Справа № 420/2983/24
11 листопада 2025 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Великодного Дмитра (вул. Черняховського, 6, м. Одеса, 65009) в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул. Прохорівська, 6, м. Одеса, 65091), Одеської обласної військової адміністрації (проспект Шевченка, 4, м. Одеса, 65032) до Закритого акціонерного товариства «Одеса-Чай» (вул. Єврейська, 3, м. Одеса, 65014), третя особа без самостійних вимог Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області (Велика Арнаутська, 15, м. Одеса, 65048) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Великодного Дмитра в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі ГУ ДСНС), Одеської обласної військової адміністрації (далі ОВА) до Закритого акціонерного товариства «Одеса-Чай» (далі ЗАТ «Одеса-Чай»), третя особа без самостійних вимог Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ЗАТ «Одеса-Чай» у вигляді незабезпечення готовності захисної споруди №56012, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1а, до використання за призначенням;
- зобов'язати ЗАТ «Одеса-Чай» вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди №56012, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1а, з метою використання її за призначенням у відповідність до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України №579 від 09.07.2018.
Ухвалою суду від 05.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 19.03.2024 року зупинено провадження у справі №420/2983/24 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду по справі №260/4199/22.
Ухвалою суду від 11.11.2025 року поновлено провадження у справі.
Справа була зупинена у зв'язку з тим, що Верховний Суд, якій відкрив касаційне провадження у справі №260/4199/22, зазначив, що спірним питання у цій справі є наявність або відсутність у керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області права звернення до суду в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Закарпатській області із позовом до Комунального некомерційного підприємства про зобов'язання вчинити дії, зокрема шляхом приведення у стан готовності захисної споруди з метою використання її за призначенням.
Отже оскільки у цій справі №420/2983/24 правовідносини є подібними, правовий висновок суду з вказаного питання у справі №260/4199/22 в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом у справі №420/2983/24.
Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.03.2025 року у справі № 260/4199/22 полягають у наступному.
Верховний Суд зазначив, що спірним питанням на стадії касаційного провадження у цій справі є наявність або відсутність у керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області права звернення до суду в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Закарпатській області із позовом до КНП ЛПУ «Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області» про зобов'язання вчинити дії, зокрема шляхом приведення у стан готовності захисної споруди з метою використання її за призначенням.
Відповідно до ч.1 ст.46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Згідно з частинами 2 та 4 ст.46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Частинами 3-5 ст.53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст.169 цього Кодексу .
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
У пунктах 27-50 постанови Верховний Суд наводить аналіз правового статусу прокурора.
Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом №1697-VІІ.
Законом України від 02.06.2016 року №1401- VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцією доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя та змінено характер її діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення.
Такі зміни були зумовлені тим, що після вступу до Ради Європи 09.11.1995, Україна взяла на себе зобов'язання, що роль та функції прокуратури зміняться, зокрема стосовно здійснення загального нагляду за законністю, перетворивши цей інститут в орган, що відповідає стандартам Ради Європи. З того часу Венеційська комісія у своїх численних висновках стосовно України указувала, що функції прокуратури значно перевищують межі функцій, які повинна мати прокуратура в демократичному суспільстві.
При цьому зміну статусу прокуратури закладено в «Перехідних положеннях» Конституції України 1996 року, якими визначено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон №1697-VІІ (у редакції, чинній на момент звернення прокурора із цим позовом до суду), відповідно до частини першої статті 23 якого представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.23 Законом №1697-VІІІ представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з ч.3 ст.23 Закону №1697-VІІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Частиною четвертою ст23 Законом №1697-VІІІ визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Після відкриття провадження у цій справі Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування норм ст.23 Закону №1697-VІІІ та ст.53 КАС України стосовно права прокурора на звернення до суду в інтересах держави у контексті необхідності врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16 у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, від 24.01.2025 у справах № 520/30126/23 та №520/13228/23, № 400/9970/23, від 30.01.2025 у справі №420/22304/23, від 31.01.2025 № 320/3128/23, від 06.02.2025 у справі №160/18617/23 та багатьох інших. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи. Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і надалі зауважує таке.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що прокурор, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього існують виняткові умови та в порядку визначеному законом.
Із змісту ч.3 ст.23 Законом №1697-VІІІ випливає, що однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави є наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а іншою - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Таке «не здійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Проте «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Однак у кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду.
Верховний Суд наголосив, що представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб'єкта виконання владних управлінських функцій, а спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб'єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.
Враховуючи викладене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, від 13.05.2021 у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
У подальшому, враховуючи, що керівник Хустської окружної прокуратури Закарпатської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Закарпатській області, який є територіальним органом ДСНС, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки з посиланням на бездіяльність ГУ ДСНС у Закарпатської області, а саме невжиття належних заходів щодо зобов'язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання, Верховний Суд зазначив, що у контексті наведеного першочергового значення набуває питання, чи наділено ГУ ДСНС у Закарпатській області належним обсягом компетенції, що дозволяє йому набути статус позивача у цій справі.
У пунктах 55-71 постанови Верховний Суд наводить правовий аналіз норм законодавства щодо повноважень ГУ ДСНС, яке відповідно до ч.2 ст19 Конституції України зобов'язано діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також інших суб'єктів у сфері цивільного захисту населення та наявність права у ГУ ДСНС звертатись до суду з позовом щодо приведення у стан готовності захисної споруди з метою використання її за призначенням.
Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Таким чином, участь органів державної влади в судовому процесі пов'язана саме з їх компетенцією у здійсненні їх повноважень.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів державної влади, що не входять до системи центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування регулюються Кодексом цивільного захисту України (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом).
Статтею 17-1 Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС)
Статтею 18 Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту, до яких віднесено Міністерство внутрішніх справ України (МВС), яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики, зокрема, у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Частиною 1 ст.19 Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій у сфері цивільного захисту.
Частиною 1 ст.19 Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту.
Завдання і обов'язки суб'єктів господарювання у сфері цивільного захисту визначені ч.1 ст.20 Кодексу цивільного захисту.
Отже Кодексом цивільного захисту України передбачено функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, яка, за визначенням Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженого постановою КМУ від 09.01.2014 року №11, є сукупністю органів управління, сил і засобів центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.
Відповідно до ч.8 ст.32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об'єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (ч.15 ст.32 Кодексу цивільного захисту України.
Згідно з пунктом 3 «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку», затвердженого постановою КМУ від 10.03.2017 №138, балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації)
Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку № 138).
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку № 138).
При цьому Верховний Суд у п.72-73 своєї постанови зазначив, що ч.1 ст.47 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що державний нагляд (контроль) з питань цивільного захисту здійснюється за додержанням та виконанням вимог законодавства у сферах техногенної та пожежної безпеки, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, за діяльністю аварійно-рятувальних служб, а також у сфері промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Пунктом 48 ч.2 ст.17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону №2655-ІХ встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей, з інших підстав, визначених законом.
Верховний Суд зазначив, що на відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України , якою було передбачено право ДСНС, як суб'єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких ДСНС має право на звернення до суду.
Зокрема, у п.48 ч.2 ст.17-1 Кодексу цивільного захисту України вжито формулювання «з інших підстав, визначених законом».
За змістом доводів касатора, саме із цим формулюванням прокурор пов'язує свій ключовий аргумент щодо наявності у ДСНС, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, права на звернення до суду з вимогами про зобов'язання балансоутримувача вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.
В пунктах 77 - 79 постанови Верховним Судом констатовано, що такі доводи скаржника є помилковими, оскільки ДСНС, як суб'єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом (п.5 ч.5 ст.46 КАС України).
Ні положеннями Кодексу цивільного захисту України , ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24.01.2025 у справі №400/9970/23 та від 06.02.2025 у справах № 160/18617/23, № 320/11439/22 та інших.
Також у пунктах 80-81 постанови наведений висновок викладений у постанові від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23. Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 48 ч.2 ст.17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону №2655-ІХ, підкреслив, що коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 ч.2 ст.17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив'язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності ДСНС може набути статусу позивача.
Проаналізувавши чинне законодавство щодо обсягу повноважень ДСНС, Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
З огляду на викладене Верховний Суд у пунктах 83-84 постанови від 03.03.2025 року у справі №260/4199/22 зазначив, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов'язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача. Отже, на підставі викладеного суд касаційної інстанції констатує, що оскільки законодавчими положеннями не передбачено право ГУ ДСНС у Закарпатській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, цей орган не може бути позивачем у цій справі.
З огляду на викладене прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.
Згідно з пунктом 1 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, з'ясувавши, що Хустська окружна прокуратура в особі ГУ ДСНС у Закарпатській області не має права на звернення до суду із вказаним позовом, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення цього позову без розгляду.
По цій справі №420/2983/24, яка розглядається судом, заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Великодного Дмитра в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі ГУ ДСНС), Одеської обласної військової адміністрації (далі ОВА) до Закритого акціонерного товариства «Одеса-Чай» (далі ЗАТ «Одеса-Чай»), третя особа без самостійних вимог Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області, в якому позивач просить суд: - визнати протиправною бездіяльність ЗАТ «Одеса-Чай» у вигляді незабезпечення готовності захисної споруди №56012, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1а, до використання за призначенням; - зобов'язати ЗАТ «Одеса-Чай» вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди №56012, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1а, з метою використання її за призначенням у відповідність до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України №579 від 09.07.2018.
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку № 138).
Отже зазначення у якості особи в інтересах якої прокурор звертається до суду, окрім ГУ ДСНС - Одеську обласну військову адміністрацію не змінює правового висновку Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним залишити без розгляду позов по цій справі №420/2983/24 на підставі п.1 ч.1 ст.240 КАС України, оскільки позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Керуючись .1 ч.1 ст.240, 248 КАС України, суд,-
Залишити без розгляду адміністративний позов заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Великодного Дмитра (вул. Черняховського, 6, м. Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул. Прохорівська, 6, м. Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 38643633), Одеської обласної військової адміністрації (проспект Шевченка, 4, м. Одеса, 65032) до Закритого акціонерного товариства «Одеса-Чай» (вул. Єврейська, 3, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 00382177), третя особа без самостійних вимог Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області (Велика Арнаутська, 15, м. Одеса, 65048, код ЄДРПОУ 43015722) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили у порядку ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. ст. 293-295 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва