11 листопада 2025 року Справа № 480/6401/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Кравченка Є.Д., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6401/25 за позовом Сумського апеляційого суду до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування постанови,-
Сумський апеляційний суд (далі- позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі- відповідач), в якій просить визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Сніжинського Тараса Євгенійовича від 01.08.2025 ВП № 78743307 в частині стягнення з Сумського апеляційного суду виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у межах виконавчого провадження № 78743307 з примусового виконання виконавчого листа № 480/9950/23, виданого 09.06.2025 Сумським окружним адміністративним судом про зобов'язання Сумського апеляційного суд, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання судді, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : суми недоплаченої у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2021 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2270 гривень; суми недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2022 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2481 гривень; суми недоплаченої у період з 01.01.2023 по 28.07.2023 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за 2023 рік і вихідної допомоги при звільненні у відставку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2684 гривень, старшим державним виконавцем 01.08.2025 була винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн. та постанова про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 402,67 грн.
Вказує, що зобов'язання вчинити певні дії щодо майна (коштів), боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а тому, на переконання представника, виконавчий збір на підставі п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується. Відтак постанова про стягнення виконавчого збору в сумі 32000,00 грн. та постанова про стягнення мінімальних витрат у розмірі 402,67 грн. є безпідставними та підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 28.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, з урахуванням особливостей провадження у даній категорії справ, визначених ст. 287 КАС України, справу призначено до розгляду на 10.09.2025.
Представник відповідача надіслав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що виконавчий документ у справі № 480/9950/23 відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження», строк пред'явлення його до виконання не закінчився, і виконавчий документ пред'явлений на виконання до відповідного органу державної виконавчої служби, тому 01.08.2025 державним виконавцем у відповідності до ст. ст. 3, 4, 24, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 78743307 з примусового виконання вищевказаного виконавчого документа.
При цьому стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження, у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження
У той же час, позиція позивача про те, що в цій категорії справ виконавчий збір не стягується з підстав передбачених п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» так як виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», є безпідставною та суперечить самому Закону, Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.
Зокрема, відповідач вважає, що для застосування п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин необхідно, щоб виконавчий документ виконувався органами Казначейства а значить містив вимоги про "стягнення заборгованості".
У свою чергу, згідно правових позицій викладених в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20 «вимоги про «стягнення» заборгованості з виплати суддівської винагороди та «зобов'язання нарахувати та виплатити» суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII) є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації)».
Виконавчий лист виданий у справі № 480/9950/23 зобов'язує боржника вчинити дії, та має відмінний механізм виконання від рішень про стягнення коштів.
При цьому позивачем не наведено жодних аргументів щодо протиправності постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та визначено для боржника загальну суму мінімальних витрат 402,67 грн.
За наведених обставин, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій повторно наголосив на обґрунтованості заявлених позовних вимог.
У зв'язку з оголошеною повітряної тривогою на території Сумської області судове засідання, призначене на 10.09.2025, було відкладене на 29 жовтня 2025 року.
У зв'язку з оголошеною повітряної тривогою на території Сумської області судове засідання, призначене на 29.10.2025, було відкладене на 11 листопада 2025 року.
У судове засідання представники сторін у справі не прибули, про дату, час і місце розгляду заяви повідомлялися належним чином.
Від представника позивача та представника відповідача надійшли заява про розгляд справи без їх участі.
У відповідності до норм ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Тому суд вважає можливим розгляд заяви здійснювати у відсутності представників сторін.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання у справі не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі № 480/9950/23, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024, позов ОСОБА_1 до Сумського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, треті особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Сумського апеляційного суду щодо не забезпечення ОСОБА_1 , під час здійснення професійної діяльності судді на посаді судді Сумського апеляційного суду, у повному обсязі виплати суддівської винагороди у період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2023 року; допомоги на оздоровлення, що була виплачена у 2021, 2022 і 2023 роках і вихідною допомогою при звільненні у відставку у зв'язку із обчисленням посадового окладу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102 гривень. Зобов'язано Сумський апеляційний суд, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання судді, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : суми недоплаченої у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2021 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2270 гривень; суми недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2022 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2481 гривень; суми недоплаченої у період з 01.01.2023 по 28.07.2023 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за 2023 рік і вихідної допомоги при звільненні у відставку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2684 гривень. Зобов'язано Сумській апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням суддівської винагороди станом на 28 липня 2023 року, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2023 року в розмірі 2684 грн, в загальній сумі 265716 грн, із них: посадовий оклад 147620 грн; доплата за вислугу років 80 % - 118096 гривень. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено (а.с. 15-27).
На виконання вказаного рішення суду у справі № 480/9950/23 Сумським окружним адміністративним судом 09.06.2025 видано виконавчий лист про зобов'язання Сумського апеляційного суду, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання судді, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : суми недоплаченої у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2021 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2270 гривень; суми недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2022 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2481 гривень; суми недоплаченої у період з 01.01.2023 по 28.07.2023 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за 2023 рік і вихідної допомоги при звільненні у відставку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2684 гривень (а.с.61).
На підставі виконавчого листа, виданого Сумським окружним адміністративним судом 09.06.2025, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» - відкрито виконавче провадження № 78743307. Вказаною постановою боржника зобов'язано боржника протягом 10 робочих днів виконати рішення суду (а.с. 11).
У межах виконавчого провадження № 78743307 старшим державним виконавцем прийнято постанову від 01.08.2025 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн. (а.с. 12) та постанову від 01.08.2025 про стягнення розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 402,67 грн. (а.с. 13-14).
Вважаючи постанови від 01.08.2025 у ВП № 78743307 про стягнення з Сумського апеляційного суду виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн. та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 402,67 грн. протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України, яке є обов'язковими до виконання.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, регламентується Законом України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ), відповідно до ст.2 якого виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VІІІ).
Також примусовому виконанню підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження (п.5 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VІІІ).
Частиною 1 ст.5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону (ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).
Згідно із ч.1-3 ст.27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Таким чином, виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення суду, початком якого є відкриття виконавчого провадження у справі.
Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Отже, стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Поряд з цим частинами п'ятою та дев'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII визначений вичерпний перелік підстав за наявності яких виконавчий збір не стягується.
Зокрема, згідно з п.3 ч.5 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом № 1404-VIII, та особливості їх виконання встановлює Закон України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI).
Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі юридична особа) (ч.1 ст.2 Закону № 4901-VI).
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом №1404-VIII, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У цій справі позивач, який є боржником у ВП № 78743307, за організаційно-правовою формою є державним органом судової влади, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з ч.1 ст.148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII.
При цьому, у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів), що підтверджується паспортом бюджетної програми на 2025 рік, затвердженого наказом ДСА України від 11.02.2025 року №53 (а.с. 8-9).
Отже, у цьому випадку виконання рішення щодо зобов'язання вчинити певні дії щодо майна (коштів), боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом № 4901-VI.
За таких обставин, у цій справі виконання рішення щодо зобов'язання вчинити певні дії щодо майна (коштів), боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом № 4901-VI, а на підставі п.3 ч.5 ст.27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується.
При цьому, посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду 03.03.2021 у справі № 340/1916/20 не є релевантними, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16).
У справі № 340/1916/20 спір виник між ОСОБА_1 та Кропивницьким апеляційним судом, за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України, а предметом спору було:
- визнання протиправним та скасування наказу голови Кропивницького апеляційного суду № 10 від 29 квітня 2020 року в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн.;
- зобов'язання Кропивницького апеляційного суду нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, який становить 115610 грн., щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 80 % посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить понад 35 років і доплату за доступ до державної таємниці з урахуванням утримання з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їхній виплаті за період з 18 квітня 2020 року на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з урахуванням раніше виплачених сум.
Відтак, з огляду на учасників спору і предмет спору, постанова Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20 не є правозастосовчою до спірних відносин у цій справі, тому висновки Верховного Суду суд не приймає до уваги при вирішення цієї справи по суті.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01.08.2025 про стягнення виконавчого збору у ВП № 78743307 з примусового виконання виконавчого листа № 480/9950/23, виданого 09.06.2025 Сумським окружним адміністративним судом, прийнята не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 01.08.2025 ВП № 78743307 в частині стягнення з Сумського апеляційного суду витрат виконавчого провадження у розмірі 402,67 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 3 частини 1 статті 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються зі стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Частинами 2, 3 статті 42 Закону № 1404-VІІІ визначено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Пунктом 2 розділу VІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) передбачено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про:
відкриття виконавчого провадження;
стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);
стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);
стягнення витрат виконавчого провадження;
закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:
виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);
пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-18, 19-1-21 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Якщо у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа витрати виконавчого провадження, які здійснювалися приватним виконавцем за рахунок власних коштів, не були стягнуті, приватний виконавець за потреби виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Системний аналіз наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» та приписів Інструкції № 512/5, Наказу № 2830/5 свідчить про наявність чітко визначеного обов'язку державного виконавця одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винести постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника безвідносно до того, чи виконано рішення боржником у добровільному порядку. При цьому при прийнятті постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження державним виконавцем не вирішується питання про стягнення таких витрат, як помилково зазначає представник позивача у позові. Лише у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження.
Отже, мінімальні витрати виконавчого провадження та виконавчий збір не є тотожними поняттями. Мінімальні витрати виконавчого провадження - це обов'язкові витрати, які понесені виконавцем у зв'язку з наявністю виконавчого провадження (плата за користування виконавцем реєстром виконавчих проваджень, витрати на друкування, папір, послуги поштового зв'язку, пов'язані з прийняттям постанов, тощо).
Натомість виконавчий збір за примусове виконання рішення справляється окремо від мінімальних витрат у розмірі встановленому законом, крім передбачених випадків. Кошти виконавчого збору, на відміну від мінімальних витрат, стягуються з боржників для виплати державним виконавцям винагороди у порядку, встановленому постановою Кабінету міністрів України від 08.09.2016 № 643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця».
З оскаржуваної постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем визначені такі витрати, із відповідним розрахунком на загальну суму 402,67 грн. Позивач не оскаржує правильність розрахунку витрат, а вважає, що такі витрати не стягуються оскільки, виконання рішення суду у справі № 480/9550/23 здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом № 4901-VI.
Разом з цим, суд зазначає що, ані норми Законів № 1404-VІІІ, № 4901-VI, ані норми Інструкції № 512/5 не звільняють боржника від обов'язку сплати мінімальних витрат виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у справі № 480/5777/24, навіть у разі коли виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом № 4901-VI.
При цьому постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 78743307 від 01.08.2025 не оскаржується позивачем у цій справі.
За таких обставин, постанова державного виконавця від 01.08.2025 у ВП № 78743307 в частині стягнення з Сумського апеляційного суду витрат виконавчого провадження у розмірі 402,67 грн. є такою, що прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений Законом, а тому скасуванню не підлягає.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Сумського апеляційного суду до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування постанови - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з Сумського апеляційного суду виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн. у ВП № 78743307.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко