10 листопада 2025 року м. Київ справа №320/52636/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марича Є.В., у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) в якому просить суд:
Визнати неправомірною відмову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо закінчення виконавчого провадження № 64126215.
Зобов?язати закінчити виконавче провадження № 64126215 з примусового виконання постанови № 52348588 від 27 листопада 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 370 584,01 грн.
Визнати неправомірною відмову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо зняття арештів, накладених на майно (кошти) боржника.
Зобов?язати зняти арешти, накладені на майно (кошти) боржника - ОСОБА_1 , в рамках виконавчого провадження № 52348588 та № 64126215, на підставі частини 4 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Визнати неправомірною відмову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Зобов?язати виключити відомості про боржника - ОСОБА_1 , з Єдиного реєстру боржників.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху.
Позивачем подано заяву про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін у порядку ст. 287 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у провадженні відповідача перебуває виконавче провадження №64126215 з примусового виконання постанови № 52348588 від 27 листопада 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 370 584,01 грн. Позивач вказує, що заочним рішенням було визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, що відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для закінчення виконавчого провадження. При цьому, виконавчий збір стягненню не підлягає. Позивач звернувся до відповідача про закінчення виконавчого провадження, проте, відповідач протиправно вчиняє бездіяльність щодо незакінчення виконавчого провадження №64126215.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Судом вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження на підставі ч.3 ст. 194, ч.9 ст. 205 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
На примусовому виконанні Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі також - Відділ) перебувало виконавче провадження № 52348588 з виконання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого
23 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. за реєстровим № 1613 (надалі також по тексту - виконавчий напис, виконавчий документ), яким запропоновано звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,2500 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222480601:01:053:0078, яка належить ОСОБА_1 (надалі - Позивач, Іпотекодавець) та була передана останньою за Договором іпотеки, посвідченим 19 серпня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим № 8109 (надалі - Договір іпотеки), у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 (надалі - Позичальник) за Кредитним договором № 432/27/2008-840 від 19 серпня 2008 року (надалі - Кредитний договір), укладеним між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (надалі - ПАТ «КБ «Надра», Банк), та задовольнити вимоги стягувача за рахунок коштів, отриманих від реалізації цієї земельної ділянки, на загальну суму заборгованості 3 705 840,12 грн.
Так, 27 вересня 2016 року державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52348588 (надалі - ВП № 52348588) з примусового виконання зазначеного вище виконавчого напису нотаріуса.
У рамках ВП № 52348588 також було винесено постанови:
27 грудня 2019 року про передачу виконавчого провадження;
09 січня 2020 року про прийняття виконавчого провадження;
10 серпня 2020 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних;
10 серпня 2020 року про арешт майна боржника;
10 серпня 2020 року про доручення проведення виконавчих дій;
27 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 370 584,01 грн.; -
27 листопада 2020 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження;
27 листопада 2020 року про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з надходженням до Відділу заяви стягувача про повернення виконавчого документа, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», внаслідок чого ВП № 52348588 було завершено.
Судом встановлено, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області 20 червня 2022 року у справі № 369/2761/21 (провадження № 2/369/955/22) визнано виконавчий напис № 1613, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. від 23 грудня 2014 року щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку площею 0,2500 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222480601:01:053:0078, таким, що не підлягає виконанню.
При цьому, вищевказану постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 370584,01 грн, винесену 27 листопада 2020 року в рамках ВП № 52348588 (надалі за текстом - постанова № 52348588 від 27 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору), було виведено в окреме виконавче провадження № 64126215.
Так 14 січня 2021 року заступником начальника Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64126215 (надалі - ВП № 64126215) з примусового виконання постанови № 52348588 від 27 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору.
У рамках ВП № 64126215 також було винесено постанови:
14 січня 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження;
21 січня 2021 року про арешт коштів боржника;
02 лютого 2021 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника;
27 липня 2021 року про зупинення вчинення виконавчих дій;
29 вересня 2021 року про передачу виконавчого провадження;
29 вересня 2021 року про прийняття виконавчого провадження;
27 лютого 2024 року про поновлення вчинення виконавчих дій;
18 червня 2024 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Відділу із письмовими заявами про закриття виконавчих проваджень № 52348588 та №64126215, зняття арештів, накладених на майно (кошти) боржника в рамках зазначених виконавчих проваджень, а також виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Так 06 лютого 2023 року позивач подала заяву до Відділу, у якій, зокрема, просила закрити ВП №64126215.
Водночас, жодної відповіді на вказану заяву від Відділу на адресу заявниці не надходило, проте варто також звернути увагу, що у період з 29 вересня 2021 року по 27 лютого 2024 року Відділом жодних виконавчих дій в рамках ВП № 64126215 не проводилось, а тому позивач вважала таку заяву виконаною, а ВП № 64126215 закінченим.
Оскільки ВП № 64126215 закінчено не було, а заява позивача щодо його закінчення - не розглянута, 16 травня 2023 року позивач повторно звернулася до Відділу із заявою, у якій просила закрити ВП № 52348588, керуючись п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року у справі № 369/2761/21, яким виконавчий напис нотаріуса було визнано таким, що не підлягає виконання.
Позивач вказала, що оскільки виконавчий документ, який виконувався в рамках ВП №52348588 було скасовано, то і відповідно на підставі статей 27, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» просила скасувати постанову № 52348588 від 27 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору, яка на момент звернення до суду примусово виконується в рамках ВП № 64126215.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 19 Закону №1404-VIII сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, заявляти клопотання, надавати усні та письмові пояснення.
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання.
Відповідно до пункту 1 частини першої, частин п'ятої, шостої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно із частинами першою, третьою, четвертою, сьомою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Частиною першою статті 28 Закону №1404-VIII передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Згідно із пунктами п'ятим, дев'ятим частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до частини 7 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Враховуючи наведені норми права, суд вважає безпідставною відмову державного виконавця закінчити виконавче провадження № 64126215, адже законодавець пов'язує факт визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню із обов'язком виконавця закінчити виконавче провадження та повернути стягнутий виконавчий збір (основну винагороду приватного виконавця).
Крім того, щодо винесення постанови № 52348588 від 27 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору, суд вважає за необхідне зазначити
27 вересня 2016 року державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття ВП № 52348588 з примусового виконання зазначеного вище виконавчого напису нотаріуса.
Оскільки новий Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі - Закон від 02 червня 2016 року № 1404-VIII) набрав чинності та вступив у дію 05 жовтня 2016 року, то на момент відкриття ВП № 52348588 державний виконавець повинен був керуватися нормами Закону України «Про відкриття виконавчого провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон від 21 квітня 1999 року № 606-XIV).
Відповідно до вимог Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, у редакції чинній на момент відкриття ВП № 52348588, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.
Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом (ч. 1 ст. 28 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV).
Відповідно до частин 1-2 ст. 25 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно ч. 1 ст. 27 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Також згідно ч. 3 ст. 28 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
У разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору (ч. 6 ст. 28 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV).
З аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору, по-перше, повинна виноситись через сім днів після відкриття виконавчого провадження, якщо боржником в цей строк не буде самостійно виконано рішення, по-друге, розмір виконавчого збору за виконавчим написом нотаріуса про стягнення на предмет іпотеки повинна складати 10 відсотків суми вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, натомість постанову № 52348588 від 27 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору було винесено з моменту початку примусового виконання - виконавчого документа, а 27 листопада 2020 року - у день винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувача, та розмір виконавчого збору обраховано не до вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, а до основної суми заборгованості за Кредитним договором, що підлягала стягненню.
Таким чином, подальше примусове стягнення з Боржника виконавчого збору за наслідками виконання виконавчого документа, який є незаконним та визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, прямо порушує права та законні інтереси позивача.
А тому, суд дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача у цій частині.
Щодо вимоги позивача про визнання неправомірною відмови відповідач про зняття арештів, накладених на майно (кошти) боржника, зобов'язання зняти арешти, накладені на майно (кошти) боржника, та щодо виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, суд зазначає.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до абз. 1 та 2 ч. 1 ст. 8 Закону №1404-VIII, реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження (далі - АСВП, Система), порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції.
Вільний та безоплатний доступ до інформації АСВП забезпечує Міністерство юстиції у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 1404-VIII, Єдиний реєстр боржників це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - Система) та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
За приписами ч. 7 ст. 9 Закону №1404-VІІІ, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Згідно ч. 5 ст. 37 Закону №1404-VІІІ повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
За приписами ч. 1, 2, 4, 5 ст. 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Згідно вимог ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження визначає Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 (далі - Положення № 2432/5).
Згідно з пунктом 2 Положення №2432/5, єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою Системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 6 Розділу X Положення №2432/5, Єдиний реєстр боржників формується з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Система забезпечує обробку даних про боржника та вносить відомості про нього до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, крім боржників, визначених пунктом 4 цього розділу.
В Єдиному реєстрі боржників міститься інформація щодо боржників, відносно яких виконавчі провадження зареєстровані в Системі після впровадження Єдиного реєстру боржників та боржників за виконавчими провадженнями про стягнення періодичних платежів (аліментів) за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.
Не підлягають внесенню до Єдиного реєстру боржників відомості про боржників: які є державними органами, органами місцевого самоврядування; які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців; за рішенням немайнового характеру (крім рішень про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, під час виконання яких винесено постанову про накладення штрафу на боржника).
Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови:
- про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону №1404-VIII;
- про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»;
- про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
У день встановлення факту відсутності заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів виконавець зобов'язаний винести постанову про скасування заходів примусового виконання.
Як встановлено вище, 27.11.2020 відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з надходженням до Відділу заяви стягувача про повернення виконавчого документа, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», внаслідок чого ВП № 52348588 було завершено.
Водночас, повернення виконавчого документу стягувачу не перешкоджало стягувачу повторно пред'явити до виконання виконавчий лист у строки, визначені ст. 12 Закону № 1404-VIII.
Крім того, заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області 20 червня 2022 року у справі № 369/2761/21 (провадження № 2/369/955/22) визнано виконавчий напис № 1613, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. від 23 грудня 2014 року щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку площею 0,2500 га, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Бобровиці, вул. Сонячна, 88, кадастровий номер: 3222480601:01:053:0078, таким, що не підлягає виконанню.
При цьому, вищевказану постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 370584,01 грн, винесену 27 листопада 2020 року в рамках ВП № 52348588 (надалі за текстом - постанова № 52348588 від 27 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору), було виведено в окреме виконавче провадження № 64126215.
Однак, з аналізу викладених вище норм права та досліджених доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що в межах початкового виконавчого провадження №52348588 з виконання виконавчого напису №1613, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. від 23 грудня 2014 року щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку площею 0,2500 га, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Бобровиці, вул. Сонячна, 88, кадастровий номер: 3222480601:01:053:0078, добровільно подано заяву про повернення вказаного виконавчого документа без виконання.
Таким рішенням стягувач (ПАТ «Комерційний банк "НАДРА"») фактично в повному обсязі задовольнив свої вимоги іпотечним майном в силу Закону України «Про іпотеку». Як наслідок, виконавчий документ №1613 був повернутий державним виконавцем стягувачу без виконання на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, позивач в межах даного виконавчого провадження не є боржником.
Отже, винесена заступником начальника відповідача Перепелицею А.В. постанова про стягнення виконавчого збору від 27.11.2020 в межах цього ВП №52348588 та витрат в межах ВК № 64126215 не були виконані з огляду на допущення державним виконавцем порушень при відкритті та здійсненні виконавчого провадження.
А тому, фактично виконавче провадження мало бути закінченим, у звязку із закінченням виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону №1404-VIII, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України, а відомості щодо позивача - виключені з Єдиного реєстру боржників.
Водночас, слід зазначити, що протягом цього часу відомості щодо позивача містяться в Єдиному реєстрі боржників.
Так, суд вважає, що наявність інформації щодо позивача в Єдиному реєстрі боржників, при відсутності положень законодавства про можливість його виключення у зв'язку із поверненням виконавчого листа без виконання та не пред'явлення стягувачем протягом встановленого строку повторно виконавчий лист до примусового виконання, не є пропорційним заявленій в законодавстві легітимній меті, тому відомості щодо позивача мають бути виключені з Єдиного реєстру боржників.
Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 2 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Водночас, збереження запису про позивача в Єдиному реєстрі боржників реально обмежує його права та інтереси, зокрема, на розпорядження своїм майном та суперечить засадам виконавчого провадження, визначеним ст. 2 Закону № 1404-VIII.
У відповідності до вимог ч.5 ст.59 Закону № 1404-VІІІ, арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відтак, судове рішення є правовою підставою про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, останній наголошує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, за правовою позицією Суду, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:- втручання держави у право особи повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право особи передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання; - втручання у право особи, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції лише в тому випадку, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її права.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, Європейський суд з прав людини тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст.1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets)).
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Таким чином, виходячи з принципу юридичної визначеності як складової частини поняття верховенства права, враховуючи встановлені вище обставини, суд вважає, що права позивача не повинні обмежуватись через наявність відомостей про нього в Єдиному реєстрі боржників.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, заявлених позивачем, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, що підтверджується квитанцією.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 3633,60 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 43315602, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 15) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 43315602, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 15) щодо закінчення виконавчого провадження № 64126215.
3. Зобов'язати закінчити виконавче провадження № 64126215 з примусового виконання постанови № 52348588 від 27 листопада 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) виконавчого збору у розмірі 370 584,01 грн.
4. Визнати неправомірною відмову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 43315602, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 15) щодо зняття арештів, накладених на майно (кошти) боржника.
5. Зобов'язати зняти арешти, накладені на майно (кошти) боржника - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), в рамках виконавчого провадження № 52348588 та № 64126215, на підставі частини 4 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
6. Визнати неправомірною відмову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 43315602, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 15) щодо виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
7. Зобов'язати виключити відомості про боржника - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), з Єдиного реєстру боржників.
8. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 43315602, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.