Справа № 420/25748/25
10 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 за результатом якого позивач просить:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 16.07.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2025 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року, на 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;
зобов'язати и Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020 року по 16.07.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року - 3028 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року - 3028 гривень 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно, починаючи з 29.01.2020, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення. При цьому, позивач наголосив, що починаючи з 29 січня 2020 року (з дня набранням законної сили рішенням у справі № 826/6453/18), пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Не погоджуючись із вищезазначеними діями відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
20.08.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі. Як зазначає представник відповідача, дійсно, пунктом 4 Постанови № 704 в редакції від 30.08.2017, яка була чинна до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Але, Постановою № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій наступній редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 1 14». Водночас, представник відповідача звертає увагу суду на те, що пунктом 6 Постанови № 103 до пункту 4 Постанови № 704 були внесені зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018. Умова, що такий розрахунок повинен проводиться виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року, з вказаного пункту була вилучена. Отже, починаючи з дня набрання чинності пункту 6 Постанови № 103, припинив свою дію пункт 4 Постанови № 704 (в редакції від 30.08.2017), який передбачав застосування під час визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання у якості розрахункової величини розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, а також обмежувальну величину у розмірі 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати. Дійсно постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було змінено пункту 4 Постанови № 704, але це не свідчить про відновлення дії пункту 4 Постанови № 704 у попередній редакції. Отже, виходячи з наведеного, вбачається, що скасування у судовому порядку пункту 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704 не поновлює дію попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704. Зокрема, не зважаючи на те, що пункту 6 Постанови № 103 втратив чинність 29.01.2020, сама Постанова N№ 704 досі викладена в редакції Постанови № 103, де в пункті 4 зазначено: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 1 14. 3 урахуванням викладеного, Відповідач керується чинною Постановою № 704 та вказаною нормою (пунктом 4), яка є обов'язковою для застосування, оскільки іншої не існує, а попередня не може бути відновлена судом. Крім того, скасування в судовому порядку пункту 6 Постанови № 103 не виливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військове звання так як зазначене скасування не може слугувати підставою для перерахунку грошового забезпечення, вихідної допомоги та підготовки та подання до Головного управління Пенсійного фонду України нової довідки про розмір грошового забезпечення, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 не створює підстав для здійснення перерахунку пенсій. Враховуючи ж викладене вище положення нормативно-правових актів та правову позицію Верховного Суду, суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не було порушено прав та інтересів Позивача на достатнє грошове забезпечення у зв'язку із відсутністю правових підстав для використання під час обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року, 01 січня 2025 року. При цьому, загальновідомими є обставини перманентного обчислення суб'єктами владних повноважень грошового забезпечення за такими видами як оклад за посадою та оклад за військовим (спеціальним) званням згідно з постановою КМУ від 30.08.2017 р. №704 із використанням прожиткового мінімум для працездатної особи - 1762,00 грн., а постановою КМУ від 12.05.2023 № 481 підтверджений факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі - 1762,00 грн. за п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 р. № 704.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України, а саме: - з 12.06.2001 року по 16.07.2025 року у військовій частині НОМЕР_1 , - з 26.05.2025 року по теперішній час у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу від 16.07.2025 року №205 позивача 16.07.2025 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Під час проходження служби позивачем посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення були нараховані та виплачувались йому, виходячи з прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», чинній до 24 лютого 2018 року, з січня 2020 р. посадовий оклад, оклад за військове звання та інші складові грошового забезпечення військовослужбовців повинні обраховуватись, виходячи з прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленого законом на перше січня поточного року.
28.07.2025 року позивачем направлено заяву до відповідача із проханням надати інформацію про застосований розмір прожиткового мінімуму при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням.
Проте відповідач листом від 12.08.2025 р. № 862/5463 відмовив позивачу у задоволенні заяви, пославшись на те , що відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших, осіб» ( зі змінами) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються, виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12.13,14. Тому для перерахунку грошового забезпечення та усіх інших видів грошового забезпечення немає підстав.
Позивач вважає, що у період з 30.01.2020 року по 16.07.2025 року грошове забезпечення відповідачем виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року. При цьому позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 30.01.2020 року по 16.07.2025 року відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року.
Дії відповідача щодо виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі є протиправними, у зв'язку із чим він звернувся до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній на момент прийняття постанови), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
З огляду на примітку 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Відповідно до Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Відтак, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.
Аналогічна правова позиція відображена у рішенні від 17.12.2019 Верховного Суду, викладеним за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 160/8324/19.
Таким чином, саме з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, являється розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 (адміністративне провадження № К/9901/43174/21).
Суд також звертає увагу, що редакція законів України про державний бюджет 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.
Разом з цим відповідач не заперечує, що за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, виходячи із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, а в період з 20.05.2023 сума в розмірі 1762 гривні.
При цьому, суд вказує, що при вирішенні спірних правовідносин суд застосовував висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловлені у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, провадження № К/990/17043/22 з аналогічних правовідносин.
При цьому, відповідач не спростував твердження позивача про те, що у спірний період позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Натомість вказані твердження позивача визнаються відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо нарахування і виплати грошового забезпечення, обчислюючи його розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року є протиправними.
Разом з тим, п. 2 постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже пункт 4 Постанови КМУ № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним до 19.05.2023.
За таких обставин, з 20.05.2023 у відповідача були відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення позивача із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Натомість з 20.05.2023 грошове забезпечення обраховується з показника 1762 гривні.
Суд ураховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24, було визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Отже, оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 набрало законної сили 18.06.2025, то відповідно наведений нормативно-правовий акт втратив чинність з 18.06.2025, що свідчить про правомірність його застосування відповідачем у спірних правовідносинах до 18.06.2025, проте у період з 19.06.2025 грошове забезпечення позивача повинно бути перераховано із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за поточний рік у зв'язку із визнанням протиправним та нечинним п.2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до п.4 Постанови №704.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 30.06.2025 у справі №280/8605/24 прийшов до висновку, що визнання у судовому порядку п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Згідно з ч. 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Проте, оскільки з 20.05.2023 року розмір посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями позивача розраховувався виходячи з розміру 1762 гривні, відтак права на перерахунок його грошового забезпечення (щомісячних та одноразових видів) за період з 20.05.2023 року по 18.06.2025 року виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та "Про Державний бюджет України на 2025 рік" позивач не має.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги за період з 20.05.2023 року по 18.06.2025 року задоволенню не підлягають із зазначених вище підстав.
Тому, суд вважає, що порушене право позивача на отримання грошового забезпечення в належному розмірі має бути відновлено до дати внесення змін у п.4 постанови КМУ №704, тобто до 19.05.2023 року, а також з 19.06.2025 року по 16.07.2025 року.
Щодо вимог про перерахунок виплачених за період 2020, 2021, 2022, 2023 роки грошової допомоги для оздоровлення суд зазначає наступне.
З урахуванням висновків, які суд дійшов у вказаному рішенні та виходячи з того, що розмір грошової допомоги для оздоровлення залежить від розміру грошового забезпечення позивача у спірний період, то суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині також належать до задоволення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошовою забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає наступне.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, затверджені порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктами 4 та 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Cуд звертає увагу, що на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
Таким чином, у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача заявлену компенсацію, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованої відповідачем сум грошового забезпечення, які не були належним чином виплачені під час проходження військової служби, тобто у майбутньому, а отже відповідні позовні вимоги є передчасними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги належать до задоволення шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та за період з 19.06.2025 року по 16.07.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та за період з 19.06.2025 року по 16.07.2025 року, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 та 2023 роки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 цієї постанови, а також з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Саме такий спосіб судового захисту суд вважає ефективним та достатнім для відновлення порушених прав позивача у межах спірних правовідносин.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та " Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення грошового забезпечення звільняються від сплати судового збору.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат в цій частині у справі не здійснювати.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та за період з 19.06.2025 року по 16.07.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та за період з 19.06.2025 року по 16.07.2025 року, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 та 2023 роки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 цієї постанови, а також з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя К.С. Єфіменко