11 листопада 2025 р. Справа № 480/2424/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просив:
1) визнати протиправними дії відповідача щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії,
2) зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідач протиправно при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії з 01.01.2025 застосував понижуючі коефіцієнти, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з чим позивач не погодився та звернувся до суду з цим позовом.
Крім того, представник позивача також у позові просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 968,96грн. та понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 4000грн.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, цією ухвалою у відповідача було витребувано додаткові докази у справі, які на виконання вимог суду відповідачем не було надано. Крім того, також не було надано суду відзиву на позовну заяву.
Згідно із ч.9 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або розглянути справу за наявними в ній доказами. Приймаючи до уваги вищевикладене, вбачається можливим розглянути справу за наявними у ній доказами.
При цьому, частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Відтак, вбачається можливим розглянути справу за наявними матеріалами у справі.
Заперечень щодо стягнення з ГУ ПФУ в Сумській області витрат на правову допомогу представником відповідача також не надано.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з позову та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) (а.с.12-14). При цьому розмір пенсії позивача при призначенні було визначено виходячи із 85% основного розміру пенсії, що встановлено Сумським окружним адміністративним судом у рішенні від 11.07.2022 у справі №480/2802/22, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили та обставини якого відповідно до ч.4 ст.78 КАС України не підлягають доказуванню.
Відповідач з 01.01.2025 провів перерахунок пенсії позивача, однак із урахуванням обмежувальних коефіцієнтів, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" з обмеженням виплати максимальним розміром (а.с.13 зворот).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд вказує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (в подальшому - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Відтак, слід дійти висновку, що у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон №2262-ХІІ, який є спеціальним Законом. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з частинами 1 і 3 статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв'язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців, є положення частини третьої статті 43 та статті 63 Закону № 2262-XII.
Так, частиною третьою статті 63 Закону № 2262-ХІІ визначено, що перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції та податкової міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.
Поряд з цим статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" від 03.01.2025 № 1(в подальшому - Постанова № 1), яка набрала чинності 03.01.2025 та застосовується з 01.01.2025.
Пунктом 1 цієї Постанови №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Водночас пунктом 2 Постанови КМУ №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" №4059-IX та Постановою КМУ №1 передбачено застосування у 2025 році у період дії воєнного стану до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, загальний розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (станом на 01.01.2025 - 23610,00 грн.) коефіцієнтів (від 0,5 до 0,1) до відповідних сум перевищення.
Отже, вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом №2262-ХІІ та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що в свою чергу суперечить приписам вже згаданої вище норми статті 1-1 Закону №2262-ХІІ, яка є спеціальною у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Окрім того, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пункту 1 Постанови №1 фактично призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом.
У справі, що розглядається, спір виник у зв'язку з незгодою позивача з діями пенсійного органу щодо зменшення (обмеження) розміру призначеної на підставі норм Закону №2262-ХІІ пенсії, внаслідок застосування з 01.01.2025 під час обчислення пенсійної виплати коефіцієнтів зменшення до суми пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, передбачених статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" №4059-IX та пунктом 1 Постанови КМУ №1.
Разом з тим суд враховує, що у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Як вже зазначалось вище, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судовим розглядом встановлено, що внаслідок перерахунку з 01.01.2025 була знижена пенсія позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025.
Проте такий перерахунок і виплата пенсії не пов'язані із збільшенням рівня грошового забезпечення, наданням передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиттям на державному рівні заходів, спрямованих на соціальний захист, а також із забезпеченням єдності умов та норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не мають застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Крім того, за усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17 та від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 15 квітня 2019 року у справі № 522/16973/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 23 червня 2020 року у справі №686/24928/16-а, від 09.02.2021 №1640/2500/18, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а, від 02 серпня 2022 року у справі №240/1369/21, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 28.11.2022 у справі №340/5306/21) з 20.12.2016 стаття 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.01.2025, з обмеженням максимального розміру з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", не відповідає критеріям правомірності, визначеним в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправними, а тому вбачає необхідним на підставі ст.9 КАС України визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача з 01.01.2025 із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" та зобов'язати відповідача провести позивачу 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром та застосування обмежувальних коефіцієнтів згідно постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", виходячи з 85% грошового забезпечення та з урахуванням раніше проведених виплат.
При цьому суд вважає необхідним також відмітити, що захист прав позивача саме в такий спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки суд не втручається в дискреційні повноваження відповідача, не привласнює їх і не підміняє відповідача, а лише зобов'язує його вчинити певні дії, що повністю відповідає вимогам діючого законодавства.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу адвокатом Качан Наталією Федорівною (далі - адвокат, Качан Н.Ф.).
Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи, в тому числі копії: договір про надання правової допомоги, укладеного 25.02.2025 між адвокатом та позивачем (а.с.8, далі - Договір), акт приймання наданих послуг від 27.03.2025 (а.с.9зворот), квитанція від 25.02.2025 про сплату позивачем 4000,00грн. (а.с.9) та ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с.7).
Згідно п.п.1.1 Договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов'язки представляти права та законні інтереси клієнта в Сумському окружному адміністративному суді у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Сумській області, здійснювати професійну діяльність згідно з умовами цього Договору з усіма, без обмежень, правами представника, які передбачені КАС України, у зв'язку із зверненням клієнта до суду.
Згідно п.4.2 Договору оплата за надання правової допомоги складає 4000грн.
Відповідно до Акту приймання наданих послуг адвокатом були виконані наступні роботи, зокрема, вивчення документів, консультування клієнта з приводу спірних правовідносин, збір доказів, підготування позовної заяви, копіювання та завіряння документів, доданих до позовної зави, направлення до суду позовної заяви та доданих документів.
Згідно квитанції позивачем було сплачено суму у розмірі 4000,00грн.
Вказані вище документи відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14 та підтверджують факт понесення 4000грн. як витрат позивача на правничу допомогу саме у цій справі.
Крім того, при вирішенні цього питання судом ураховується, що жодних заперечень чи клопотань щодо незгоди із заявленим до відшкодування розміром чи зменшення витрат на правничу допомогу відповідач до суду не надіслав. При цьому принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про те, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені у частині п'ятій статті 134 КАС України, та, відповідно, самостійно зменшувати розмір заявлених до відшкодування сум.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21, від 18 травня 2023 року у справі №280/1983/19.
Таким чином, розмір понесених позивачем 3000грн. витрат в ході судового розгляду справи підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами, у зв'язку з чим вбачається необхідним задовольнити вимоги позивача про стягнення 3000грн. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача вказану суму.
Також, суд вважає за необхідне також стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 968,96грн., сплаченого позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції (а.с.6).
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. С.Бандери, буд.43, м.Суми, Сумська область,40009, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області провести ОСОБА_1 з 01.01.2025 перерахунок та виплату призначеної пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром та застосування обмежувальних коефіцієнтів згідно постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", виходячи з 85% грошового забезпечення та з урахуванням раніше проведених виплат.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 968грн.96коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000грн.00коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 11.11.2025.
Суддя І.Г. Шевченко