Іменем України
11 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1123/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
08 вересня 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду за підсудністю надійшла справа № 360/1123/25 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Донецького окружного адміністративного суду (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Донецького окружного адміністративного суду щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом одинока матір за 2018 - 2024 робочі роки, загальним терміном 70 календарних днів;
- зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом одинока матір за 2018 - 2024 робочі роки, загальним терміном 70 календарних днів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 01 вересня 2015 року по 12 лютого 2025 року позивач працювала на різних посадах в Донецькому окружному адміністративному суді, а саме: з 01 вересня 2015 року на посаді секретаря судового засідання; з 06 травня 2019 року по 10 грудня 2019 року, з 11 грудня 2019 року по 02 лютого 2020 року, з 03 лютого 2020 року по 27 вересня 2020 року на посаді помічника судді; з 28 вересня 2020 року по 22 лютого 2021, з 23 лютого 2021 року по 30 вересня 2021 року на посаді помічника заступника голови суду; з 01 жовтня 2021 року по 01 жовтня 2024 року та з 02 жовтня 2024 року по 12 лютого 2025 року на посаді помічника голови суду.
12 лютого 2025 року позивача звільнено з посади помічника голови суду за власним бажанням.
Відповідно до наказу відповідача від 12 лютого 2025 року № 17/К-г позивачу виплачено компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки та за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці.
Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2018 року (справа № 2/243/2678/2018) шлюб між позивачем та її колишнім чоловіком ОСОБА_2 було розірвано. Від шлюбу у позивача є малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку я з моменту розірвання шлюбу та по теперішній час позивач виховує одна.
Позивач вважає, що вона має право на додаткову соціальну відпустку як одинока мати, яка відповідачем не надавалась позивачу з 20 вересня 2018 року по день звільнення.
Компенсація за невикористану додаткову соціальну відпустку як одинокій матері позивачу також не виплачувалася.
Вказані обставини стали підставою звернення до суду.
Ухвалою Луганського адміністративного суду від 02 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Ухвалою Луганського адміністративного суду від 09 червня 2025 року адміністративну справу № 360/1123/25 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Ухвалою Донецького адміністративного суду від 08 липня 2025 року адміністративну справу № 360/1123/25 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії передано до Першого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності цієї справи.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2025 визначено підсудність справи № 360/1123/25 за Луганським окружним адміністративним судом.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду означеної справи визначено суддю Захарову О.В.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовом до Донецького окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, подав відзив до суду, в якому зазначив наступне.
У період з 01.09.2015 по 12.02.2025 ОСОБА_1 працювала в апараті Донецького окружного адміністративного суду, а саме: з 01.09.2015 на посаді секретаря судового засідання; з 06.05.2019 по 10.12.2019, з 11.12.2019 по 02.02.2020, з 03.02.2020 по 27.09.2020 на посаді помічника судді; з 28.09.2020 по 22.02.2021 та з 23.02.2021 по 30.09.2021 на посаді помічника заступника голови суду; з 01.10.2021 по 01.10.2024 та з 02.10.2024 по 12.02.2025 на посаді помічника голови суду.
На підставі заяви від 12.02.2025, яка зареєстрована у суді 12.02.2025 за вх. № 4379/25, наказом керівника апарату суду від 12.02.2025 №35/К-к, ОСОБА_1 звільнена з посади помічника голови суду за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України.
Згідно з частиною першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічне положення передбачено й статтею 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.
Враховуючи приписи статті 83 КЗпП України, приймаючи до уваги що ОСОБА_1 не має дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, наказом голови суду від 12.02.2025 № 17/К-г працівниці при звільненні виплачена компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 55 календарних днів та за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю 23 календарних дні.
Щодо статусу одинокої матері відповідач зазначив наступне.
Визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 та пункті 5 частини дванадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Пункт 5 частини дванадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.
Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька. Разом з цим поняття одинокої матері, визначене Пленумом Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992, застосовуються в різних законодавчих актах, у тому числі у Законі України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII (далі- Закон № 2811-XII), на приписи якого посилається позивачка, але за різним контекстом, умовами і правовими наслідками.
Законодавством України не передбачений обов'язковий перелік документів, які слід пред'явити матері, що виховує дитину без батька, для підтвердження статусу і отримання додаткової соціальної відпустки. Тому, для підтвердження свого права працівник пред'являє роботодавцю будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні та утриманні дитини.
Одним з таких документів може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
Відповідач зазначає, що обов'язок з подання роботодавцю таких документів покладається на працівника.
Водночас, протягом 2018 - 2024 роках позивач не заявляла про наявність у неї права на додаткову соціальну відпустку, не зверталася до роботодавця з питання надання такої відпустки, не вносила відповідну пропозицію до щорічного графіку відпусток, не надавала роботодавцю (у тому числі на момент звільнення) беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності статусу одинокої матері і підтвердження факту відсутності участі батька в утриманні та вихованні дитини.
Визначене Пленумом Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 поняття одинокої матері включає певні ознаки, а саме це жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.
Разом з цим з станом на 29.06.2016 ОСОБА_1 перебувала у шлюбі, зареєстрованому між нею та ОСОБА_2 , відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Слов'янську реєстраційної служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (актовий запис № 27 від 22.01.2015), і у свідоцтві про народження дитини позивачки серії НОМЕР_1 (актовий запис № 466 від 29.06.2016) Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області зроблений запис про батька дитини - ОСОБА_2 .
Отже, у роботодавця не виник обов'язок з надання ОСОБА_1 додаткової соціальної відпустки, передбаченої ст. 19 ЗУ «Про відпустки», а також відсутні законні підстави для нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за період з 2018 р. по 2024 р. загальним терміном 70 календарних днів.
На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорту громадянина України, картки фізичної особи платника податків.
Згідно записів у трудовій книжці позивача у період з 01.09.2015 по 12.02.2025 ОСОБА_1 працювала в Донецькому окружному адміністративному суді, а саме: з 01.09.2015 на посаді секретаря судового засідання; з 06.05.2019 по 10.12.2019, з 11.12.2019 по 02.02.2020, з 03.02.2020 по 27.09.2020 на посаді помічника судді; з 28.09.2020 по 22.02.2021 та з 23.02.2021 по 30.09.2021 на посаді помічника заступника голови суду; з 01.10.2021 по 01.10.2024 та з 02.10.2024 по 12.02.2025 на посаді помічника голови суду.
Відповідно до наказу № 35/К-к від 12 лютого 2025 року «Про звільнення ОСОБА_1 », ОСОБА_1 , помічника голови Донецького окружного адміністративного суду, звільнено із займаної посади 12 лютого 2025 року за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України.
Згідно з наказом № 17/К-г «Про виплату компенсації ОСОБА_1 » ОСОБА_1 помічнику голови Донецького окружного адміністративного суду, виплатити компенсацію: за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01.09.2022 по 31.08.2023 тривалістю 23 календарних дні; за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01.09.2023 по 31.08.2024 тривалістю 21 календарний день (а саме: за період з 01.09.2023 по 31.12.2023 - нараховано 5 календарних днів; за період з 01.01.2024 по 31.08.2024 - нараховано 16 календарних днів); за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01.09.2024 по 12.02.2025 тривалістю 11 календарних днів; за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці, що пов'язаний з ненормованим робочим днем за 2021 рік тривалістю 1 календарний день; за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці, що пов'язаний з ненормованим робочим днем за 2022 рік тривалістю 7 календарних днів; за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці, що пов'язаний з ненормованим робочим днем за 2023 рік тривалістю 7 календарних днів; - за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці, що пов'язаний з ненормованим робочим днем за 2024 рік тривалістю 7 календарних днів; за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці, що пов'язаний з ненормованим робочим днем за 2025 рік тривалістю 1 календарний день.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29.06.2016 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком дитини є ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20.09.2018 у справі №243/7594/18, що набрало законної сили 23.11.2018, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 22 січня 2015 року, відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Слов'янську реєстраційної служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (актовий запис № 27 від 22.01.2015 року). Після розірвання шлюбу прізвище позивачки « ОСОБА_5 » залишити без змін.
Вважаючи, що при звільненні відповідачем не здійснено повний розрахунок та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку одинокій матері, яка виховує дитину без батька, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №504).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №504 державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Положеннями статті 4 цього Закону встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.
Згідно із частиною першою статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частиною першою статті 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Суд зазначає, що термін «одинока матір» на законодавчому рівні не визначено, водночас 06 листопада 1992 року поняття «одинокої матері» було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.
Дане роз'яснення було зроблено у зв'язку із змінами, внесеними до законодавства про працю, станом на 1992 рік та з метою усунення недоліків при розгляді трудових спорів, що має враховуватися судами при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП України зазначеної категорії жінок, звільнення яких провадиться з обов'язковим працевлаштуванням.
Разом з тим, 15 листопада 1996 року набрав чинності Закон України «Про відпустки» № 504/96-ВР. Відповідно до пункту 5 частини тринадцятої статті 10 Закону щорічні (основна та додаткові) відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.
Також, відповідно до статей 181-183 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір'ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька.
Судом встановлено, що на підтвердження доводів про те, що позивачка є одинокою матір'ю, яка виховує дитину без батька, надано: рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20.09.2018 по справі №243/7594/18 про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_1 від 29.06.2016.
Однак, на думку суду, цими документами не підтверджено, що батько дитини не брав участь у вихованні та що позивач виховує з 2018 року дитину самостійно. Сам факт розірвання позивачкою шлюбу не свідчить, що батько дитини самоусунувся від виховання та утримання дитини.
Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 у справі №299/2388/16-ц зазначив, що основним критерієм при визначенні статусу одинокої матері є виховання та утримання дитини без участі батька. Отже, для підтвердження права на зазначену пільгу в цьому випадку позивачем має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений у встановленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні дитини.
У справі № 520/2226/19 Верховний Суд погодився із висновками суду першої та апеляційної інстанції, що надані позивачкою свідоцтво про народження та судове рішення про розірвання шлюбу не свідчать достовірно про те, що батько дитини не брав участі у вихованні дитини, а тому не можуть однозначно підтверджувати наявність у позивачки статусу одинокої матері. Відтак суди не вбачали підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері яка виховує дитину без батька, оскільки позивачка не надала беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності на час звільнення статусу одинокої матері. У підсумку, рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні даного позову Верховним Судом було залишено без змін.
За таких обставин суд дійшов висновку, що статус позивача як одинокої матері у спірному періоді не підтверджений наданими в матеріали справи документами.
Також, як убачається з обставин справи позивач не звертався до відповідача в період з 2018-2024 роки із заявами про надання їй соціальної відпустки, а також щорічного подання відповідних документів, що підтверджують її статус як одинокої матері (виховання та утримання дитини без участі батька), тобто права на отримання такої відпустки, а при звільненні права на компенсацію за її невикористання.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи, що позивачем не надано доказів відсутності участі батька у вихованні дитини на підтвердження її відповідного статусу, як передумови отримання компенсації, суд дійшов висновку, що у відповідача був відсутній обов'язок при звільненні позивача виплатити грошову компенсацію за таку відпустку.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та в їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати із сплати судового збору покладаються на позивача і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Донецького окружного адміністративного суду (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Незалежності, буд. 1) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова