Справа № 420/17121/25
11 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначені пенсії № 155350022497 від 24.01.2025 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 : періоди роботи з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р., з 24.04.1985 р. по 02.01.1992 р., з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву від 17.01.2025 р. ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області із заявою від 17.01.2025 р. про призначення пенсії за віком. Проте, 24.01.2025 р. Головним управлінням ПФУ в Кіровоградській області, за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву та прийнято рішення № 155350022497 про відмову у призначенні пенсії за віком. Підставою для відмови вказано: відсутність необхідного страхового стажу. При цьому, відповідачем-1 не зараховано до страхового стажу періоди трудової діяльності з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р.; з 24.04.1985 р. по 02.01.1992 р.; з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р. з огляду на недоліки заповнення трудової книжки. Позивач вважає, що відсутність посилання чи неточних записів у трудовій книжці не може бути підставою для виключення спірних періодів роботи із трудового стажу позивачки, адже вона, як працівник, не може відповідати за правильність та повноту оформлення будь-яких документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення її конституційного права на соціальний захист. Позивач вважає свої права порушеними, а рішення відповідача-1 протиправним, тому звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 02.06.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
12.06.2025 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.01.2025 р., а також доданих до заяви документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення від 24.01.2025 р. за № 155350022497, відповідно до якого позивачу відмовлено в призначенні такого виду пенсії з огляду на відсутність необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача становить 5 років 14 днів. За результатом розгляду документів долучених до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудової книжки (без серії та № ) від 01.08.1978 р.: з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р., оскільки дата звільнення дописана, чорнилом іншого кольору; з 24.04.1985 р. по 02.01.1992 р., оскільки наявне виправлення номеру наказу у записі про звільнення; з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р., оскільки дата звільнення (29.08.1997 р.) не відповідає даті наказу про звільнення (06.04.1997 р.). Для зарахування зазначених періодів до страхового стажу, необхідно надати підтверджуючі документи видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів та довідки про реорганізацію (у разі необхідності). Також, позивачем не надано витягу про місце проживання. Таким чином, Головне управління діяло в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що головним управління вчинено будь-яку протиправну дію.
13.06.2025 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що розглянувши заяву позивача від 17.01.2025 р., Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області правомірно прийнято рішення від 24.01.2025 р. №155350022497, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а також не надано витягу про місце проживання. Таким чином, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Крім того, відповідач-2 наголошує на дискреційності повноважень органів Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.01.2025 р. звернулась до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності, заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, рішенням якого від 24.01.2025 р. № 155350022497 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного страхового стажу.
За результатами розгляду документів долучених до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудової книжки (без серії та №) від 01.08.1978 р.: з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р., оскільки дата звільнення дописана, чорнилом іншого кольору; 24.04.1985 р. по 02.01.1992 р., оскільки наявне виправлення номеру наказу у записі про звільнення; з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р., оскільки дата звільнення (29.08.1997 р.) не відповідає даті наказу про звільнення (06.04.1997 р.).
Відповідач-1 зазначив, що для зарахування зазначених періодів до страхового стажу, необхідно надавати підтверджуючи документи видані за місцем роботи (правонаступником /архівним відділом) на підставі первинних документів та довідки про реорганізацію (у разі необхідності). Також, позивачу необхідно долучення до ЕПС витягу про місце проживання позивача.
Трудова книжка позивача (без серії та №) від 01.08.1978 р. містить наступні записи про трудову діяльність позивача у спірні періоди:
з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р., записи № 3-7 на стр.2-4 на посаді продавця в Ялтинському курортпромторзі (перейменовано в Управління торгівлі Ялтинського міськвиконкому);
з 24.04.1985 р. по 02.01.1992 р., записи № 8-10 на посаді посудомийниці та молодшої медсестри у воєнному санаторії "Перлина";
з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р., записи № 11-12 на посаді коменданта гуртожитку ХРСУ тр. "ЮПХМ", наказ № 6-к від 06.04.1997 р.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Згідно ст.1 Закону №1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
За ч.3 ст.26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Приписами ч.2,3 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, позивачу як особі, яка в 2025 році досягла віку в 65 років для призначення пенсії, необхідно мати страховий стаж не менше 15 років.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що за місяць до досягнення відповідного віку, позивач 17.01.2025 р. звернулась до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, відповідач-1 спірним рішенням відмовив у призначенні пенсії, вказавши на відсутність необхідного страхового стажу (наявний 5 років 14 днів, при мінімально необхідному 15 років), а також повідомив про необхідність надання витягу про місце проживання. Крім того, відповідачем-1 не зараховано до страхового стажу періоди трудової діяльності з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р.; з 24.04.1985 р. по 02.01.1992 р.; з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р. з огляду на недоліки заповнення трудової книжки.
Щодо правомірності не зарахування спірних періодів трудової діяльності до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Приписами ч.1 ст.56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Суд вказує, що на час заповнення належної позивачу трудової книжки була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 р. №162 (далі - Інструкція №162).
Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п.1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 р. №656 "Про трудові книжки робітників та службовців", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до п.18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У подальшому діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до п.2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Згідно п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача (без серії та №) від 01.08.1978 р. містить наступні записи про трудову діяльність позивача у спірні періоди: з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р., записи № 3-7 на стр.2-4 на посаді продавця в Ялтинському курортпромторзі (перейменовано в Управління торгівлі Ялтинського міськвиконкому); з 24.04.1985 р. по 02.01.1992 р., записи № 8-10 на посаді посудомийниці та молодшої медсестри у воєнному санаторії "Перлина"; з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р., записи № 11-12 на посаді коменданта гуртожитку ХРСУ тр. "ЮПХМ", наказ № 6-к від 06.04.1997 р. При цьому, перший період не зараховано оскільки дата звільнення дописана чорнилом іншого кольору, другий - оскільки наявне виправлення номеру наказу у записі про звільнення, а третій - через розбіжності дати звільнення із датою відповідного наказу.
Суд не поділяє думку відповідачів та наголошує, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Водночас, на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 р. у справі № 548/2056/16-а, від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУ ПФУ в Кіровоградській області не врахувало, що не усі недоліки у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідній роботі.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що трудова книжка позивача містить записи про трудову діяльність позивача в періоди роботи з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р.; з 24.04.1985 р. по 02.01.1992 р.; з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р., які акуратно виконані, завірені печатками, а також відображають підстави для їхнього внесення.
При цьому, суд зазначає, що не зарахування періоду роботи з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р. з огляду на внесення дати звільнення чорнилом іншого кольору, свідчить про надмірний формалізм відповідача-1, який жодним чином не співмірний із соціальними правами особи. Також, дослідивши запис № 10 судом не встановлено жодних виправлень номеру наказу у записі про звільнення. Крім того, суд вважає безпідставними доводи щодо невідповідності дати звільнення із датою відповідного наказу щодо періоду з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р., записи № 11-12 на посаді коменданта гуртожитку ХРСУ тр. "ЮПХМ", наказ № 6-к від 06.04.1997 р., оскільки позивача звільнено з підстав ліквідації ділянки (ч.1 ст.40 КЗпП).
Суд звертає увагу на те, що відповідачі не ставлять під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача. При цьому, ані суд, а ні відповідачі не встановили недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача загалом та вищевказаних записів окремо, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист.
В силу положень ч.1 ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" саме органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем-1 дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у трудовій книжці за спірний період. За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні означених спірних періодів трудової діяльності до страхового стажу, відповідач-1 діяв протиправно.
Щодо ненадання позивачем витягу про місце проживання, як підстави для відмови у призначенні пенсії, суд зазначає наступне.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. №22-1 (далі - Порядок № 22-1).
За приписами п.2.2 Порядку №22-1, до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 цього розділу.
За приписами підпунктів 1-4 п.2.1 Порядку №22-1, до заяви додаються:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення);
4) відомості про місце проживання особи.
Згідно з п.2.9 Порядку №22-1, під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред'являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном, надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.
В заявах зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні".
Норма п.2.22 Порядку №22-1 встановлює, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні".
Із аналізу вказаних вище приписів Порядку №22-1 вбачається, що нормами п.2.9 та п.2.22 Порядку №22-1 визначено право "особа може надавати відомості про місце проживання", а не обов'язок особи надавати документи, що "засвідчує місце реєстрації" та "факт проживання". Відтак, не надання відповідного витягу не може стати підставою для відмови у призначенні особі пенсії за віком.
Таким чином, відповідачем-1 під час прийняття рішення від 24.01.2025 р. №155350022497, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач-1 допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 зарахувати спірний період трудової діяльності до страхового стажу та повторно розглянути заяву від 17.01.2025 р., суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, оскільки спірне рішення по суті питання за принципом екстериторіальності розгляду заяв приймалось ГУ ПФУ в Кіровоградській області, як органом, до виключних повноважень якого належить призначення пенсії заявника, суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхованого стажу позивача періоди роботи з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р.; з 24.04.1985 р. по 02.01.1992 р.; з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р. та повторно розглянути заяву позивача від 17.01.2025 р. про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Аналогічна правова позиція щодо належного відповідача у подібних спірних правовідносинах викладена в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2024 р. у справі № 420/19586/24.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, то з відповідача-1 як суб'єкта, який допустив порушення прав позивача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Інша частина сплаченої суми судового збору (1211,20 грн.) є надмірно сплаченою та може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила, відповідно до положень ст.7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м.Кропивницький, вул.Соборна, буд.7а, код ЄДРПОУ 20632802), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м.Кропивницький, вул.Соборна, буд.7а, код ЄДРПОУ 20632802) від 24.01.2025 р. № 155350022497 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м.Кропивницький, вул.Соборна, буд.7а, код ЄДРПОУ 20632802) зарахувати до страхованого стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) періоди роботи з 26.07.1978 р. по 23.04.1985 р., з 24.04.1985 р. по 02.01.1992 р., з 02.01.1992 р. по 29.08.1997 р. та повторно розглянути заяву від 17.01.2025 р. про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м.Кропивницький, вул.Соборна, буд.7а, код ЄДРПОУ 20632802) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко