Справа № 420/35860/25
11 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бабенко Д.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
22 жовтня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 24 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 24 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою суду від 27.10.2025 визнано неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду; позовну заяву залишено без руху.
Суддею роз'яснено позивачу, що виявлені недоліки мають бути усунені позивачем шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших обґрунтованих підстав для поновлення строку.
04.11.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява, в якій представник просить поновити строк звернення до суду, з огляду на наступне.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання цього позову позивач вказує, що Законом України від 01 липня 2022 року за № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності Відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит Позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.
При цьому, позивач на даний час має статус учасника бойових дій та продовжує проходити військову службу у Збройних Силах України, у складі військової частини НОМЕР_2 .
Виконання позивачем військового обов'язку в умовах воєнного стану є об'єктивною причиною, яка істотно обмежує його можливості для своєчасного звернення до суду із відповідним позовом у межах установленого законом строку. Службові обов'язки, пов'язані з виконанням завдань оборонного характеру, а також перебування позивача у районах проведення бойових (оперативних) дій, фактично унеможливлювали підготовку та подання позовних матеріалів у визначений процесуальний строк.
Крім того, зазначені обставини об'єктивно перешкоджали своєчасному збиранню та поданню доказів, необхідних для належного обґрунтування позовних вимог, в тому числі, доказів на підтвердження обставин пропущеного строку, для клопотання про поновлення строку звернення до суду в попередніх справах.
На підтвердження вищевикладеного до матеріалів справи додано копії довідки про участь у бойових діях та довідки про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 . Поважність причин пропуску строків звернення до суду через факт знаходження особи на військовій службі вже не раз обґрунтовувалась у постановах Верховного Суду.
Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.».
З огляду на вказане, представник позивача просить поновити позивачу строк звернення до суду з цим позовом.
Оцінюючи наведені позивачем підстави щодо поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
При цьому, в силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України, не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд звертає увагу на усталену практику Верховного Суду із спірного питання щодо застосування строків у аналогічних правовідносинах, відповідно до якої після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а.
Отже, строк для звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення обмежений 3-ма місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а стосовно виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - 3-ма місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Тобто, за змістом вищезазначених норм, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Отже, законодавством регламентований розумний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Крім того, постановою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №500/1224/23 передбачено наступне: «Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.».
Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли після 19 липня 2022 року.
Суть спірних правовідносин зводиться до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року.
Отже, перевіряючи дотримання позивачем стоку звернення до суду із цим позовом, суд враховує, що спірні правовідносини виникли в період з 24 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року.
При цьому, суддя зазначає, що позивач вже звертався до Одеського окружного адміністративного суду з таким самим позовом до того самого відповідача та з аналогічними вимогами у справі №420/11547/25.
Ухвалою суду від 30.09.2025 у справі №420/11547/25 визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 . Відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 . Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України.
При цьому, як вказано у зазначеній ухвалі суду від 30.09.2025 у справі №420/11547/25, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.04.2024 №94 штаб-сержанта ОСОБА_1 , старшого техніка 2 самохідної артилерійської батареї 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 03 квітня 2024 року №75-РС, було виведено У РОЗПОРЯДЖЕННЯ КОМАНДИРА ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_3 . З 03 квітня 2024 року позивача було виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та видано речовий, грошовий атестати.
В ухвалі суду від 30.09.2025 у справі №420/11547/25 також зазначено, що з відповідей Військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2024 вбачається, що позивач безпосередньо обізнаний про нараховане та виплачене грошове забезпечення.
Вказаним спростовується доводи представника позивача, що позивачем не було одержано ним письмового повідомлення про розмір прожиткового мінімуму, що був застосований при розрахунку грошового забезпечення позивача, а також довід про те, що позивач є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, а саме військової частини НОМЕР_1 .
Окрім того, зазначену ухвалу суду від 30.09.2025 у справі №420/11547/25 позивач не оскаржував в апеляційному порядку, а звернувся з новим позовом до того ж самого відповідача з тими ж позовними вимогами 22.10.2025.
Суд звертає увагу, що представник позивача (адвокат) має достатній професійний досвід, значну юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування, а тому повинен бути обізнаний про строк звернення до суду та шлях захисту порушених прав, передбачений ст. 5 КАС України, в тому числі щодо порядку оскарження судових рішень.
Вказана правова позиція щодо обізнаності юриста із вимогами процесуального законодавства висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року по справі №9901/118/19.
Суд нагадує, що відповідно до ч.2 ст.44 КАС України, учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. За приписами ч.1 ст.45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Неодноразове звернення позивача до суду з позовними вимогами щодо оскарження свого звільнення, у зв'язку з обранням ним неефективного способу захисту, не може бути поважною підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки, звертаючись до суду з вказаними вимогами вперше позивач вже пропустив строк звернення до суду, що підтверджується ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №420/11547/25 про повернення позовної заяви у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
У заяві про поновлення пропущеного строку позивачем не вказано жодних переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом його порушених прав у строки, встановлені ст. 233 КЗпП України, а наведені ним обставини носять загальний характер та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом.
Зі змісту заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.
Підсумовуючи вищевикладене, дослідивши наведені позивачем доводи та письмові докази у сукупності, суд доходить висновку, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом з неповажних причин.
З урахуванням наведеного, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про поновлення процесуального строку, з огляду на неповажність причин пропуску строку звернення до суду.
Згідно з ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зазначене кореспондується із приписами п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, відповідно до яких позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
На підставі наведеного, позовна заява підлягає поверненню позивачеві.
Керуючись ст. 120, 121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суддя
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про поновлення ОСОБА_1 пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 .
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
Суддя Дмитро БАБЕНКО