Справа № 420/31325/24
10 листопада 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду по справі №420/31325/24 адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У жовтні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 р. апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024р. скасовано в частині: «Зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2023 роки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум».
Прийнято в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024р. залишено без змін.
17 жовтня 2025 року від представника відповідача надійшла заява про відстрочення виконання рішення суду по справі №420/31325/24, в якій просить: відстрочити виконання судового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі №420/28806/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, до надходження коштів на виконання рішення суду на рахунок військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування представник відповідача зазначив, що начальником фінансово-економічної служби - головним бухгалтером військової частини НОМЕР_1 протягом червня- жовтня 2025р.(після набрання рішенням остаточної законної сили та винесення Ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 21 травня 2025.) було направлено заявки на фінансування за КЕКВ 2800 на ім'я начальника забезпечувального фінансового органу ІНФОРМАЦІЯ_1 , але станом на теперішній час кошти на виконання рішення суду на рахунок військової частини НОМЕР_1 не надійшли.
Відповідно до положень ч.9 ст.205 КАС України заява про відстрочення виконання рішення суду розглянута судом в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон України № 1404-VIIІ) за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду (частина 1 статті 378 КАС України).
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 378 КАС України).
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд, у відповідності до положень частини 4 статті 378 цього Кодексу, також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, щодо фізичної особи тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Із системного аналізу наведеної норми вбачається, що підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення/розстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, тобто за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше).
Указана норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу).
При цьому, питання розстрочення або відстрочення рішення суду знаходяться в площинні процесуального права.
Під час розгляду заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
З огляду на відсутність передбачених критеріїв для визначення поважності таких підстав, прийняття відповідних рішень є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізує за власними переконанням, з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому, таке розстрочення здійснюється виключно у виняткових випадках, за умови, що суд установить наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо).
У постанові від 06 грудня 2019 року у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30 січня 2020 року у справі №819/150/17).
У рішенні від 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення 27 листопада 2008 року у справі №1-37/2008).
У рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Суд уважає, що при розгляді заяв або клопотань щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Натомість, на підтвердження приведених доводів, скаржник не надав ні суду жодних належних доказів, якими підтверджувалися викладені ними обставини щодо відсутності достатніх коштів на відповідних рахунках відповідача для виконання вказаного рішення суду та спрямування наявних у нього коштів на виконання судових рішень у інших справах в порядку календарної черговості їх надходження.
У вказаному клопотанні представник заявника зазначив, що начальником фінансово-економічної служби - головним бухгалтером військової частини НОМЕР_1 протягом червня- жовтня 2025р.(після набрання рішенням остаточної законної сили та винесення Ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 21 травня 2025.) було направлено заявки на фінансування за КЕКВ 2800 на ім'я начальника забезпечувального фінансового органу ІНФОРМАЦІЯ_1 , але станом на теперішній час кошти на виконання рішення суду на рахунок військової частини НОМЕР_1 не надійшли.
При цьому суд звертає увагу, у випадку надання такого доказу, він у будь-якому випадку не звільняє відповідача від обов'язку виплатити нараховані суми, навіть якщо такий обумовлений вчиненням дій іншими суб'єктами. Суд у рішенні зобов'язав відповідача не тільки нарахувати спірні суми, а й виплатити їх, тому, на переконання суду, заява відповідача про відстрочення виконання рішення позбавляє позивача права на отримання таких коштів.
Суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, має з урахуванням поточних умов вишукувати заходів для найскорішого поновлення прав позивача, а відстрочення виконання рішення суду призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.
Скаржником не надано належних пояснень того, яким чином відстрочення судом виконання судового рішення сприятиме його виконанню після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів вживає скаржник для виконання вказаного рішення суду в якомога коротші строки.
За таких обставин, суд уважає, що заява представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду не підлягає задоволенню, а рішення суду в цій справі є обов'язковим до виконання.
Керуючись ст. ст. 243, 248, 378 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду по справі №420/31325/24 адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її отримання з урахуванням особливостей, встановлених п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С.Єфіменко