Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
11 листопада 2025 року справа №520/26840/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ніколаєва Ольга Вікторівна, розглянувши позовну заяву і додані до неї документи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Нетіченська, буд. 14,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61010, код ЄДРПОУ: 40867285) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.10.2023 по 15.08.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати Північно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 10.10.2023 по 31.12.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2025 року по 15.08.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 вказано про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Представником позивача 21.10.2025 подано до суду заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду. За змістом вказаної заяви позивач зазначає, що враховуючи факт звільнення позивача, застосовується ч.2 ст.233 КЗпП, котра нормативно визначає початком обрахунку трьохмісячного строку звернення саме дату отримання письмового повідомлення про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні.
З метою виконання процесуального обов'язку суду щодо повного, всебічного та неупередженого з'ясування усіх обставин справи, суд перевіривши доводи наведені у зазначеній заяві про поновлення процесуальних строків звернення з позовом вбачає наявність правових підстав для продовження строків для усунення позивачем недоліків позовної заяви.
Так, відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано виключно у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За змістом п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд зазначає, що положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Зокрема, відповідно до ч.1, ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Частиною 1 ст.233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022, встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
Враховуючи викладене, шляхом внесенням до ст.233 КЗпП України вказаних змін, законодавець ввів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Відповідно до нової редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Як вбачається з адміністративного позову, спірні правовідносини у даній справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення, а саме - позивач оскаржує бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 в період з 10.10.2023 по 15.08.2025 грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, тобто недотримання відповідачем законодавства про працю, з 10.10.2023 по 15.08.2025.
Отже, спірні правовідносини виникли за нової редакції положень статті 233 КЗпП України, а тому до них підлягає застосуванню тримісячний строк звернення, який у силу пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України, був продовжений на строк дії карантину та скінчився - 30.06.2023.
Викладене узгоджується із останньою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.03.2025 по справі №460/21394/23, в якій Судова палата зазначає наступне:
"... вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.".
У спірних правовідносинах, які є тотожними правовідносинам у межах справи №460/21394/23, відлік тримісячного строку звернення до суду також розпочався 01.07.2023.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.09.2025 у справі №160/28405/24.
У вказаній постанові колегія суддів Верховного Суду зазначила:
"24. Заробітна плата в розумінні частини першої статті 95 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконувану ним роботу. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми
25. Варто зазначити, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
26. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
27. Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
28. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
29. Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Разом із цим, другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
30. Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
31. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
33. З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
34. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
35. Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
36. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
37. У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду а саме 24 жовтня 2024 року з позовом про виплату грошового забезпечення, зокрема за період з 19 липня 2022 року по 10 травня 2023 року, в Україні діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому відлік тримісячного строку звернення до суду з цим позовом в частині спірних вимог, розпочався 01 липня 2023 року."
Як було зазначено, спірні правовідносини у даній справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення, а саме - позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 у період з 10.10.2023 по 15.08.2025 грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. До суду з даним позовом позивач звернувся через систему "Електронний суд" лише 09.10.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, з урахуванням дії карантину.
Судом враховується те, що у заяві про поновлення процесуального строку від 21.10.2025 представник позивача вказує, що у категорії спорів щодо правильності обчислення і виплати грошового забезпечення облік процесуальних строків має здійснюватись з дати вручення або ознайомлення позивача з грошовим атестатом. Водночас, представник позивача також самостійно наголошує (арк. 4 заяви) на тому, що грошовий атестат не містить інформації саме про застосування відповідачем механізм обчислення грошового забезпечення та застосований базис для нарахування. Особливу увагу представник позивача звертає на те, що навіть отримавши грошовий атестат фізично неможливо дізнатися про порушене право, що є предметом оскарження у поданому ним адміністративному позові (арк. 4 заяви), оскільки у грошовому атестаті не передбачено зазначення інформації щодо тарифного розряду та тарифного коефіцієнту. Та зазначає, що вказані у грошовому атестаті певні числові показники є просто числовими показниками, які неможливо перевірити на дійсність того, який механізм при їх обрахунку застосував відповідач, оскільки грошовий атестат не містить та не може містити у собі інформації про застосований механізм обчислення грошового забезпечення та застосований базис для ненарахування. Саме тому, на думку представника позивача (арк. 4-5 заяви про поновлення процесуальних строків): "...досліджувати грошовий атестат в аспекті строкового питання не має сенсу" та "грошовий атестат самостійно не є повідомленням про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні у правовідносинах, з приводу яких ініційовано вказану судове провадження - застосування відповідачем неналежного механізму під час обрахунку грошового забезпечення, оскільки за відсутності у ньому відомостей щодо того який саме базис для нарахування застосовано відповідачем та який тарифний розряд та тарифний коефіцієнт належні позивачу (вказання таких відомостей законодавчо не передбачено), числові показники грошового забезпечення, зазначені у ньому є неможливо перевірити на відповідність первинній редакції п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704".
У той же час, як було зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка отримує грошове забезпечення. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено нарахування грошового забезпечення чи був здійснений правильний розрахунок, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, а не з моменту отримання грошового атестату при звільненні чи переведенні на іншу роботу, оскільки як зазначено самим представником позивача грошовий атестат згідно норм чинного законодавства України просто не містить відповідної інформації. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого грошового забезпечення звернулась до із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву.
Суд також зауважує, що законодавець чітко розмежовує поняття щомісячного грошового забезпечення та виплат при звільненні, що чинним законодавством визначено як дві абсолютно різні категорії.
Водночас, позивачем не наведено поважних причин пропуску процесуальних строків звернення до суду, як не наведено і доводів того, що позивач отримуючи щомісяця відповідне грошове забезпечення виявляв належну зацікавленість та вчиняв активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено нарахування грошового забезпечення чи був здійснений правильний розрахунок, з яких складових складається його грошове забезпечення, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
На підставі викладеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 241, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви, передбачених в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 про залишення позовної заяви без руху.
Повідомити позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви, а саме, надати до суду:
- відповідну заяву про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку, з наданням належних доказів цього.
Встановити позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали.
Невідкладно повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику з усіма доданими до неї документами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА