11 листопада 2025 року м. Київ справа №640/23999/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, буд. 10, м. Фастів, Київська обл., 08500, ЄДРПОУ 22933548) щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок пенсії з врахуванням надбавки за понаднормовий стаж роботи понад мінімальний стаж 20 років з урахуванням середньомісячного заробітку, розрахованого згідно пункту 1 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до положень ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", без застосування страхового стажу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, у відповідача наявні підстави для перерахунку (збільшення) пенсії позивача відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (шляхом розрахунку відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") на 1 процент заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії, за кожний рік роботи понад 20 років стажу.
Наслідком неправомірних дій відповідача є відмова у перерахунку позивачу пенсії на підставі ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років та обмеження його відповідного права, зокрема права на мирне володіння майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року відкрите спрощене позовне провадження в адміністративній справі, яку визначено розглядати суддею Амельохіним В.В. без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали даної справи до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від адміністративна справа прийнята до провадження суддею Панченко Н.Д.
Відповідач до суду подав відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову, зазначивши при цьому, що вимоги позивача визнати протиправними дії Головного управління щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні) є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Громадянин України ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, отримує пенсію за віком, має статус особи, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії.
30.06.2021 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якій просив перерахувати пенсію відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж.
До заяви було додано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії серія НОМЕР_2 від 09.02.2006 року.
Відповідач у зазначеному перерахунку відмовив, посилаючись на те, що розмір пенсії обчислений відповідно до норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для перерахунку пенсії та зазначив, що відповідно до п.2 статті 56 Закону №796 право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Отже, частина 2 статті 56 Закону №796 регулює пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) для призначення пенсії, а не розрахунок величини понаднормативного стажу. З огляду на вищезазначене, обчислення розміру пенсії на умовах викладених у зверненні не відповідає вимогам чинного законодавства.
Вважаючи таку відмову і дії протиправними позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.
Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї статті Основного Закону України сформована, зокрема у постановах від 13 липня 2018 року у справі N 712/12140/16-а, від 14 серпня 2018 року у справі N 815/417/17, від 21 серпня 2018 року у справі N 569/3431/17, від 04 вересня 2018 року у справі N 753/22957/16-а, від 14 вересня 2018 року у справі N 691/744/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі N 753/21123/16-а, від 09 листопада 2018 року у справі N686/1938/17, від 14 листопада 2018 року у справі N 343/2025/16-а та від 23 листопада 2018 року у справі N 305/1470/16-а.
Таким чином, за своїм змістом положення частини другої статті 22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов'язок держави гарантувати конституційні права і свободи, а з другого - утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до звуження обсягу уже існуючих на момент такого прийняття прав і свобод людини.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів, що в свою чергу вимагає належного правового регулювання відповідних правовідносин.
Суд звертає увагу на юридичну позицію, викладену Конституційним Судом України у рішенні від 17 липня 2018 року N 6-р/2018, у пункті 3 якого зазначено, що обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
При цьому КСУ підкреслив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку
Таким чином, Суд, виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону України, доходить висновку про те, що обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом надання відповідних пільг, компенсацій та гарантій.
У рішенні від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 КСУ наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави (пункт 4 мотивувальної частини).
При цьому у рішенні від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 КСУ також наголосив, що Закон N 796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, враховуючи вищезазначене, Суд доходить висновку, що скасування пільг, компенсацій та гарантій, передбачених для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає викладеному у статті 16 Основного Закону України конституційному обов'язку держави, який полягає, зокрема, у здійсненні захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон N 796-XII.
Наведені заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
У пункті 6 рішення від 17 липня 2018 року N 6-р/2018 КСУ вказав, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону N 796-XII, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.
Судом встановлено, що позивач з 2011 року перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію за віком, відповідно до статті 55 Закону N 796-XII, яка обчислена за нормами Закону N 1058-IV.
У відповідь на його заяву щодо здійснення перерахунку пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону N 796-XII, із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, управління, керуючись чинними на момент звернення позивача положеннями статті 56 Закону N 796-XII, листом від 29.07.2021 року повідомило його про те, що останній не отримує пенсію на умовах визначених частиною другою статті 27 Закону N 1058-IV, а тому не може претендувати на підвищення пенсії за рахунок доплати за понаднормовий стаж.
Так, відповідач вважає, що Законом N 2148-VIII до пункту 2 статті 56 Закону N 796-XII були внесені зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком N 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону N 1058-IV (далі- Закон N 1058-IV). Тому, врахувавши те, що позивачці пенсію за віком призначено не на умовах частини другої статті 27 Закону N 1058-IV, правові підстави для застосування пункту 2 статті 56 Закону N 796-XII відсутні.
Однак суд з такими висновками не погоджується з огляду на таке.
Так, пункт 2 статті 56 Закону N 796-XII (у редакції на час призначення позивачу пенсії) передбачав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком N 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
У подальшому Законом N 2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону N 796-XII внесені зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком N 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини другої статті 27 Закону N 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Отже правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось з 11 жовтня 2017 року, поставивши в залежність передбачену Законом N 796-XII можливість збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону N 1058-IV.
Звертаючись до суду з позовною заявою позивач наголошує, що до спірних правовідносин, що виникли у цій справі, підлягає застосуванню редакція пункту 2 статті 56 Закону N 796-XII, яка була чинна на момент призначення його пенсії і передбачала пільгове обчислення понаднормового стажу без умови призначення пенсії на підставі пункту 2 статті 27 Закону N 1058-IV.
З огляду на вищезазначене, ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню в цій справі є правомірність застосування органами пенсійного фонду до осіб, яким пенсія призначена до 11 жовтня 2017 року, положень пункту 2 статті 56 Закону N 796-XII у редакції Закону N 2148-VIII.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Суд зазначає, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
У рішенні від 26 січня 2011 року N 1-рп/2011 КСУ вказав, що, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
До того ж, КСУ у рішенні від 13 травня 1997 року N 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Крім того, згідно рішення КСУ у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2014 року у справі N 6-26цс14 та Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі N 904/7981/17, від 19 червня 2018 року у справі N 826/12868/17, від 11 липня 2019 року у справі N 320/1175/17-а, від 14 листопада 2019 року у справі N 826/2966/16, від 03 вересня 2020 року у справі N 826/11304/16 та від 27 вересня 2022 року у справі N 320/1510/20.
Разом з цим у рішенні від 12 лютого 2019 року N 5-р (I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Окрім того, КСУ в рішенні від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Суд вказує, що аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті аналогічних правовідносин до тих, що виникли у цій справі, було здійснено Верховним Судом у складі Cудової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і викладено у постанові від 25 червня 2024 року у справі N 300/3435/21.
У цій справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23 жовтня 2019 року у справі N 809/627/18, від 29 серпня 2022 року у справі N 300/1390/19, від 06 вересня 2023 року у справі N 300/2091/21, від 10 січня 2024 року у справі N 300/168/21 та інших, у яких висловлено правову позицію стосовно розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону N 796-XII в редакції змін, внесених Законом N 2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону N 796-XII (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за додатковий стаж роботи є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону N 1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і, враховуючи приписи статей 22 та 58 Конституцій України, зазначила, що держава, як компенсацію за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, гарантувала учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення.
З огляду на це, за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону N 796-XII, пунктом 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком N 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону N 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону N 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію і повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи).
Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за додатковий стаж роботи залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону N 1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом N 2148-VIII, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Тому, зазначені зміни стосуються тих пенсій, які були призначені вперше та після внесення зазначених змін.
Оскільки у спірних правовідносинах пенсія позивачу не призначається вперше, а належить до перерахунку, то на неї не поширюється вказана умова.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії позивача та, як наслідок, наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Такі ж правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №300/3435/21, які з огляду на приписи частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню при розгляді даної справи судом.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22 листопада 2024 року у справі № 460/24038/23.
З огляду на це, суд зазначає, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону N 796-XII (до 11 жовтня 2017 року), то останній має право на перерахунок та виплату пенсії з її збільшенням на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, без застосування частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні).
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код: 42098368) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у проведенні перерахунку пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код: 42098368) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , перерахунок та виплатити пенсію відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ шляхом збільшення її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років стажу, без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 16.09.2024 року, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2025.
Суддя Панченко Н.Д.