11 листопада 2025 року м. Київ №320/48476/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернулась Військова частина НОМЕР_1 з позовом до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, у якому просить суд :
- визнати протиправною та скасувати постанови Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), винесені 17.07.2025 у виконавчому провадженні № 78635897 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн. та відкриття виконавчого провадження, в частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 32 000, 00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що постанови державного виконавця у виконавчому провадженні 78635897 в частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн є протиправними, враховуючи, що виконання рішення здійснюється за рахунок бюджетних коштів, оскільки це суперечить нормам пункту 3 частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено, що виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Ухвалою суду від 20.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 29.10.2025.
Протокольною ухвалою суду від 29.10.2025 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши та дослідивши надані документи, судом встановлені наступні обставини.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 по справі № 520/28575/24, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім'ям під час дії воєнного стану» та Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260 від 07.06.2018, у розмір 20 100 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування в розпорядженні, а саме за період 09.02.2024 по 24.09.2024.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025 по справі №520/28575/24, Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Постановою державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.07.2025 відкрито виконавче провадження №78635897 з виконання Виконавчого листа №520/28575/24 виданого 14.07.2025 Харківським окружним адміністративним судом.
В межах виконавчого провадження № 78635897 винесено також постанову від 17.07.2025 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Правомірність постанови відповідача про стягнення виконавчого збору є предметом судового розгляду у даній справі.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VІІІ).
Під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), в контексті статті 1 Закону № 1404-VІІІрозуміють сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом положень ст. 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до ч. 1ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1ст. 18 Закону № 1404-VIII).
Згідно з правилами ч. 1, 2ст. 24 Закону № 1404-VІІІвиконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.
Частиною 1ст. 26 Закону № 1404-VIIIвизначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного устатті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог ч. 3ст. 26 Закону №1404-VIII у заяві про примусове виконання рішення стягувач, має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
За приписами ч. 5ст. 26 Закону № 1404-VIIIвиконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Щодо позовних вимог про скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, суд зазначає про таке.
Статтею 27 Закону № 1404-VІІІнадано визначення поняття "виконавчий збір" та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення.
Так, згідно з ч. 1 цієї статті Закону № 1404-VІІІвиконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2, 3ст. 27 Закону № 1404-VІІІвиконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Згідно з ч. 4ст. 27 Закону № 1404-VІІІдержавний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 5ст. 27 Закону №1404-VIIIвизначено, що виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Згідно ч. 1ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган та державні підприємство, установа, організація.
Згідно з ч. 1ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Тобто Державною казначейською службою України здійснюється виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». Фінансування програми здійснюється за рахунок бюджетних коштів, які передбачаються у Законі України «Про державний бюджет України».
Судом встановлено, що у позивача як у державного органу відсутні відповідні призначення на виконання рішень суду.
Відповідно до додатку №3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» саме Державна казначейська служба України має такі призначення, а саме за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (КПКВ 3504040).
Суд зазначає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/28575/24 хоча не містить у резолютивній частині слово «стягнення», однак це не виключає «майновий» характер вимоги, яка може звучати по-різному, оскільки суд не обмежений при постановленні рішення відповідними способами захисту, які він вважає правильним та ефективним при викладенні його резолютивної частини.
Застосування законодавцем у ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ словосполучення «рішення немайнового характеру» свідчать саме про те, що вимоги не стосуються ні коштів, ні майна стягувача, а тому застосування даної ч. 3 до боржника - є неправильними і не відповідає чинному національному законодавству.
Однак, суд у рішеннях, яке знаходиться на виконанні у державного виконавця, що виніс оскаржувані постанови, констатував, що вимога позивача і стягувача у виконавчому провадженні є майновою вимогою, і враховуючи те, що стягнення здійснюється на підставі затвердженої бюджетної програми, тому до питання щодо стягнення виконавчого збору у даній справі підлягає застосуванню п. 3 ч. 5ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, а саме виконавчий збір не повинен стягуватись.
Отже, відповідачем при винесенні оскарженої постанови про стягнення виконавчого збору помилково застосовано ч.3ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, а не п.3 ч.5ст. 27 Закону №1404-VІІІ, що свідчить про її незаконність, а тому така підлягає скасуванню.
При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки у суду відсутні відомості та позивачем не надано доказів щодо існування такої постанови.
Відповідно до ч. 1, 2ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України судові витрати суб'єкта владних повноважень у вигляді сплаченого судового збору не підлягають стягненню на його користь.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.07.2025 у виконавчому провадженні №78635897 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.