Справа № 420/13125/25
11 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 154950006119 від 10.02.2025 р. щодо відмови у призначенні дострокової пенсії ОСОБА_1 як матері інваліда з дитинства;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як матері інваліда з дитинства з 16.12.2024 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03.02.2025 р. позивач звернулась до відповідача-1 із заявою про призначення дострокової пенсії як матері інваліда з дитинства. Однак, відповідач-2 рішенням від 10.02.2025 р. № 154950006119 відмовив у задоволенні заяви позивача, вказавши на відсутність документів щодо визнання дитини позивача - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 особою з інвалідністю до досягнення нею шестирічного віку. Позивач наголошує, що при зверненні із заявою нею долучено висновок, яким підтверджується, що інвалідність її доньки настала до виповнення 16 років. З огляду на вказане, а також враховуючи достатній у позивача страховий стаж для призначення дострокового пенсії, позивач вважає свої права порушеними, а рішення відповідача-2 протиправним.
Ухвалою від 02.05.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
16.05.2025 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що оскільки визнання дитини позивача дитиною, якій до досягнення 6 років встановлено інвалідність, не підтверджено в установленому порядку, підстав для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону № 1058 не має. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області не порушувало прав, свобод та інтересів позивача, а діяло лише на підставі норм діючого законодавства України. Також наголошує на дискреційності повноважень органів Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії.
16.05.2025 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії (перерахунку) пенсії відповідно до Закону 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (зі змінами), орган, що призначає пенсію, перевіряє зміст та належність оформлення наданих для призначення пенсії документів. Згідно підпункту 6 пункту.2.1 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846, до заяви про призначення дострокової пенсії за віком, згідно п.3) ч.1 статті 115 Закону, додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, та про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю до 6 річного віку. В довідці ЛКК № 19 даних щодо визнання дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою з інвалідністю до досягнення 6 років включно немає. За вказаних обставин, позивачу необхідно долучити медичний висновок для підтвердження інформації, що дитина до досягнення 6 років дитина була дитиною з інвалідністю. Таким чином, Головним управлінням прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону № 1058, у зв'язку з відсутністю інформації про наявність інвалідності у дитини до виповнення їй шестирічного віку. Головне управління діяло в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що вчинено будь-які протиправні дії відносно позивача.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано, прізвище дружини після розірвання шлюбу - " ОСОБА_6 ".
Відповідно до актового запису серії І-ЖД № 280485 27.06.2000 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено шлюб. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище " ОСОБА_9 ".
За медичним висновком № 17 про дитину-інваліда віком до 16 років від 22.06.2004 р. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 має захворювання, яке відповідає розділу І пункту ІІ підпункту 2.1. "Переліку медичних показань, які дають право на одержання соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років", затвердженого наказом Міністерств охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики від 08.11.2001 р. № 454/471/516. Захворювання (патологічний стан): нижня параплегія, порушення функції тазових органів внаслідок перенесеної відкритої хребтово-спинальної травми.
Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісію до довідки серії 12 ААА № 310679, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою з інвалідністю І А групи безстроково.
Згідно довідки ЛКК № 19 від 15.01.2025 р., виданої КНП "ЦПМСД Куяльницької сільської ради Подільського району", ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою з інвалідністю І А групи з 26.09.2022 р. безстроково, інвалід з дитинства з 22.06.2004 р. Діагноз: наслідки перенесеної важкої хребтово-спинальної травми 2004 року у вигляді н/параплегії, порушення функції тазових органів по типу нетримання сечі та калу. Стан після декомпресійної ламінектамії, консолідований перелом лівої стегнової кістки.
03.02.2025 р. позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах згідно п.3 ч.1 ст.115 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, рішенням якого від 10.02.2025 р. № 154950006119 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно Закону №1058, в зв'язку з відсутністю інформації про наявність інвалідності у дитини до виповнення їй шестирічного віку. Відповідно наданих до заяви документів, загальний страховий стаж позивача складає 24 роки 1 місяць 28 днів.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - № 1058-IV).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Зазначене положення кореспондується також із частиною першою статті 17 Закону України від 05.11.1991 р. № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", згідно з якою жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Суд зауважує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 19.12.2017 р. № 2249-VIII, зокрема у тексті Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-XII, Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16.11.2000 р. № 2109-III, Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 р. № 2961-ІV, слова "інвалід", "дитина-інвалід" та "інвалід з дитинства" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "особа з інвалідністю", "дитина з інвалідністю" та "особа з інвалідністю з дитинства" у відповідному відмінку і числі.
Отже, аналіз пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV та частини першої статті 17 Закону № 1788-XII свідчить про те, що право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства (осіб з інвалідністю з дитинства) до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі). За змістом наведених норм однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства (особи з інвалідністю з дитинства).
Тож, встановлення компетентними органами інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір'ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства (особи з інвалідністю з дитинства), а не дитини без такого роду медичних показань.
Суд звертає увагу, що визначення терміну "інвалід з дитинства" (особа з інвалідністю з дитинства) не міститься ні в Законі № 875-ХІІ, № 2249-VIII, ані в Законі №2109-III.
Водночас, за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1317 (далі - Положення № 1317) чинного на момент виникнення захворювання у дитини позивача, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
На думку суд, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.
Отже, п.2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст.17 Закону № 1788-XII та ст.26, пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 р. (справа № 330/2181/16-а), в якій Велика Палата Верховного Суду підтримала позицію Верховного Суду України у постанові від 27.04.2014 р. (справа № 21-133а14), яка полягає у тому, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.
Судом встановлено, що згідно наданих документів інвалідність доньки позивача ОСОБА_2 19.11.1994 р. наступила після досягнення нею шестирічного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 після виповнення 9 років), а позивач не надала висновок ЛКК про те, що її донька до досягнення шестирічного віку мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю, тому враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 330/2181/16-а право позивача на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов'язано з наявністю висновку ЛКК про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Позивач не надала доказів, що вона зверталася до відповідного закладу охорони здоров'я для отримання медичного висновку ЛКК про можливість встановлення її доньці ОСОБА_2 до досягнення нею шестирічного віку інвалідності внаслідок травми (захворювання) за встановленим діагнозом. Також і до заяви про призначення пенсії позивач не додала висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що її донька мала медичні показання для визнання інвалідом з дитинства (особою з інвалідністю з дитинства) до досягнення шестирічного віку, тож відповідач правомірно відмовив у призначенні дострокової пенсії за віком.
Разом з тим, суд зазначає, що ухвалене судом рішення не позбавляє позивача права повторно звернутись до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком як матері інваліда з дитинства (особою з інвалідністю з дитинства), надавши, при цьому, висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 р. у справі № 336/2781/17-а(2а/336/294/17), від 18.01.2022 р. в справі № 448/1650/17, від 19.01.2022 р. у справі № 636/2618/17.
Таким чином, відповідачем-2 під час прийняття рішення від 10.02.2025 р. № 154950006119, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства, враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач здійснив належний розгляд поданих позивачем заяв і документів та, відповідно, прийняв обґрунтоване рішення про відмову. Отже, рішення від 10.02.2025 р. № 154950006119 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, а отже, позовні вимоги позивача в задоволенню не підлягають.
Суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як матері інваліда з дитинства з 16.12.2024 р., оскільки остання є похідною.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м.Вінниця, вул.Зодчих, буд.22, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко