11 листопада 2025 року м. Київ справа №320/21556/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Служби безпеки України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18.08.2022 позивача було звільнено з військової служби у запас, проте в порушення абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» під час звільнення з військової служби не була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві проти позову заперечив. Зазначив, що наразі статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» окремої норми (підстави) щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років), не передбачено. Зазначена норма також відсутня і в Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до наказу Служби безпеки України від 18.08.2022 № 11011-ОС/дск позивача звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 61, Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (затверджене Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262) та підпунктом “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) у запас Служби безпеки України та виключено зі списків особового складу з 23.08.2022.
27.03.2023 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Листом від 12.04.2023 № 21/3/1-4-13/105 відповідач повідомив позивача, що відсутні підстави для здійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв'язку із звільненням з військової служби.
Відмова вмотивована тим, що статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачено окремої підстави для звільнення військовослужбовців-жінок, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу. В період дії воєнного стану така категорія військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, за їх бажанням може бути звільнена з військової служби, зокрема через сімейні обставини або інші поважні причини, визначені пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України» від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII).
Згідно статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII передбачено, що дія цього Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Відповідно до статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про службу безпеки України» служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
У відповідності до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом другим частини другої статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Як вбачається з матеріалів справи на момент звільнення позивача з військової служби вислуга років у Збройних Силах України складала: календарна - 25 років 1 місяців, 11 днів; пільгова 8 років 12 днів; загальна 33 роки 01 місяць 23 дні.
Однак, позивачу під час звільнення з військової служби не була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена абзацом другим частини другої статті 15 Закону № 2011-XII.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23 сформував правові висновки щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону № 2011-ХІІ, підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII та Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (далі - Постанова № 413).
У подальшому, такі висновки були підтримані та застосовані Верховним Судом у постановах від 02.05.2024 у справі № 280/7090/22, від 30.05.2024 у справі №520/3474/23, від 13.06.2024 у справі № 380/14051/23.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. (частина п'ята статті 242 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-ХІІ, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Частиною першою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII. Пункт 2 частини четвертої цієї статті, передбачає підстави звільнення під час воєнного стану з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Законом України від 01.04.2022 № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», який набрав чинності з 13.04.2022, підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ викладено в такій редакції: г) один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Кабінет Міністрів України постановою від 12.06.2013 № 413, затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до змісту Постанови № 413, військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
У справі № 140/1143/23 Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону № 2011-ХІІ у взаємозв'язку із підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ зауважив на тому, що стаття 26 Закону № 2232-ХІІ пов'язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону №2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.
Позаяк, для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону № 2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність), як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Так, Верховний Суд у справі № 140/1143/23 дійшов висновку, що звільнення позивачки через «сімейні обставини» (тобто коли «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років»; абзац десятий підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) не підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ.
У цьому аспекті суд касаційної інстанції зауважив, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону № 2232-ХІІ, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (Постанову № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.
Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов'язується з особливим періодом та/або воєнним станом (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивачки у справі № 140/1143/23 - 26 серпня 2022 року).
Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 2, підпункті «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би «частину» норми, якої бракує [в законі]; натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону.
З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених [у цьому абзаці постанови] структурних частинах статті 26 Закону № 2232-ХІІ, колегія суддів виснувала, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою № 413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діла на дату звільнення з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов'язувалася з підставами, визначеними у згаданій Постанові № 413).
Суд зазначає, що позивач звільнена з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ через такі сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу у зв'язку з один з подружжя, обоє з яких військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Тож, правове регулювання спірних правовідносин у цій справі відповідає правовому регулюванню правовідносин у справі № 140/1143/23, висновки у якій підлягають врахуванню до обставин цієї справи.
За позицією Верховного Суду у справі № 140/1143/23, норми Закону № 2232-ХІІ (стаття 26) визначають можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, як через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і через сімейні або інші поважні причини, перелік яких визначено самим Законом № 2232-ХІІ.
При цьому, положення абзацу 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII, передбачають нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, якщо звільнення відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, оскільки позивач звільнена з військової служби з підстави, яка передбачена Законом № 2232-ХІІ, а не з підстав, передбачених Постановою № 413, то на неї не розповсюджуються положення пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII в частині виплати одноразової грошової допомоги.
За наведених обставин суд вважає, що правових підстав у Служби безпеки України для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби ОСОБА_1 на дату звільнення її з військової служби, не було.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 17.10.2024 у справі № 420/26319/23, від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23, а також Шостим апеляційним адміністративним судом у постановах від 08.01.2025 у справі № 320/44223/23.
Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Згідно частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.