Справа № 420/26668/25
11 листопада 2025 року Одеський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді - Завальнюка І.В.,
при секретарі - Гоменюк Р.О.,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення за 2021- 2024 роки, а саме: за 2021 рік: № 2327113-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 12 966 грн, № 2327116-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.04.2023 на суму 16 806 грн, № 2327112-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.04.2023 на суму 3 944 грн, № 2327111-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.04.2023 на суму 30 377,50 грн, № 2327114-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 5 340 грн, № 2327115-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 184,25 грн.; за 2022 рік: № 0978582-2407-1553 від 05.04.2023 на суму 18 206,50 грн, № 0978583-2407-1553 від 05.04.2023 на суму 6 409 грн, № 0978584-2407-1553 від 05.04.2023 на суму 8 677,50 грн, № 1753395-2407-1553 від 05.04.2023 на суму 30 825,62 грн, № 2236320-2407-1553-UA51100270000073549 від 14.06.2023 на суму 116,78 грн, № 2237147-2407-1553-UA51100270000073549 від 14.06.2023 на суму 1 049,49 грн, № 2275186-2407-1553-UA51100270000073549 від 15.06.2023 на суму 513,50 грн, № 2327099-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.06.2023 на суму 251,55 грн, № 2327102-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.06.2023 на суму 2 395,25 грн, № 2327120-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 2 809,30 грн.; за 2023 рік: № 0425574-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 120,38 грн, № 0425577-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 18 766,70 грн, № 0425578-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 31 004,90 грн, № 0425579-2407-1553-UA51100130000021533 від 21.05.2024 на суму 2 895,74 грн, № 0425580-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 529,30 грн, № 0425581-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 6 606,20 грн, № 0425582-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 1 081,78 грн, № 0425583-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 8 944,50 грн, № 0425584-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 2 468,95 грн, № 0425588-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 2 820,70 грн, № 0425590-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 144,05 грн.; за 2024 рік: № 0413893-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 2 616,35 грн, № 0413894-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 274,77 грн, № 0413897-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 2 989,10 грн, № 0413899-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 152,65 грн, № 0413902-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 127,56 грн, № 0413905-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 19 887,10 грн, № 0413906-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 31 363,37 грн, № 0413907-2407-1553-UA51100130000021533 від 30.05.2025 на суму 3 068,62 грн, № 041908-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 560,90 грн, № 0413909-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 7 000,60 грн, № 0413910-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 1 146,37 грн, № 0413911-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 9 478,50 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Румунії, де постійно проживає з 2015 року. Також він є власником нерухомого майна та земельних ділянок в Україні. Відповідач, Головне управління ДПС в Одеській області, сформував низку податкових повідомлень-рішень щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та земельного податку, за періоди 2021- 2024 роки, без належного повідомлення позивача. Зокрема, Відповідач сформував податкові повідомлення-рішення за 2021- 2024 роки на загальну суму понад 294.921,33 грн, як зазначено у відповіді на адвокатський запит від 05.06.2025 року (№ 25533/6/15-32-24-07-06) та рішенні на адміністративну скаргу від 01.07.2025 (№ 18898/6/99-00-06-01-02-06). Ці податкові повідомлення-рішення за 2021-2024 роки за версією відповідача викладеною в листі від 05.06.2025, були надіслані пакетом на адресу в Україні, в Одесі, двома пакетами без опису в 2023 та 2024 році, де позивач не проживає і повернулися з позначкою "за закінченням терміну зберігання" (дати повернення встановити неможливо). Позивач дізнався про ці податкові повідомлення-рішення лише 05 червня 2025 року через відповідь на адвокатський запит від 29 травня 2025 року № 0529-01. Адміністративна скарга, подана 12 червня 2025 року, була відхилена ДПС України 01 липня 2025 року (№ 18898/6/99-00-06-01-02-06) з посиланням на пропуск 10-денного строку, та 30-денного строку, попри те, що скарга подана в межах строку від дати отримання інформації скаржником. Відповідач не надав доказів складання чи належного вручення податкових повідомлень-рішень, не врахував статус позивача як нерезидента, використав помилкові дані ідентифікації (" ОСОБА_2 " замість "Pivovici Serghei") та не перевірив фактичну адресу проживання за межами України. Це призвело до неузгодженості податкових зобов'язань та невизначеності в сумі податкового боргу (сума за 2021 рік: 69 617,75 грн; сума за 2022 рік: 71 254,49 грн; сума за 2023 рік: 75 383,20 грн; сума за 2024 рік: 78 665,89 грн; загальна сума = 69 617,75 + 71 254,49 + 75 383,20 + 78 665,89 = 294.921,33 грн) та унеможливило оскарження по суті в досудовому порядку. Відповідач порушив форму складання ППР, оскільки вони не містять власноручного підпису керівника контролюючого органу (начальника ГУ ДПС в Одеській області, або його заступника), а замість нього використано факсиміле, що не передбачено чинним законодавством та інструкціями з діловодства. Це робить ППР недійсними та такими, що не породжують правових наслідків. Відповідач порушив строки надсилання ППР, оскільки вони були сформовані та надіслані з значним запізненням відносно законодавчо встановлених строків, що робить нарахування податку незаконними, а також призводить до спливу строків давності для стягнення податкових вимог, встановлених ст. 102 ПКУ.
Ухвалою судді від 20.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
03.09.2025 до суду від ГУ ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано в автоматичному режимі за 2021-2024 податкові періоди фізичній особі Pivovici Serghei податкові повідомлення-рішення по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вищевказані податкові повідомлення-рішення за 2021-2024 роки направлено платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення на останню податкову адресу платника: АДРЕСА_1 , які повернулися до відправника з відміткою «про закінчення терміну зберігання». В Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків зазначена фізична особа обліковується за наступними реєстраційними даними: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), місце проживання: АДРЕСА_1 . Що стосується неналежного повідомлення про податкові повідомлення-рішення, то Порядком надсилання контролюючими органами ППР платникам податку, затвердженого наказом Мінфіну від 28.12.2015 №1204, визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто, чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання фізичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному п. 42.4 ст. 42 Кодексу. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року, у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268 заі 18), постанова Касаційного господарського суду у Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260- 23/52-6). Нормами ПК України не встановлено жодного винятку щодо звільнення від сплати податку у зв'язку зі зміною громадянства, оскільки оподаткування нерухомості здійснюється за місцем її розташування. Таким чином, оскільки позивач продовжує бути власником об'єктів нерухомого майна на території України, незалежно від зміни громадянства, він залишається зобов'язаним сплачувати податок, передбачений ст. 266 ПК України, а нарахування податкового зобов'язання на підставі направлених податкових повідомлень-рішень є законним та обґрунтованим.
08.09.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою відзив Відповідача від 02.09.2025, поданий представником ОСОБА_3 , стверджує про "законність ППР", "надсилання" (з посиланням на повернення листів) та пропонує зменшити судові витрати. Однак, відзив неповний. Він ігнорує використання факсиміле, помилки в імені позивача (неналежну ідентифікацію) та строки; не обґрунтовує нові докази (конверти, копії ППР); повноваження представника підтверджені випискою з ЄДР від 27.06.2025. Факти свідчать про системні порушення прав нерезидента, що вимагає судового захисту. Конверти з поверненням листів намагаються підтвердити факт надсилання ППР, стверджуючи, що повернення через "відсутність адресата" дорівнює вручення. Однак, це спростовує позицію Відповідача, оскільки надсилання здійснювалося на українські адреси (наприклад, вул. Семінарська, 5, Одеса, як в вказано в матеріалах), тоді як Позивач є нерезидентом і проживає в Румунії (підтверджено паспортом із зазначенням адреси), що робить надсилання неналежним і не відповідає статті 42 ПКУ (ППР вважається врученим лише за наявності підтвердження отримання адресатом). Копії ППР намагаються підтвердити законність нарахувань, але спростовують це, оскільки містять помилки в ідентифікації (неправильне ім'я) і підписані факсиміле, що робить їх недійсними. Виписки з реєстрів намагаються підтвердити наявність боргу, але спростовують, оскільки не враховують порушення строків (ППР за минулі роки надіслано пізно) та статус нерезидента, що порушує Конвенцію. Стосовно аргументу про використання факсиміле замість підпису, «відзив» повністю ігнорує цей аргумент позивача. Верховний Суд у постанові від 20.06.2022 у справі №826/15940/18 вказує, що факсиміле робить ППР недійсними відповідно до статті 58 ПКУ, а ЄСПЛ у справі Yukos v. Russia (№14902/04, 20.09.2011) визнав порушення статті 6 через формальні дефекти актів. Щодо аргументу позову про неналежне повідомлення про ППР, у відзиві заперечення містить твердження про те, що повернення листів - дорівнює вручення, що є необґрунтованим доказами. Щодо аргументу про неврахування статусу нерезидента та помилку в імені, відзив стверджує, що нерезиденти є платниками, але «відзив» ігнорує помилку в ідентифікації. Практика Верховного Суду в постанові від 06.03.2018 у справі №2а-1908/12/1370 підтверджує, що помилки в ідентифікації анулюють ППР, а CJEU у справі Schumacker (C-279/93, 14.02.1995) зазначає, що дискримінація нерезидентів порушує статтю 18 ДФЄС. Аргумент про порушення строків надсилання у «відзиві» повністю ігнорується, що робить заперечення неповним. Верховний Суд у постанові від 23.05.2022 у справі №810/3116/18 вказує, що пропуск строків відповідно до статті 102 ПКУ робить борг неузгодженим. Нарешті, щодо аргументу про відсутність боргу, відзив стверджує про законність нарахування, без детальних розрахунків. Практика Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 у справі №803/1005/17 підкреслює, що для нерезидентів застосовуються конвенції, а не автоматичне оподаткування.
15.09.2025 до суду від ГУ ДПС в Одеській області надійшли заперечення, згідно з якими допущені помилки в ППР не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправними таких рішень за умови, що іншими доказами підтверджується наявність у позивача об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно. Рішення контролюючого органу про нарахування податку, прийняте з орфографічними помилками, можна розцінювати як податкове повідомлення-рішення з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення. Скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Нормами ПК України не встановлено жодного винятку щодо звільнення від сплати податку у зв'язку зі зміною громадянства, оскільки оподаткування нерухомості здійснюється за місцем її розташування. Таким чином, оскільки позивач продовжує бути власником об'єктів нерухомого майна на території України, незалежно від зміни громадянства, він залишається зобов'язаним сплачувати податок, передбачений ст. 266 ПК України, а нарахування податкового зобов'язання на підставі направлених податкових повідомлень-рішень є законним та обґрунтованим. В свою чергу, згідно п. 45.1. ст. 45 Податкового кодексу України платник податків фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків-фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків-фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси. Таким чином, Податковий кодекс України визначає місце проживання фізичної особи, як податкову адресу платника податків на яку необхідно направляти документи, серед іншого, податкові повідомлення-рішення, податкову вимогу, позовну заяву тощо. Контролюючий орган надсилає документи фізичній особі-платнику податків за адресою, яка міститься в ІКС «Податковий блок» згідно даних ДРФО. Слід зазначити, що фізичні особи-платники податків згідно з п.70.7 ст. 70 Податкового кодексу України зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення, протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Згідно з даними інформаційно-комунікаційних систем податкового органу, на момент формування ППР та на теперішній час фізична особа зареєстрована як громадянин України, за ім'ям ОСОБА_2 , податкова адреса якого: АДРЕСА_1 . У разі наявності кваліфікованого електронного підпису платник податків має можливість у приватній частині Електронного кабінету отримати доступ до актуальної інформації про власні нарахування, здійснені сплати та наявну податкову заборгованість перед бюджетом. Таким чином, вказаними нормами чинного законодавства передбачено обов'язок фізичної особи-платника податків повідомляти податкові органи про зміну податкової адреси.
Ухвалою суду від 10.09.2025 клопотання представника Pivovici Serghei про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без розгляду.
Ухвалою суду від 02.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги із викладених у заяві по суті справи підстав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з підстав, зазначених у відзиві та запереченнях.
Ухвалою суду від 03.11.2025 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 12-00 11.11.2025.
Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Судом встановлено, що громадянин Румунії ОСОБА_4 є власником низки нерухомого майна та земельної ділянки в Україні. Зазначені факти, а також перелік і характеристика нерухомого майна визнаються сторонами та не є предметом спору.
Головним управлінням ДПС в Одеській області фізичній особі Pivovici Serghei в автоматичному режимі за 2021-2024 податкові періоди сформовано наступні податкові повідомлення-рішення по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:
- за податковий період 2021 рік (нарахування податку за 2021 рік): № 2327113-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 12 966 грн; № 2327116-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.04.2023 на суму 16 806 грн; № 2327112-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.04.2023 на суму 3 944 грн; № 2327111-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.04.2023 на суму 30 377,50 грн; № 2327114-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 5 340 грн; № 2327115-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 184,25 грн;
- за 2022 рік: № 0978582-2407-1553 від 05.04.2023 на суму 18 206,50 грн; № 0978583-2407-1553 від 05.04.2023 на суму 6 409 грн; № 0978584-2407-1553 від 05.04.2023 на суму 8 677,50 грн; № 1753395-2407-1553 від 05.04.2023 на суму 30 825,62 грн; № 2236320-2407-1553-UA51100270000073549 від 14.06.2023 на суму 116,78 грн; № 2237147-2407-1553-UA51100270000073549 від 14.06.2023 на суму 1 049,49 грн; № 2275186-2407-1553-UA51100270000073549 від 15.06.2023 на суму 513,50 грн; № 2327099-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.06.2023 на суму 251,55 грн; № 2327102-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.06.2023 на суму 2 395,25 грн; № 2327120-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 2 809,30 грн;
- за 2023 рік: № 0425574-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 120,38 грн; № 0425577-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 18 766,70 грн; № 0425578-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 31 004,90 грн; № 0425579-2407-1553-UA51100130000021533 від 21.05.2024 на суму 2 895,74 грн; № 0425580-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 529,30 грн; № 0425581-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 6 606,20 грн; № 0425582-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 1 081,78 грн; № 0425583-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 8 944,50 грн; № 0425584-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 2 468,95 грн; № 0425588-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 2 820,70 грн; № 0425590-2407-1553-UA51100270000073549 від 21.05.2024 на суму 144,05 грн;
- за 2024 рік: № 0413893-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 2 616,35 грн; № 0413894-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 274,77 грн; № 0413897-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 2 989,10 грн; № 0413899-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 152,65 грн; № 0413902-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 127,56 грн; № 0413905-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 19 887,10 грн; № 0413906-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 31 363,37 грн; № 0413907-2407-1553-UA51100130000021533 від 30.05.2025 на суму 3 068,62 грн; № 041908-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 560,90 грн; № 0413909-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 7 000,60 грн; № 0413910-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 1 146,37 грн; № 0413911-2407-1553-UA51100270000073549 від 30.05.2025 на суму 9 478,50 грн.
Вищевказані податкові повідомлення-рішення за 2021-2024 роки направлено платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення на останню податкову адресу платника: АДРЕСА_1 , які повернулися до відправника з відміткою «про закінчення терміну зберігання».
При цьому сторона позивача зазначає, що позивач дізнався про ці податкові повідомлення-рішення лише 05 червня 2025 року через відповідь на адвокатський запит від 29 травня 2025 року № 0529-01.
Зокрема, Головне управління ДПС в Одеській області розглянуло адвокатський запит адвоката Дениса Кешкентія від 29.05.2025 року № 0529-02 (вх. Головного управління ДПС в Одеській області № 58999/6 від 30.05.2025) щодо надання інформації про податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, земельного податку, а також про наявність інших заборгованостей фізичної особи ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Вищезазначені податкові повідомлення-рішення за 2023, 2022 та 2021 роки направлено платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника: АДРЕСА_1 , які повернулися до відправника з відміткою «про закінчення терміну зберігання».
Також, фізичній особі ОСОБА_6 30.05.2025 сформовані в автоматичному режимі податкові-повідомлення рішення з податку на нерухоме майно за 2024 рік та направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника. Станом на дату надання відповіді рекомендоване повідомлення про вручення або конверт до Головного управління ДПС в Одеській області не повертався.
В автоматичному режимі ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сформовані податкові повідомлення-рішення по земельному податку з фізичних осіб від 11.05.2021 № 5761681-2405-1503 за 2021 рік на суму 224,05 грн; від 03.08.2022 № 848299-2411-1503 за 2022 рік на суму 246,39 грн; від 06.04.2023 № 1725129-2409-1503 за 2023 рік на суму 283,33 грн; від 22.04.2024 № 164614-2409-1503-UA51100130000021533 за 2024 рік на суму 297,77 гривень. Податкові-повідомлення рішення направлені на податкову адресу платника - податків ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) засобами поштового зв'язку. Станом 02.06.2025 заборгованість по земельному податку з фізичних осіб (код території НОМЕР_2 ) відсутня.
Згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС Півович С. (РНОКПП НОМЕР_1 ) знаходиться на обліку, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, здійснюючі діяльність згідно обраного основного виду «Надання індивідуальних послуг», в Головному управління ДПС в Одеській області Одеська ДПІ з 27.02.2003 року по теперішній час, стан платника - 0 платник податків за основним місцем обліку.
Згідно до вимог пункту 2 частини першої статті 7 та абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464 (у редакції, що була чинною терміном на 01.01.2017 року) ОСОБА_8 зобов'язаний був сплатити єдиний внесок у розмірі 8448 грн, нарахований за 2017 рік, в термін до 10 лютого 2018 року, як фізична особа - підприємець.
Впродовж 2018 року ОСОБА_8 згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 та абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464 (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») зобов'язаний був сплачувати щоквартально єдиний внесок у розмірі 2457,18 грн, нарахований за календарний квартал, в термін до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (19.04.2018; 19.07.2018; 19.10.2018; 21.01.2019) як фізична особа - підприємець за 2018 рік, 2754,18 грн (19.04.2019; 19.07.2019; 19.10.2019; 21.01.2020) за 2019 рік, 2078,12 грн необхідно було сплатити до 19.04.2020 року, 1039,06 до 19.07.2020 року, 3178,12 до 19.10.2020 року та 2200,00 до 19.01.2021 року, як фізична особа - підприємець за 2020 рік.
У зв'язку з зазначеним, в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_8 за технологічним кодом 71040000 виникла недоїмка зі сплати єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, за 2018 рік у сумі 9828,72 грн, за 2019 рік у сумі 11016,72 грн та 8495,30 грн за 1,2,3 та 4 кв. 2020 року.
Додатково повідомлено, що ОСОБА_8 порушено порядок подання обов'язкової звітності, як фізичної особи - підприємця.
Фізичні особи підприємці формують та подають Звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом.
Згідно інформаційної бази Звіт за формою Додатку 5 таблиці 1 за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки з позначкою «Початковий» не надавались.
На підставі пункту 7 частини 11 ст. 25 Закону №2464 за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, застосовується штрафна санкція та адміністративна відповідальність.
Враховуючи вищезазначене, Головне управління ДПС в Одеській області повідомило, що ОСОБА_8 необхідно сплатити заборгованість з єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн (за 2017 рік 8448,00 грн, 2018 рік 9828,72 грн, 2019 рік 11016,72 грн, 2020 рік 8495,30 гривень).
Стосовно нарахованої штрафної санкції та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску ОСОБА_8 необхідно звернутися до ГУ ДПС в Одеській області після погашення заборгованості.
Не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями представник позивача оскаржив їх в адміністративному порядку до ДПС України, якою скарга від 12.06.2025 залишена без розгляду рішенням 01 липня 2025 року (№ 18898/6/99-00-06-01-02-06 через пропуск строку.
Вичерпавши можливості адміністративного оскарження та не погоджуючись із спірними податковими повідомленнями-рішеннями, зважаючи на: 1) неналежне надсилання (відсутність підтверджень отримання); 2) використання факсиміле замість власноручного підпису; 3) помилки в ідентифікації Позивача (неправильне транслітерування імені як " ОСОБА_2 " замість " ОСОБА_4 "); 4) порушення строків надсилання (наприклад, ППР за 2021 рік надіслано у 2023 році); 5) неврахування статусу нерезидента (громадянин Румунії, проживає за кордоном, без податкового резидентства в Україні), - позивач звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.
Згідно зі статтею 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Об'єктом оподаткування є об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки (пп. 266.2.1 п. 266.2. ст. 266 ПКУ).
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПКУ).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Сума податку за об'єкт нежитлової нерухомості розраховується за формулою наступним чином: Сума податку = ЗП * (МП * СП) ЗП - загальна площа об'єкту нежитлової нерухомості МП - мінімальна заробітна плата встановлена законом на 01 січня звітного (податкового) року; СП - ставка податку, встановлена за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (п.п. 266.5.1. п. 266.5 ст.266 ПКУ).
Відповідно пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПКУ органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Що стосується аргументації позивача щодо неналежного повідомлення про податкові повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.
Представник позивача наголошує, що податковий орган надіслав документи на адресу, де позивач не проживає з 2015 року, порушуючи пункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України (ПКУ). Повернення листів з позначкою "термін зберігання сплив" свідчить про невручення, що робить повідомлення фізичної особи - незавершеним. Неналежне повідомлення платника податків порушує принцип законності, а обов'язок доведення вручення лежить на податковому органі. Зазначає, що відповідач не надав доказів складання чи вручення ППР, порушуючи статтю 58.1 ПКУ.
Однак суд критичною оцінює вищезазначені доводи сторони позивача, оскільки Порядком надсилання контролюючими органами ППР платникам податку, затвердженим наказом Мінфіну від 28.12.2015 №1204, визначено, що ППР вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто, чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання фізичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному п. 42.4 ст. 42 Кодексу.
Порядком надсилання контролюючими органами ППР платникам податку, затвердженим наказом Мінфіну від 28.12.2015 №1204, визначено, що податкові повідомлення-рішення у випадках, визначених Кодексом, повинні містити: суму та підставу для визначення (нарахування/зменшення) грошового зобов'язання та/або податкового зобов'язання, що повинен сплатити платник податків, граничні строки сплати грошового зобов'язання, попередження про наслідки невиконання податкового повідомлення-рішення в установлений строк; граничні строки, передбачені Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення. У податковому повідомленні-рішенні зазначається або додається до нього детальний розрахунок податкового зобов'язання (за наявності), штрафних фінансових санкцій та пені. Цим вимогам податкові повідомлення-рішення, які є предметом спору в межах даної справи, відповідають. В додатку 1 до Порядку № 1204 наведені форми податкового повідомлення-рішення та форми корінців до ППР. Матеріали справи свідчать, що у Головного управління ДПС в Одеській області залишаються корінці ППР форми "Ф", а само форма "Ф" ППР містить всі необхідні реквізити.
Відповідно до підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.
Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
У разі якщо у розділі IV цього Кодексу використовується термін "резидент" у відповідних відмінках, під цим терміном розуміється "фізична особа - резидент".
Відповідно до п. 42.1 ст. 42 ПКУ податкові повідомлення - це рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному п. 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Пунктом 42.5 ст. 42 ПКУ передбачено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків або його представнику.
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю та місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків, у день зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі № 520/2563/25.
У постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
У цій же постанові Судова палата зробила висновок, що обов'язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків кореспонденції у спосіб, визначений статтями 42, 58 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції.
У цій справі спірні ППР за 2021-2024 роки направлено платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу такого платника: АДРЕСА_1 , які повернулися до відправника з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Ці обставини підтверджуються копіями конвертів, що міститься у матеріалах справи, а оригінали конвертів разом із корінцями ППР та ППР, що повернулися, були оглянуті в судовому засіданні.
Крім того, в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків зазначена фізична особа обліковується за наступними реєстраційними даними: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), місце проживання: АДРЕСА_1 .
Більш того, судом було здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та отримано відповідь № 1934910 від 27.10.2025, згідно з якою, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , УНЗР: 19680211-03836, з 11.09.1998 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що абзац другий пункту 42.5. статті 42 ПК України наголошує на тому, що документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення, і така відмітка проставлена оператором на довідці про причини повернення / досилання (за формою ф.20), суд дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення слід вважати врученим платнику податків.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо неналежного повідомлення його про податкові повідомлення-рішення є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм Податкового кодексу України.
Матеріалами справи підтверджено, що контролюючий орган направив податкові повідомлення-рішення на податкову адресу позивача, зареєстровану у відповідних державних реєстрах - АДРЕСА_1 . Конверти повернулися з відміткою поштової служби «за закінченням терміну зберігання», що згідно з пунктом 42.5 статті 42 ПКУ є підставою вважати документи належним чином врученими. Отже, податковий орган діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, визначений законодавством, а твердження позивача про порушення процедури повідомлення не відповідають фактичним обставинам та вимогам закону.
Суд зазначає, що твердження позивача про відсутність опису вкладення у конверті з податковими повідомленням-рішеннями не має правового значення та не впливає на належність вручення документа. Податковий кодекс України, а також Порядок надсилання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень, затверджений наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015, не містять вимог щодо обов'язкового складання або додавання опису вкладення під час направлення податкових повідомлень-рішень поштовим відправленням. Єдиною умовою, визначеною законом, є направлення документа рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою платника. Таким чином, відсутність опису вкладення не свідчить про порушення процедури направлення та не може бути підставою для визнання податкових повідомлень-рішень такими, що не були належним чином вручені.
Крім того, суд враховує зазначену вище правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої платник податків зобов'язаний добросовісно забезпечувати отримання офіційної кореспонденції за своєю податковою адресою. Невиконання цього обов'язку не може звільняти його від наслідків, передбачених податковим законодавством.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що контролюючий орган належним чином направив податкові повідомлення-рішення, а їх невручення з причин, залежних від позивача, не впливає на законність дій податкового органу та не є підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Аргументація позивача щодо того, що він є нерезидентом України і тому податковий орган повинен був враховувати його іноземну адресу проживання або інше резидентство, не ґрунтується на положеннях Податкового кодексу України. Відповідно до підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, фізична особа вважається резидентом України, якщо вона має місце проживання в Україні або зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Якщо така особа не повідомила контролюючий орган про зміну місця проживання або не знята з реєстрації за адресою в Україні, саме ця адреса залишається її податковою адресою. Отже, навіть у разі фактичного проживання за кордоном, доки платник не вніс офіційних змін до державних реєстрів, податковий орган має повне правове підґрунтя вважати його резидентом України і надсилати податкові повідомлення-рішення на останню відому податкову адресу.
Доводи про відсутність "будь-яких зав'язків з державним органом з 2015 року" також є юридично нікчемними, оскільки податкова адреса визначається не фактом комунікації з органом, а даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків. Матеріалами справи підтверджено, що позивач обліковується саме за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрований з 1998 року по теперішній час. Зміна резидентства або адреси проживання без відповідного повідомлення контролюючих органів не звільняє особу від податкових обов'язків в Україні та не анулює статус податкового резидента для цілей адміністрування податків.
Крім того, суд відхиляє твердження позивача про помилку у написанні прізвища та імені (" ОСОБА_2 " замість " ОСОБА_4 ") та вважає такі доводи безпідставними.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 р. № 55 “Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею», транслітерація імен власних з української мови латиницею здійснюється за єдиними правилами, визначеними додатком до цієї постанови. Разом з тим, зазначена постанова регулює порядок написання українських імен латиницею, а не навпаки - відтворення іноземних імен кирилицею.
Тому відмінність у написанні прізвища та імені позивача українською мовою від їх латинського варіанту не є порушенням вимог Податкового кодексу України чи наказу Мінфіну № 568. У податкових повідомленнях-рішеннях відносно позивача чітко зазначено його реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) та адресу реєстрації, об'єкт нерухомості, що обкладається податком, що у своїй сукупності беззаперечно ідентифікують особу платника податків.
Суд також враховує правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 22 травня 2020 року у справі № 825/2328/16, відповідно до яких порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення; певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Щодо доводів позивача про порушення форми складання податкових повідомлень-рішень (ППР) у зв'язку з нібито відсутністю власноручного підпису керівника контролюючого органу та використанням факсиміле, суд вважає такі твердження необґрунтованими та голослівними, які не підкріплені жодним доказом.
При цьому в якості правової підстави для цього блоку аргументації представник позивача зазначає «Правова підстава: Відповідно до статті 58.1 ПКУ: "Податкове повідомлення-рішення... підписується керівником контролюючого органу або його заступником", ППР повинен підписуватися керівником органу особисто. Наказ Мінфіну № 568 від 19 жовтня 2012 року (зі змінами, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0901-12#Text): пункт 4.1 Наказу "Податкове повідомлення-рішення... підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу" встановлює форму ППР, яка вимагає власноручного підпису уповноваженої особи, без можливості використання факсиміле для таких документів.».
Однак наказом Міністерства фінансів України від 18.05.2012 № 568 «Про затвердження деяких національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та змін до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі» затверджено схвалені Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 133 "Фінансові інвестиції"; Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 134 "Фінансові інструменти"; Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 135 "Витрати"; Зміни до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 101 "Подання фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2009 року № 1541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 січня 2010 року за № 103/17398 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 24 грудня 2010 року № 1629); Зміни до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 102 "Консолідована фінансова звітність", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2010 року № 1629, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 січня 2011 року за № 87/18825.
При цьому вказані положення не містять норми « 4.1» зі змістом «Податкове повідомлення-рішення... підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу», як зазначає представник позивача у позові.
Тобто представник позивача спирається на буквально вигадані норми, які не існують в національному законодавстві України, що притаманно неперевіреній роботі штучного інтелекту.
В цьому аспекті суд звертає увагу представника позивача на гайд Council of Bars and Law Societies of Europe (CCBE) “Guide on the use of Artificial Intelligence-based tools by lawyers and law firms in the EU» (2022), в якому зазначається, що якщо адвокат застосовує ШІ-технології, він не може пасивно покладатись на них і тим самим уникати свого професійного обов'язку. Навіть при використанні ШІ?інструментів адвокат має залишатися професійно відповідальним за якість, законність та етичність своєї практики. Використання ШІ не знімає з нього зобов'язань щодо конфіденційності, компетентності, незалежності і юридичної відповідальності.
Якщо адвокат використав генеративний ШІ-інструмент, але не перевірив його результати, або передав дані клієнта так, що порушено конфіденційність, то це може вважатись недбалістю або порушенням професійних обов'язків.
Відповідальність адвоката тут має три ключові аспекти: він має знати і розуміти інструменти (компетентність), забезпечувати конфіденційність клієнта та перевіряти / контролювати те, що генерує система.
Повертаючись до розглядуваного спору суд зазначає, що процедуру оформлення, підписання та направлення податкових повідомлень-рішень (ППР) контролюючими органами регламентує наказ Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204 «Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків».
Відповідно до абз. 1 п. 1 розд. Наказу № 1204, структурний підрозділ контролюючого органу, який склав податкове повідомлення-рішення відповідно до Кодексу, роздруковує його у двох примірниках (податкові повідомлення-рішення за формами «Ф» та «МПЗФ» - в одному примірнику) та після погодження з підрозділами правової роботи передає на підпис керівнику (виконувачу його обов'язків, його заступнику або уповноваженій особі) контролюючого органу.
В ході судового розгляду судом витребувано оригінали спірних податкових повідомлень-рішень, які досліджено безпосередньо у судовому засіданні. Під час огляду встановлено, що зазначені документи підписані керівником контролюючого органу власноруч, кульковою ручкою, а не шляхом відтворення підпису за допомогою факсиміле чи інших технічних засобів, як безпідставно стверджує представник позивача.
Таким чином, твердження позивача про використання факсиміле не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду та спростовано безпосереднім оглядом оригіналів документів судом. Отже, податкові повідомлення-рішення відповідають встановленій законом формі, є дійсними та такими, що породжують відповідні правові наслідки для платника податків.
Крім того, представник позивача наголошує, що податковий орган порушив строки надсилання ППР, оскільки вони були сформовані та надіслані з значним запізненням відносно законодавчо встановлених строків, що робить нарахування податку незаконними, а також призводить до спливу строків давності для стягнення податкових вимог, встановлених ст. 102 ПКУ.
Такі доводи із посиланням на пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ сформульовані, наприклад, наступним чином: «за податковий період 2021 рік (базовий рік - 2021, ППР повинно бути сформовано та надіслано до 1 липня 2022 року; сформовані 26.04.2023, надіслані після цієї дати, не отримані, повідомлення надіслано та повернено після 10 червня 2024 року; наслідки: порушення строку на 2 роки, борг неузгоджений, сплив строк давності 1095 днів з 1 липня 2022 року - до 1 липня 2025 року, стягнення неможливе: № 2327113-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 12 966 грн; № 2327116-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.04.2023 на суму 16 806 грн; № 2327112-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.04.2023 на суму 3 944 грн; № 2327111-2407-1553-UA51100270000073549 від 26.04.2023 на суму 30 377,50 грн; № 2327114-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 5 340 грн; № 2327115-2407-1553-UA51100130000021533 від 26.04.2023 на суму 184,25 грн».
В цьому контексті суд вважає доцільним звернути увагу на те, що положеннями ст. 265 ПК України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Статтею 266 ПК України врегулюванні питання податку на нерухоме майно, відмінні від земельної ділянки.
Відповідно до п. п.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п. п.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п. п.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п. п.266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).
Відповідно до п. п.266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно п. п.266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
Проте, відповідно до ст. 45.1 ПКУ платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Згідно до ст. 63.5. ПКУ всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 70 ПКУ передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).
Відповідно до ст. 70.2. ПКУ до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься така інформація: місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство.
Згідно п.п. 266.7.1. ст. 266 ПКУ, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до підпункту 266.7.2. ст. 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно п.п.266.10.2 цієї статті, у разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
У постанові від 20.06.2022 по справі № 826/15940/18 Колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглядала питання щодо порушення податковим органом строків прийняття і надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України та правових наслідків для платника податків.
Так, за результатами судового розгляду ВС вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі №825/1903/17 з огляду на наступне.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 2 листопада 2021 року у справі №825/1903/17 висловив правову позицію, відповідно до якої контролюючий орган зобов'язаний нарахувати платнику податків податкове зобов'язання з податку за відповідний рік та надіслати (вручити) таке податкове повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Податкове повідомлення-рішення, прийняте або направлене з порушенням цього строку, є неправомірним, оскільки воно прийнято поза межами строку, встановленого у абзаці 1 підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України.
Водночас з аналізу наведених вище положень статей 54 та 267 ПК України випливає, що контролюючий орган дійсно зобов'язаний нарахувати платнику податків податкове зобов'язання з податку за відповідний рік та надіслати (вручити) таке податкове повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Невиконання контролюючим органом такого обов'язку звільняє платника податків лише від відповідальності за несвоєчасність сплати податкового зобов'язання (аналогічно до приписів підпункту 266.10.2 статті 266, підпункту 287.9 статті 287 ПК України), проте не звільняє від обов'язку сплати такого податку за наявності відповідних правових підстав.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що пропуск податковим органом встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України строку надсилання податкового повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року), не є тим порушенням, яке спростовує правомірність нарахування грошового зобов'язання податковим органом та не може бути самостійною підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Недотримання контролюючим органом встановлених строків надіслання податкового повідомлення-рішення не є підставою для припинення податкового обов'язку платника податку. Строк надсилання податкового повідомлення-рішення, встановлений підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України, не є строком, що зумовлює припинення податкового обов'язку або звільнення від його виконання.
З огляду на вищевикладене, покладені в основу адміністративного позову посилання на те, що податкові повідомлення-рішення складені та були направлені органом податкової служби за 2021-2024 податкові періоди, а отже є такими, що прийняті з порушенням підпункту 266.7.2 ст. 266 Податкового кодексу України, як на підставу для скасування таких податкових повідомлень-рішень, судом відхиляються як необґрунтовані.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи сторони позивача про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не містять розрахунків, чим порушено ст. 58 ПКУ. При цьому позивач посилається на рішення ЄСПЛ у справі "Щокін проти України", у якому наголошено про право на чіткий розрахунок для оскарження - «Відсутність точного розрахунку позбавляє заявника можливості ефективно оскаржити податкове зобов'язання».
Так, Порядком надсилання контролюючими органами ППР платникам податку, затвердженим наказом Мінфіну від 28.12.2015 №1204, визначено, що податкові повідомлення-рішення у випадках, визначених Кодексом, повинні містити: суму та підставу для визначення (нарахування/зменшення) грошового зобов'язання та/або податкового зобов'язання, що повинен сплатити платник податків, граничні строки сплати грошового зобов'язання, попередження про наслідки невиконання податкового повідомлення-рішення в установлений строк; граничні строки, передбачені Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення. У податковому повідомленні-рішенні зазначається або додається до нього детальний розрахунок податкового зобов'язання (за наявності), штрафних фінансових санкцій та пені.
Як убачається із досліджених судом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, цим вимогам останні повністю відповідають.
У додатку 1 до Порядку №1204 міститься зразок податкового повідомлення-рішення форми “Ф», який передбачає набори даних по колонках таблиці детального розрахунку суми/сум податку.
Так, податкове повідомлення-рішення форми «Ф» повинно містити: дату; номер; найменування контролюючого органу та його місцезнаходження; власне ім'я, прізвище фізичної особи - платника податків; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та/або номер паспорта; податкова адреса платника податків; посилання на пункт та статтю законодавчого акта, згідно з яким зроблено розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань; суму податкового зобов'язання: Податковий період; Назва платежу; Код платежу; Сума податкового зобов'язання (грн, коп.); Загальна сума податкового зобов'язання, визначеного в цьому податковому повідомленні-рішенні; законодавчий акт, яким установлений строк сплати; номер рахунку; найменування отримувача; Банк отримувача; код виду сплати; призначення платежу; найменування контролюючого органу; підпис; власне ім'я, прізвище.
Набори даних по колонках таблиці детального розрахунку суми/сум податку:
1: (1) Адреса місцезнаходження об'єкта житлової або нежитлової нерухомості; (2) Тип об'єкта; (3) Дата державної реєстрації набуття права власності; (4) Дата державної реєстрації припинення права власності; (5) Загальна площа об'єкта, кв. м; (6) Розмір частки у праві спільної власності на об'єкт, кв. м; (7) Сумарна загальна площа об'єктів житлової нерухомості або їх часток, кв. м; (8) Пільга у вигляді зменшення бази оподаткування, кв. м/кількість місяців; (9) Ставка податку, %; (10) Розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, грн; (11) Сума податкового зобов'язання розподілена пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості, з урахуванням кількості місяців володіння таким об'єктом та підпункту 266.7.11 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, грн (к. 11 = ((к. 7 - к. 8) к. 9 к. 10) (к. 6 / к. 7);
2: (1) Марка та модель легкового автомобіля; (2) Об'єм циліндрів двигуна, куб. см; (3) Тип пального; (4) Рік випуску; (5) Дата реєстраційної дії; (6) Тип реєстраційної дії; (7) Ставка податку, грн; (8) Сума податку за місяць, грн (к. 8 = к. 7 / 12); (9) Кількість місяців оподаткування; (10) Сума податкового зобов'язання, грн (к. 10 = к. 8 к. 9);
3: (1) Адреса об'єкта; (2) Вид цільового призначення об'єкта; (3) Кадастровий номер об'єкта; (4) Площа об'єкта, га; (5) Нормативна грошова оцінка з урахуванням коефіцієнта індексації по земельному податку, грн/га; (6) Нормативна грошова оцінка з урахуванням коефіцієнта індексації по орендній платі за земельну ділянку або сума відповідно до договору оренди, грн; (7) Кількість місяців оподаткування; (8) Розмір ставки земельного податку або орендної плати за землю, %; (9) Назва пільги, по земельному податку відповідно до статті 281 Податкового кодексу України; (10) Розмір пільги зі сплати земельного податку відповідно до статті 281 Податкового кодексу України, га; (11) Сума податкового зобов'язання із земельного податку (к. 11 = (к. 4 - к. 10) к. 5 (к. 7 / 12) к. 8), та з орендної плати за земельну ділянку (к. 11 = к. 4 к. 6 (к. 7 / 12) к. 8) або (к. 6)***, грн.
Оскаржувані в даному спорі податкові повідомлення-рішення складені саме за формою «Ф», форма яких буквально передбачає детальний розрахунок податкових зобов'язань.
Більш того, з метою належної перевірки тверджень позивача про можливий невірний розрахунок сум податку, в ході офіційного з'ясування обставин у справі судом витребувано від ГУ ДПС в Одеській області детальні розрахунки податкових зобов'язань за спірними ППР, з яких вбачається, що визначені суми податкових зобов'язань згідно з оскаржуваними ППР обраховані контролюючим органом вірно.
При цьому, суд враховує пояснення представника відповідача про те, що формування податкових повідомлень-рішень здійснюється програмним забезпеченням автоматично із застосуванням формули, що виключає людський фактор та наявність помилок.
Отже, судом не встановлено жодних дефектів спірних податкових повідомлень-рішень, які б вплинули на правильність остаточної суми податкового зобов'язання.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи представника позивача про те, що прийняттям спірних податкових повідомлень-рішень податковим органом проявлено фактично дискримінацію відносно позивача з огляду на те, що він є громадянином Румунії.
Зокрема, представник позивача стверджує, що ГУ ДПС в Одеській області не врахувало міжнародні зобов'язання України, що призвело до дискримінації та подвійного оподаткування. В обґрунтування своїх доводів сторона позивача посилається на таке.
Конвенція між Україною та Румунією про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (підписана 29 березня 1996 року, ратифікована Законом України № 586/97-ВР від 4 листопада 1997 року, набула чинності 3 лютого 1998 року).
Ця двостороння конвенція є основним інструментом для регулювання оподаткування між Україною та Румунією, безпосередньо застосовним до справи, оскільки позивач є резидентом Румунії (підтверджено паспортом громадянина Румунії та адресою: Jud SV Mun Suceava Str. Prieteniei nr 1 bl 137 sc A nr 9, Romania), а майно розташоване в Україні (виписка з ДРРП).
За твердженням представника позивача, ГУ ДПС порушило ключові норми Конвенції, що робить ППР недійсними.
Стаття 6 (Дохід від нерухомого майна): "Дохід, одержуваний резидентом однієї Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи дохід від сільського або лісового господарства), розташованого в другій Договірній Державі, може оподатковуватися в цій другій Державі." Україна має право оподатковувати нерухомість, але за твердженням представника позивача, ГУ ДПС не врахувало, що позивач як резидент Румунії має право на податковий кредит у Румунії за сплаченими в Україні податками. ППР не містять розрахунків з урахуванням цього, що призводить до потенційного подвійного оподаткування, забороненого Конвенцією. Це вплинуло на суми в ППР, збільшивши борг без міжнародної координації.
Стаття 22 (Капітал): "Капітал, представлений нерухомим майном, може оподатковуватися в Державі, де таке майно розташовано." Аналогічно, оподаткування дозволене, але, за твердженням представника позивача, ГУ ДПС не забезпечило недискримінаційний підхід, застосовуючи до Позивача процедури як для резидентів України (неналежне надсилання на українські адреси), що порушує принцип рівності.
Стаття 24 (Недискримінація): "Громадяни однієї Договірної Держави не повинні піддаватися в другій Договірній Державі будь-якому оподаткуванню або будь-яким вимогам, пов'язаним з ним, які є іншими або більш обтяжливими, ніж оподаткування і пов'язані з ним вимоги, яким піддаються або можуть піддаватися громадяни другої Держави в тих же обставинах.". За твердженням представника позивача, ГУ ДПС дискримінувало позивача як нерезидента, надсилаючи ППР не на адресу в Румунії та ігноруючи пільги (можливе зменшення бази оподаткування через кредитування), що зробило вимоги більш обтяжливими. Отже, на переконання представника позивача, це підтверджує протиправність ППР, оскільки відповідач не застосував Конвенцію, як вимагає стаття 3.2 ПКУ (міжнародні договори переважають над національними нормами).
Багатостороння конвенція щодо виконання заходів, які стосуються угод про оподаткування, з метою протидії розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-під оподаткування (MLI, підписана Україною 24 липня 2018 року, ратифікована Законом № 466-IX від 16 січня 2020 року, набула чинності для України 1 грудня 2022 року; для Румунії - 1 жовтня 2021 року).
MLI модифікує двосторонню Конвенцію Україна-Румунія, додаючи анти-зловживальні правила (стаття 7 MLI: "Запобігання зловживанням угодами"), які вимагають, щоб пільги застосовувалися лише за відсутності ухилень.
Представник позивача зазначає, що ГУ ДПС не перевірило, чи є Позивач бенефіціарним власником (principal purpose test), але автоматично нарахувала податок без запиту інформації з Румунії, що порушує MLI та робить ППР необґрунтованими. Це вплинуло на вимоги в ППР, оскільки без перевірки борг міг бути зменшеним або скасованим. Практика: Рекомендації OECD (Base Erosion and Profit Shifting Project), які Україна впроваджує через MLI, вимагають співпраці, якої ГУ ДПС не забезпечило.
Конвенція про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах (OECD/ Рада Європи, підписана Україною 27 травня 2010 року, ратифікована Законом № 1402-VII від 29 травня 2014 року, набула чинності для України 1 вересня 2013 року; для Румунії - 1 липня 2014 року). Ця Конвенція зобов'язує Україну та Румунію до обміну податковою інформацією (статті 4-7: форми допомоги, включаючи автоматичний обмін).
За твердженням представника позивача, ГУ ДПС порушило її, не запросивши в податкових органів Румунії дані про статус Позивача (резидентство, сплачені податки), перед видачею ППР. Це, на погляд представника позивача, призвело до помилкових нарахувань, оскільки без інформації про можливе оподаткування в Румунії ППР ігнорують уникнення подвійного оподаткування. Застосування Конвенції могло б зменшити борг, роблячи ППР протиправними.
Угода про асоціацію між Україною та ЄС (підписана 27 червня 2014 року, ратифікована Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року, набула чинності 1 вересня 2017 року).
Розділ V, Глава 4 "Оподаткування" (статті 349-357) передбачає гармонізацію, уникнення подвійного оподаткування та адміністративну співпрацю з ЄС (включаючи Румунію). За твердженням представника позивача, ГУ ДПС порушила статтю 353 (співпраця в оподаткуванні), не забезпечивши недискримінаційний підхід до громадянина ЄС, та статтю 354 (унесення змін до двосторонніх угод), ігноруючи MLI-модифікації.
Це, на думку представника позивача, робить ППР несумісними з Угодою, оскільки дискримінація нерезидента ЄС (неналежне надсилання, відсутність кредитування) порушує принципи внутрішнього ринку ЄС.
Суд, дослідивши матеріали справи та ретельно перевіривши зазначені аргументи, вважає за необхідне відхилити доводи сторони позивача щодо порушення контролюючим органом положень міжнародних договорів, Конвенції між Україною та Румунією про уникнення подвійного оподаткування, MLI та Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, оскільки вони є безпідставними та не впливають на правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Так, згідно зі статтею 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб незалежно від їх резидентного статусу. У даному випадку спірні податкові повідомлення-рішення стосуються саме об'єктів нерухомості, розташованих на території України, що безпосередньо зумовлює виникнення податкового обов'язку в межах національної юрисдикції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції між Україною та Румунією про уникнення подвійного оподаткування, дохід або майно, представлене нерухомим майном, може оподатковуватися у тій Державі, де таке майно розташовано. Отже, Україна має повне право оподатковувати нерухомість, розміщену на її території, незалежно від того, чи власник такого майна є резидентом чи нерезидентом. Посилання позивача на порушення принципу недискримінації є необґрунтованим, оскільки норми Податкового кодексу України застосовані до нього на загальних підставах, і порядок визначення податкового зобов'язання не відрізняється від порядку, встановленого для громадян України. Тобто жодної дискримінації з боку податкового органу відносно позивача допущено не було.
Таким чином, доводи представника позивача про порушення положень міжнародних договорів та дискримінаційний підхід податкового органу є необґрунтованими, оскільки об'єкт оподаткування нерухоме майно, що знаходиться на території України, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства України, незалежно від громадянства або податкового резидентства власника.
Суд також звертає увагу, що з наданих матеріалів справи вбачається, що позивач, будучи власником об'єктів нерухомого майна, розташованих на території України, фактично не виконує покладений на нього податковий обов'язок, встановлений статтею 36 та пунктом 266.1 Податкового кодексу України. Незважаючи на наявність у власності такого майна, позивач не сплатив визначені податковим органом суми податкових зобов'язань та не вчинив жодних дій, спрямованих на належне виконання своїх обов'язків платника податків.
Суд критично оцінює позицію сторони позивача, яка фактично зводиться до намагання уникнути оподаткування під приводом посилань на міжнародні договори та твердження про дискримінацію. Такі доводи є лише спробою ухилення від виконання прямих податкових зобов'язань, що суперечить як вимогам національного законодавства, так і загальновизнаним принципам оподаткування, зокрема принципу рівності всіх платників перед законом.
Водночас, позивач, будучи власником нерухомого майна на території України, не виконав свого обов'язку щодо повідомлення контролюючого органу про зміну податкової адреси, чим порушив вимоги пункту 45.1 та статті 70 Податкового кодексу України. Податковою адресою фізичної особи визнається місце її проживання, за яким така особа береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Відсутність належного повідомлення про зміну податкової адреси унеможливлює своєчасне отримання податкових повідомлень-рішень та належне виконання податкових зобов'язань, однак така бездіяльність не може покладатися на податковий орган і не звільняє позивача від обов'язку сплати податку.
Фактична поведінка позивача свідчить про свідоме ухилення від виконання податкових обов'язків: він не сплачує податок, не оновлює свої облікові дані, не повідомляє контролюючий орган про зміну податкової адреси, натомість посилається на міжнародні норми, намагаючись створити видимість неправомірності дій / рішень податкового органу. Такі дії містять ознаки зловживанням правом і суперечать принципам добросовісності платника податків, визначеним статтею 16 Податкового кодексу України.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач не виконав покладених на нього податкових обов'язків, умисно не повідомив про зміну податкової адреси та намагається уникнути сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що підтверджує безпідставність його позовних вимог.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме “небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову Pivovici Serghei (Jud SV Mun Suceava Str. Prieteniei nr 1 bl 137 sc A nr 9, Romania; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044; ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк