10 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа №440/10961/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, та
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області), у якому просив:
визнати протиправними дії ГУПФ України в Полтавській області щодо скасування виплати ОСОБА_1 з 01.05.2025 соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист";
зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області поновити виплату ОСОБА_1 з 01.05.2025 соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, є ветераном Державної пенітенціарної служби України. Відповідно до пункту 6 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" позивач має право на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги. З 01.05.2025 відповідач припинив нарахування та виплату соціальної пільги за користування комунальними послугами, чим, на думку позивача, порушив його право на користування пільгою, гарантованою законом.
2. Позиція відповідача.
Відповідач надав до суду відзив на позов, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 21-25/. Свою позицію мотивував посиланням на правомірність дій пенсійного органу щодо припинення надання позивачу соціальної пільги з 01.05.2025, оскільки відповідно до пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", підпункту 1 пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2025 №389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" у 2025 році пільга, передбачена пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» надається за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідач зазначив, що середньомісячний сукупний дохід позивача за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 склав 52802,16 грн, що значно перевищує розмір податкової соціальної пільги у 2025 році (4240,00 грн). Тому, позивач не має права на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг згідно пункту 6 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" з 01.05.2025.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
Позивач є ветераном Державної пенітенціарної служби України /а.с. 13/, отримує пенсію відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та перебуває на обліку у ГУПФ України в Полтавській області.
До 01.05.2025 позивачу ГУПФ України в Полтавській області надавалась монетизована соціальна пільга на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 6 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Рішенням ГУПФ України в Полтавській області від 25.05.2025 №1223851844-2025-2 про відмову на користування пільгами з оплати житлово-комунальних послуг відмовлено у наданні позивачу соціальної пільги, оскільки середньомісячний сукупний дохід позивача на одну особу за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 52802,16 грн, тобто є більшим за розмір податкової соціальної пільги у 2025 році (4240,00 грн).
Посилаючись на неправомірність дій пенсійного органу щодо припинення нарахування соціальної пільги на оплату житлово-комунальних послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статус ветеранів військової служби, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їхніх сімей визначає Закон України від 24.03.1998 №203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (далі також Закон №203/98-ВР).
Статтею 3 Закону №203/98-ВР визначені гарантії прав та соціального захисту ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та членів їхніх сімей.
Згідно з пунктом 6 статті 6 Закону №203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
За змістом частин першої, третьої статті 11 Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" при наданні житлово-комунальних послуг застосовуються державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування, встановлені законодавством. Передбачені законодавством пільги та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг виплачуються споживачу в грошовій формі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 №4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" визначено, що у 2025 році пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 №1041 "Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України" з 01.12.2022 повноваження щодо призначення житлових субсидій та пільг покладені на органи Пенсійного фонду України.
Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373 (далі - Порядок №373).
Згідно з пунктом 3 цього Порядку його дія поширюється на осіб, які мають право на пільги, зокрема, згідно із Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Відповідно до пункту 4 Порядку №373 право на отримання пільг, встановлених законами України, з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї визначається, зокрема, органами Пенсійного фонду України - відповідно до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389.
Відповідно до пункту 6 Порядку №373 на підставі даних Реєстру та інформації, отриманої відповідно до пункту 5 цього Порядку, розраховують щомісяця суму пільги: на оплату житлово-комунальних послуг виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, кількості членів сім'ї, які мають таке право відповідно до законодавчих актів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, та визначені статтею 51 Бюджетного кодексу України, та з урахуванням встановлених цін/тарифів (внесків) і державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування. Пільги в період воєнного стану на оплату послуги з постачання та розподілу електричної енергії пільговикам надаються за наявності договору між суб'єктом господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, та споживачем такої послуги незалежно від фактичної наявності/відсутності послуги з незалежних від споживача або суб'єкта господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, причин; на придбання твердого палива і скрапленого газу виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, з урахуванням мінімальних норм забезпечення твердим паливом і скрапленим газом та граничних показників їх вартості.
За змістом пункту 6-1 Порядку №373 у разі зміни обставин, що впливають на розмір пільг, проводиться перерахунок розміру пільг з місяця виникнення таких обставин. У разі необхідності проведення перерахунку пільг за минулі періоди строк, за який здійснюється такий перерахунок, не обмежується.
Постановою від 04.06.2015 №389 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї (далі - Порядок №389), який визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій).
Пунктом 1-1 Постанови від 04.06.2015 №389, який набрав чинності з 03.01.2025, установлено, що у 2025 році:
1) пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (ветеранам військової служби), надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою;
2) положення підпункту 1 цього пункту застосовується: з 1 січня 2025 р. - для осіб, які звернулися за наданням пільг починаючи з 1 січня 2025 р.; після закінчення опалювального сезону 2024/25 року - для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 р. включно.
Відповідно до пункту 3 Порядку №389 пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Згідно з пунктом 5 Порядку №389 до сукупного доходу сім'ї пільговика включаються нараховані: 1) пенсія; 2) заробітна плата; 3) грошове забезпечення; 4) стипендія; 5) соціальна допомога; 6) доходи від підприємницької діяльності; 7) допомога по безробіттю та інші виплати, що здійснюються фондами соціального страхування.
За змістом пункту 9 Порядку №389 повноваження щодо розрахунку середньомісячного сукупного доходу у розрахунку на одну особу сімей пільговиків, для визначення права на пільги покладені на органи Пенсійного фонду. Cередньомісячний сукупний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу шляхом ділення загальної суми грошових доходів кожного члена сім'ї пільговика за попередні шість місяців на 6 і на кількість членів сім'ї.
Положеннями пункту 10 Порядку №389 передбачено, що у разі коли середньомісячний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, пільговик має право на отримання пільг протягом 12 місяців із місяця визначення відповідного права, але не більше ніж до останнього дня календарного року визначення такого права.
Відповідно до пункту 19 Порядку №373 надання пільги припиняється, зокрема, з причин, що унеможливлюють її надання, зокрема в разі смерті пільговика, втрати права на пільгу, призначення житлової субсидії, - з місяця, що настає за місяцем настання зазначеної події.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У межах цього судового провадження позивач оспорює правомірність дій пенсійного органу щодо припинення з 01.05.2025 надання соціальної пільги на оплату житлово-комунальних послуг.
Суд встановив, що позивач є ветераном Державної пенітенціарної служби України.
До 01.05.2025 позивачу ГУПФ України в Полтавській області надавалась монетизована соціальна пільга на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 6 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Водночас у 2025 році Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" визначає, що відповідна пільга надається за умови, коли розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 01.01.2025 - 3028,00 грн.
Таким чином, на 2025 рік величина доходу, який дає право податкову соціальна пільгу складає 4240,00 грн (3028*1,4=4239,2=4240).
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що за даними, які містяться в електронній справі ОСОБА_1 , органами Пенсійного фонду здійснено автоматичне обрахування середньомісячного сукупного доходу сім'ї відповідно до Постанови №389.
Під час автоматичного визначення права на користування пільгами було враховано розмір пенсії і заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.10.2024 по 31.03.2025.
Відповідач на виконання наведених вище положень Порядку №389 обчислив розмір середньомісячного доходу позивача на одну особу та встановив, що такий розмір становить 52802,16 грн, що значно перевищує розмір соціальної пільги.
Позивач наведені обставини не заперечує.
Натомість у поданій до суду позовній заяві позивач стверджував, що обмеження виплати пільги на оплату житлово-комунальних послуг законом про держбюджет та постановою Кабінету Міністрів України суперечить частині п'ятій статті 17, частині першій статті 46 Конституції України, а тому відповідно до статті 7 КАС України суд має застосувати відповідні положення Основного Закону України як норми прямої дії.
Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить з таких міркувань.
Державне соціальне забезпечення - це організаційно-правова форма соціального забезпечення певних груп населення за рахунок бюджетних коштів у випадках і на умовах, передбачених законодавством.
Складовими державного соціального забезпечення є: 1) державне пенсійне забезпечення; 2) державна соціальна допомога; 3) державне соціальне обслуговування; 4) заходи соціальної підтримки.
Соціальна допомога - це періодичні, одноразові виплати за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб з метою надання соціальної підтримки у випадках та на умовах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.
Тобто соціальна допомога не є видом пенсії (основного доходу особи), вона виплачується громадянам у будь-якому віці залежно від їхньої соціальної потреби та матеріального стану.
У Конституції України встановлено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3); держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13).
Ці приписи визначають, зокрема, соціальну орієнтованість держави, що є важливою конституційною гарантією соціальних прав людини в Україні.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
Держава зобов'язана створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення; заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної солідарності та справедливості, бути спрямовані на охорону і захист особи у разі настання можливих соціальних ризиків (абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував зміст актів міжнародного права, зокрема статтю 22 Загальної декларації прав людини про те, що розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення потрібних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Підсумовуючи висновки, сформульовані Конституційним Судом України в наведених рішеннях, можна узагальнити, що держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У статті 46 Конституції України соціальний захист пов'язано, зокрема, "з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї" (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009).
Зі змісту статті 46 Основного Закону України випливає, що держава зобов'язана здійснювати соціальний захист насамперед тих осіб, які не можуть самостійно себе забезпечити шляхом реалізації права на працю та/або позбавлені засобів існування. Водночас соціальна орієнтованість держави та принцип соціальної солідарності не можуть замінити особисту відповідальність людини за власну долю та добробут своєї сім'ї. Державна система соціального захисту має заохочувати і не повинна стримувати прагнення особи покращити умови життя для себе і своєї сім'ї (пункт 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018).
Загальновідомо, що з 2014 року триває збройна агресія російської федерації проти України, яка з 24 лютого 2022 року набула форми широкомасштабного вторгнення.
Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому воєнний стан неодноразово безперервно продовжувався та діє донині.
У Пояснювальній записці до проєкту Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" Кабінет Міністрів України зазначав, що країна-агресор продовжує зосереджувати зусилля на руйнуванні об'єктів цивільної та промислової інфраструктури. Це, в першу чергу, стосується об'єктів енергетики, які з початку 2024 року стали основною ціллю масованих ракетних обстрілів, що спричинило втрату значної частини енергогенеруючих потужностей України та посилило виклики для економічного відновлення. Крім того, повномасштабне вторгнення та геноцидний тип ведення війни російської федерації спричинили низку демографічних викликів для розвитку України, основними з яких є масштабне внутрішнє переміщення населення, що спричиняє надмірну концентрацію населення у відносно безпечних регіонах; масова вимушена еміграція населення, передусім жінок та дітей; високий рівень передчасної смертності, і як наслідок дії цих факторів - скорочення чисельності населення та робочої сили, як ключового фактору виробництва, зокрема. Додатковим викликом для аналізу та прогнозування економічного розвитку є складність оцінки перерозподілу продуктивних сил України внаслідок війни, оскільки з початку повномасштабного вторгнення відбувається кардинальна зміна не лише системи міжгалузевих зв'язків, а й структури економіки в цілому.
За вищезгаданих обставин можливості держави із забезпечення реалізації програм соціальної політики, що були затверджені задовго до введення воєнного стану, є обмеженими.
За умов повномасштабного вторгнення країни-агресора, що загрожує самому існуванню України як держави, очевидним є необхідність першочергового забезпечення обороноздатності країни, а також соціального захисту осіб, залучених до відсічі збройної агресії (діючих військовослужбовців та прирівняних до них осіб, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, їх сімей), а також внутрішньо переміщених осіб.
Водночас надання інших соціальних пільг перебуває у прямій залежності від фінансових можливостей держави, що за умов збройної агресії є обмеженими.
Суд наголошує, що позивач не є ветераном війни (учасником бойових дій, особою з інвалідністю внаслідок війни), а відноситься до осіб, прирівняних до ветеранів військової служби (ветеран Державної пенітенціарної служби України).
Матеріали справи не містять доказів, що свідчили б про неналежний розмір соціального забезпечення позивача, складні життєві обставини тощо, за умови наявності яких виникала б потреба у додатковому соціальному захисті позивача та/або членів його сім'ї.
Відповідачем було забезпечено надання соціального пільги з оплати житлово-комунальних послуг сім'ї позивача до завершення опалювального сезону 2024-2025 років.
З 01.05.2025 надання соціальної пільги припинено, оскільки середньомісячний сукупний дохід позивача на одну особу значно перевищує розмір податкової соціальної пільги.
Суд зауважує, що передбачена пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР соціальна пільга у вигляді знижки на оплату житлово-комунальних послуг не є основним видом доходу особи, а тому не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані.
У силу частини третьої статті 11 Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" визначення порядку надання пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг делеговано Кабінету Міністрів України.
Згідно з висновками Конституційного Суду України, наведеними в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, Верховна Рада України, доповнивши пунктом 4 розділ VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», визначила Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат, з огляду на наявний фінансовий ресурс бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2).
Надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Отже, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України потрібно розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, зокрема й щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України (абзаци 7, 8 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
У Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення загалом політики соціального захисту не належить до виняткових повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади.
Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
А тому, визначення порядку надання соціальної пільги на оплату житлово-комунальних послуг ветеранам військової служби та прирівняним до них особам постановами Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373 та від 04.06.2015 №389 відповідає приписам закону.
Суд також враховує, що у рішенні від 03.06.2014 Європейський суд з прав людини визнав неприйнятною заяву у справі "Великода проти України" (Velikoda v. Ukraine) (заява №43331/12). Заявниця стверджувала про порушення статей 6 та 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тим, що після ухвалення на її користь остаточного рішення, відповідно до якого національні органи повинні були здійснити виплати соціальної допомоги, законодавство, що набрало чинності, суттєво зменшувало розмір такої соціальної допомоги (постанова Кабінету Міністрів України №745). Суд постановив, серед іншого, що відповідні законодавчі заходи не були безпідставно непропорційними, оскільки вони були обумовлені міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулась держава.
Суд констатує, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України.
Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин, визначення законодавцем додаткової умови, за настання якої ветерану військової служби гарантується надання соціальної пільги на оплату житлово-комунальних послуг (шляхом врахування доходів сім'ї ветерана), викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
З урахуванням наведеного бракує підстав вважати, що держава не дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження в праві позивача на мирне володіння своїм майном.
За вищевикладених обставин, суд визнає помилковими доводи позивача про порушення його права на належне соціальне забезпечення у контексті дотримання приписів частини п'ятої статті 17, частини першої статті 46 Конституції України, а також права на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 15, 16/.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
З огляду на ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА