Справа № 420/35324/25
11 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур'євої К.І., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 10.10.2025 року ВП №79118954, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 10.10.2025 року ВП №79118954.
Ухвалою від 20.10.2025р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху.
30.10.2025 року (вх. №ЕС/114786/25) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про усунення недоліків, чим усунуто зазначені судом недоліки.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами з урахуванням ст. 287 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 13.10.2025 року з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла постанова ВП №79118954 від 10.10.2025 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. за невиконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 15.04.2024 року за № ЕОС 15001-39115667-2024-1 щодо відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров'ю, завдану працівникам об'єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 605,60 грн. (шістсот п?ять гривень шістдесят копійок).
Позивач не погоджується із даною постановою, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
В судове засідання 11.1.2025 року сторони по справі не з'явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Одеському окружному адміністративному суду.
Судом встановлено, що Одеським окружним адміністративним судом 12.11.2024 року видано виконавчий лист №420/16769/24.
Щодо виконання Виконавчого листа виданого Одеським окружним адміністративним судом 12.11.2024 року по справі №420/16769/24, позивачем зазначено, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавчий лист №420/16769/24 ,виданий 12.11.2024 року Одеським окружним адміністративним судом.
В підсистемі «Реєстр судових рішень» Головним управлінням створено реєстраційну картку по рішенню Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 року по справі №420/16769/24. До реєстраційної картки долучено всі необхідні скановані копії документів.
Однак, відповідачем прийнято постанову ВП №79118954 від 10.10.2025 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. за невиконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1).
Ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом п.п. 1, 16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Ст. 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що початок примусового виконання рішення, зокрема:
- виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої);
- виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п'ята);
- за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста).
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII).
Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
За правилами ч. 1, 2 ст. 75 Закону № 1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Зі змісту процитованих положень законодавства вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
З вищевикладеного слідує, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Судом з'ясовано, що спір у цій справі стосується виконання рішення суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров'ю, завдану працівникам об'єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України".
Серед іншого, в мотивувальній частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 року по справі №420/16769/24, судом встановлено наступні обставини:
«01.06.2023 року ОСОБА_2 , уклав строковий трудовий договір за № 23/3 з ТОВ “Служба безпеки бізнесу» щодо виконання основного договору № 35-В-ПВФ-23 від 28.03.2023 року, укладеного між Державним підприємством “АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ» в особі начальника Південної філії ДП “АМПУ» (адміністрація морського порту Південний) та ТОВ “Служба безпеки бізнесу». Вказаним договором передбачено посаду ОСОБА_2 - охоронець, місце роботи - вул. Берегова, буд.11, м. Южне.
Відповідно до умов Основного договору № 35-В-ПВФ-23 від 28.03.2023 року передбачалося надання охоронних послуг з підтримання режиму перебування в морському порту “Південний» (ДП “МТП» Південний»»). Замовником та платником за послуги з підтримання режиму перебування в морському порту “Південний» є Південна філія ДП “АМПУ» (адміністрація морського порту “Південний»). Закріплене робоче місце - контрольно- пропускний пункт № 4 ДП “МТП» Південний».
З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 хоча й уклав трудовий договір з ТОВ “Служба безпеки бізнесу», фактично надавав охоронні послуги (виконував службові обов?язки) Південній філії ДП “АМПУ» (адміністрація морського порту Південний), що прямо передбачено умовами договору від 01.06.2023 № 23/3.
Робоче місце ОСОБА_2 було визначено як контрольно- пропускний пункт № 4 ДП “МТП» Південний» за адресою: вул. Берегова, буд.11, м. Южне.
Тобто, ОСОБА_2 працював на об?єкті ДП “МТП» Південний»» і саме належність вказаного об?єкту до об?єктів критичної інфраструктури мав визначити відповідач, а не ТОВ “Служба безпеки бізнесу».
Крім цього, п. 11 Порядку № 1396 передбачає звернення управління із відповідним запитом до уповноваженого органу у сфері захисту критичної інфраструктури, а не безпосередньо до суб?єкта господарювання - роботодавця».
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 15.04.2024 року за № ЕОС 15001-39115667-2024-1 щодо відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
У зв'язку з цим, суд зобов'язав ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров'ю, завдану працівникам об'єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Проте, з поданої позовної заяви та доданих до неї додатків не вбачається, що пенсійний орган врахував висновки Рішення Одеського окружного адміністративного суду, викладені у мотивувальній частині рішення від 13.09.2024 у справі №420/16769/24, або обґрунтування невиконання рішення суду з неналежних від ГУ ПФУ в Одеській області підстав.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови ВП №79118954 від 10.10.2025р. про накладення штрафу у розмірі 5100грн., оскільки державний виконавець у спірних правовідносинах діяв у відповідності до вимог законодавства та у межах наданих йому повноважень.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 10.10.2025 року ВП №79118954 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2025 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.