверджуючи про невідповідність закону реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу обчислення розміру пенсії за процедурою індексації, заявник звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд відзначає, що право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон України від 09.07.2003р. №1058-ІV) (який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; далі за текстом - Закон України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону (тобто пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
З положень ч.1 ст.24, ч.2 ст.24, ч.4 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ч.1 ст.56, ч.2 ст.56, ст.62 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" випливає, що за загальним правилом до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об'єктивними даними за правилами Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або записів у ній (затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637) та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; а з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (загальнообов'язкового державного соціального страхування); 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Суд зауважує, що у межах даної справи між сторонами відсутній спір з приводу обчислення показника страхового стажу заявника.
Відповідно до ч.1 статті 40 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Правила обчислення заробітної плати у цілях подальшого обрахування розміру пенсії сформульовані законодавцем у положеннях ч.2 статті 40 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тож, у випадку призначення пенсії на підставі Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 18.11.2020р. по справі №522/1916/17 та постанови Верховного Суду від 21.10.2021р. по справі №2-а-2430/11 за змістом ч.2 ст.40 та ч.4 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачений у формулі визначення заробітної плати для обчислення пенсії (Зп = Зс х (Ск: К)) показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії (Зс), який використовується при призначенні пенсії, є величиною незмінною і не підлягає коригуванню при перерахунку пенсії з урахуванням страхового стажу, набутого після її призначення.
Отже, під час здійснення перерахунку розміру раніше вже призначеної пенсії, у формулі визначення заробітної плати для обчислення пенсії можуть змінюватися лише показники суми коефіцієнтів заробітної плати за кожний місяць (Ск) та кількості місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати застрахованої особи (К).
Подібний правовий висновок викладений також і у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. по справі №420/19398/23.
Висновки постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 22.10.2024р. у справі №300/5450/23 хоча і побічно, але також підтверджують правильність наведеного судом вище тлумачення змісту належної норми матеріального норми права про незмінність показника заробітної плати середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, з якого були сплачені страхові внески (тобто такого, яким він був на час призначення пенсії) під час будь-яких подальших перерахунків пенсій.
Тому підсумково суд відмічає, що за змістом ст.ст.40 і 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такий елемент алгоритму обчислення розміру пенсії як показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, підлягає використанню одноразово вперше під час обчислення грошового виразу пенсії за віком (призначеної як у порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", так і у порядку інших актів права, але з цієї ж самої підстави) і після цього має залишатися у незмінному стані під час усіх подальших перерахунків пенсії громадянина.
При цьому, суд зауважує, що у межах даної справи між сторонами відсутній спір з приводу обчислення заробітної плати заявника у цілях подальшого обрахування розміру пенсії.
Згідно з п. 43 Розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії, призначенні до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Відповідно до п. 44 Розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %.
З 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2016 та 2017 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. У разі, якщо при однакових показниках індивідуального коефіцієнта заробітної плати (доходу) та тривалості страхового стажу розмір пенсії у 2018 році, обчислений відповідно до аналогічних показників, буде меншим, ніж пенсія, призначена у 2017 році, розмір якої обчислений з урахуванням положень абзацу першого цього пункту, Кабінет Міністрів України приймає рішення про збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується при призначенні пенсій з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, таким чином, щоб пенсії, призначені у зазначений період, не були меншими за пенсії, що призначалися з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.
Як то указано у п.45 Розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для обчислення пенсій, передбачене частиною другою статті 42 цього Закону, проводиться починаючи з 2021 року.
У 2019-2020 роках показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для перерахунку пенсій, збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за рік, що передує року, в якому проводиться збільшення, порівняно з роком, що передує року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Частиною 2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Суд відзначає, що на подальший розвиток приписів ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 20.02.2019р. №124 про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Порядок №124), яким визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Зі змісту наведеної норми права слідує, що механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії полягає у збільшенні за процедурою Порядку №124 вже застосованого раніше показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, а не у застосуванні нового показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески.
Сутність запровадженого ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядком №124 перерахунку пенсії викладена законодавцем у п.4 Порядку №124, де згаданий такий розрахунковий елемент механізму перерахунку пенсії як коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Згідно з п.5 Порядку №124 у 2019 році перерахунок пенсій у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 р. на коефіцієнт, визначений згідно з абзацом першим пункту 4 цього Порядку.
Кожен наступний перерахунок у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Пенсії, які призначені відповідно до Закону та розмір яких не підвищено відповідно до пункту 4 цього Порядку, абзаців першого, другого цього пункту, з урахуванням абзаців першого, третього частини першої, частини другої статті 28, абзацу другого пункту 41 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону, пункту 4 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 3 жовтня 2017 р. №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», а також з урахуванням щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, що виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. № 265 “Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» (Офіційний вісник України, 2008 р., № 25, ст. 785), щороку підвищуються за рішенням Кабінету Міністрів України в межах бюджету Пенсійного фонду України. Підвищення встановлюється в межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, і враховується під час подальших перерахунків пенсії.
Отже, коефіцієнти індексації за постановою КМУ №124 від 20.02.2019р., постановою КМУ №251 від 01.04.2020, постановою КМУ від 22.02.2021р. №127, постановою КМУ від 16.02.2022р. №118, постановою КМУ від 24.02.2023р. №168, постановою КМУ від 23.02.2022р. №185, постановою КМУ від 25.02.2025р. №209 (у розмірі - "1,17", у розмірі - "1,11", у розмірі - "1,11", у розмірі - "1,14", у розмірі - "1,197", у розмірі - "1,0796", у розмірі - "1,115" відповідно) згідно з ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у процедурі перерахунку пенсій призначених та обрахованих за нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підлягають застосуванню до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за попередні три роки відносно 01 березня поточного року, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 13.01.2025р. у справі №160/28752/23 абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися у відповідності з частиною другою статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення; при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020 - 2023 роках згідно з Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Застосуванню також підлягають відповідні постанови Кабінету Міністрів України “Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році» від 22 лютого 2021 року № 127, “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року № 118, “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року № 168.
Також аналогічний висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 20.10.2025р. по справі №440/11184/24.
З огляду на приписи ч.5 ст.13 та ч.6 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" саме ці висновки підлягали застосуванню у межах спірних правовідносин, але були проігноровані суб»єктом владних повноважень.
Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб'єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень було одночасно вчинене як управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення пенсії за процедурою індексації у спосіб послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався при призначенні пенсії заявника, на коефіцієнт збільшення згідно з відповідними постановами Уряду України, так і управлінське волевиявлення у формі відмови з приводу обчислення пенсії за процедурою індексації у спосіб послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався при призначенні пенсії заявника, на коефіцієнт збільшення згідно з відповідними постановами Уряду України за окремим зверненням зацікавленої особи.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк усупереч ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" не було ураховано висновків Верховного Суду з приводу застосування ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати недоведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову із наданням порушеному публічному праву заявника судового захисту згідно з ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України у спосіб, сформульований у резолютивній частині цього судового акту.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оформлену листом від 07.04.2025р. №9704-9814/К-03/8-2000/25.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 07.04.2025р. перерахунок (обчислення) і виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався при призначенні пенсії ОСОБА_1 , на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,197" з 01.03.2023р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 24.02.2023р. №168, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,0796" з 01.03.2024р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 23.02.2024р. №185, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,115" відповідно до п.1 постанови КМУ від 25.02.2024р. №209 з 01.03.2025р. з урахуванням раніше проведених платежів.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко