ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" листопада 2025 р. справа № 300/4837/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, що оформлено рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 213050043914 від 12.06.2025;
- зобов'язати відповідача врахувати до страхового стажу періоди:
період навчання на території РРСФР з 01.09.1982 по 30.06.1988 згідно диплома НОМЕР_1 від 30.06.1988;
період роботи на території РРСФР з 20.09.1984 по 01.06.1985, з 02.10.1985 по 25.09.1987, 3 05.08.1988 по 11.10.1990 та з 12.10.1990 по 31.12.1991 згідно трудової книжки від 20.09.1984 НОМЕР_2 ;
періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 14.09.1994 та 03.10.1994 по 13.10.2000 згідно трудової книжки від 20.09.1984 НОМЕР_2 , та призначити пенсію.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 07.05.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, відповідачем за наслідками розгляду поданої позивачем заяви, прийнято рішення № 213050043914 від 12.06.2025, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю страхового стажу, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вказав на те, що відповідачем до стажу роботи не зараховано період навчання на території РРСФР з 01.09.1982 по 30.06.1988 згідно диплома НОМЕР_1 від 30.06.1988, оскільки відсутні документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначені періоди роботи, період роботи на території РРСФР з 20.09.1984 по 01.06.1985, з 02.10.1985 по 25.09.1987, 3 05.08.1988 по 11.10.1990 та з 12.10.1990 по 31.12.1991 згідно трудової книжки від 20.09.1984 НОМЕР_2 , оскільки відсутні документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначені періоди роботи, періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 14.09.1994 та 03.10.1994 по 13.10.2000 згідно трудової книжки від 20.09.1984 НОМЕР_2 , оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, при цьому, не врахувавши вказані періоди роботи, чим грубо порушив право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв'язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.19).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 24.07.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що з врахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було направлено для опрацювання в Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. В результаті розгляду даної заяви та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 213050043914 від 12.06.2025 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю страхового стажу, необхідного для призначення пенсії. Зазначено, що підставою для винесення рішення про відмову в призначенні пенсії за віком слугувало те, що згідно з наданими документами страховий стаж є недостатнім для призначення пенсії. Водночас, представник відповідача зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання на території РРСФР з 01.09.1982 по 30.06.1988 згідно диплома НОМЕР_1 від 30.06.1988, оскільки відсутні документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначені періоди роботи, період роботи на території РРСФР з 20.09.1984 по 01.06.1985, з 02.10.1985 по 25.09.1987, з 05.08.1988 по 11.10.1990 та з 12.10.1990 по 31.12.1991 згідно трудової книжки від 20.09.1984 НОМЕР_2 , оскільки відсутні документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначені періоди роботи, періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 14.09.1994 та 03.10.1994 по 13.10.2000 згідно трудової книжки від 20.09.1984 НОМЕР_2 , оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, в наслідок чого Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято законне рішення про відмову в призначенні пенсії за віком. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на пенсію за віком відповідно до ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.22-24).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
04.06.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Однак, після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за №213050043914 від 12.06.2025 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 20 років 10 місяців 26 днів. Також зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання на території РРСФР з 01.09.1982 по 30.06.1988 згідно диплома НОМЕР_1 від 30.06.1988, оскільки відсутні документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначені періоди роботи, період роботи на території РРСФР з 20.09.1984 по 01.06.1985, з 02.10.1985 по 25.09.1987, 3 05.08.1988 по 11.10.1990 та з 12.10.1990 по 31.12.1991 згідно трудової книжки від 20.09.1984 НОМЕР_2 , оскільки відсутні документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначені періоди роботи, періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 14.09.1994 та 03.10.1994 по 13.10.2000 згідно трудової книжки від 20.09.1984 НОМЕР_2 , оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (а.с.14-15).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із положеннями статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу 32 роки.
Статтею 1 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону від 09.07.2003 №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Так, зарахування певних періодів трудової діяльності до стажу для цілей визначення права на пенсію має здійснюватися за законодавством, під час дії якого ці періоди існували.
Закон № 1058-IV набрав чинності з 01 січня 2004 року, тобто трудова та інша прирівняна до неї діяльність за період до 01 січня 2004 року повинна враховуватися до стажу роботи для призначення пенсії відповідно до законодавства, яке діяло до 01 січня 2004 року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Щодо можливості зарахування до загального трудового стажу періоди роботи з 20.09.1984 по 01.06.1985, з 02.10.1985 по 25.09.1987, з 05.08.1988 по 11.10.1990, з 12.10.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 14.09.1994, з 03.10.1994 по 13.10.2000, суд вказує на таке.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На момент заведення трудової книжки позивача була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (надалі, також - Інструкція № 162).
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно з підпунктом 2.1 Інструкції № 162 заповнення трудових книжок і вкладок до них здійснюється мовою союзної республіки, на території якої розташоване підприємство та офіційною мовою СССР.
Підпунктом 2.2 Інструкції № 162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну після прийняття на роботу.
У трудову книжку заносяться, серед іншого: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Згідно з абзацом першим пункту 2.10 Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до підпункту 2.11 Інструкції № 162, першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Відповідно до підпункту 2.3 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робляться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи повинна надати працівнику необхідну в цьому допомогу.
Також наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі, також Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пункті 2.4. Інструкції № 58 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктами 2.11-2.13 Інструкції № 58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
У пункті 2.6 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС "Про трудові книжки робітників і службовців" від 06.09.1973 № 656, що була чинна на момент заведення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Кабінетом Міністрів України 27.04.1993 затверджено постанову № 301 «Про трудові книжки працівників» (далі - Постанова № 301).
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Постанови № 301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Пунктом 4 Постанови № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Суд наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження, органом пенсійного фонду, особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
У даному контексті слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 220/989/17.
Так, в матеріалах справи наявна копія трудової книжки від 20.09.1984 серії НОМЕР_3 (а.с.10-12), за змістом якої судом встановлено наступні періоди роботи позивача, а саме:
- з 20.09.1984 по 01.06.1985 - робота на посаді санітара травматологічний пункт № 2;
- з 02.10.1985 по 25.09.1987 - робота на посаді медбрата І-го травматологічного відділу дорослого стаціонару;
- з 05.08.1988 по 11.10.1990 - робота на посаді травматолога-ортопеда;
- з 12.10.1990 по 14.09.1994 - робота на посаді лікаря травматолог-ортопед;
- з 03.10.1994 по 13.10.2000 - робота на посаді лікаря травматолог-ортопед.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджують роботу останнього у оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, внаслідок чого, останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії.
Водночас, однією із підстав для відмови в зарахуванні окреслених періодів роботи пенсійним органом вказано - з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Так, оцінюючи вищезазначені доводи відповідача суд враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас, за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи та зарахуванню заробітної плати позивача за такий період, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Внаслідок чого, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в рф не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди
Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Щодо відсутності документів про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначені періоди роботи, то в даному аспекті, суд зазначає, що ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ні в Угоді від 13.03.1992 не передбачено такої умови для призначення/виплати пенсії як надання особою документів, що підтверджують неотримання виплат пенсії на території рф.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), який застосовується судом у редакції, що була чинною на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії (04.06.2025).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком. У цьому переліку не передбачено документа про неотримання пенсії в іншій державі.
За таких обставин вимога відповідача надати документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за спірні періоди не відповідає вимогам закону і не може слугувати підставою для відмови у призначенні пенсії за віком відповідно Закону № 1058-ІV.
Крім того, суд бере до уваги, що в Україні введено воєнний стан. Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24.02.2022 тимчасово припинило приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень з призначенням до російської федерації, тому позивач не може з об'єктивних причин надіслати до компетентного органу російської федерації відповідний запит та отримати підтвердження виплати чи припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації.
З огляду на вище викладене, відсутність інформації про не отримання виплати пенсії на території держав-учасниць Угоди не може бути підставою для відмови у призначенні, пенсії за основним місцем проживання пенсіонера.
Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача в період з 20.09.1984 по 01.06.1985, з 02.10.1985 по 25.09.1987, з 05.08.1988 по 11.10.1990, з 12.10.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 14.09.1994, з 03.10.1994 по 13.10.2000, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не врахував до страхового стажу позивача вказані періоди роботи.
Щодо можливості зарахування до страхового стажу періоду навчання на території РРСФР з 01.09.1982 по 30.06.1988 згідно диплома НОМЕР_1 від 30.06.1988, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 61 Закону України «Про вищу освіту» здобувачами вищої освіти є, зокрема, студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.
Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02 червня 1993 року № 161 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 листопада 1993 року за № 173, студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація) та видається державний документ про освіту (кваліфікацію).
Із змісту наведених норм вбачається, що навчанням у вищому навчальному закладі є період з дня зарахування особи до вищого навчального закладу на денну, вечірню або заочну форму навчання до дня її відрахування у зв'язку із завершенням навчання та отриманням відповідного документа про вищу освіту державного зразка.
Відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах зараховується до стажу роботи, який дає право на пенсію.
Згідно вимог статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Виходячи з норм діючого законодавства встановлено, що періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01 січня 2004 року згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», а після 01 січня 2004 року - Законом №1058-IV та до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, відповідно, й періоди навчання за денною (очною) формою у навчальних закладах; час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а період навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Так, на підтвердження навчання, позивач надав диплом від 30.06.1988 серії НОМЕР_1 , в якому вказано, що в 1982 році позивач поступив в Тюменський державний медичний інститут та в 1988 році закінчив повний курс по спеціальності «лікарська справа» (а.с.8).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що наявними у справі доказами підтверджується навчання позивача у Тюменському державному медичному інституті у період з 01.09.1982 по 30.06.1988, який підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Отже, позовні вимоги позивача про зарахування до страхового стажу періодів роботи підлягають задоволенню у частині періоду навчання з 01.09.1982 по 19.09.1984, періодів роботи з 20.09.1984 по 01.06.1985, з 02.10.1985 по 25.09.1987, з 05.08.1988 по 11.10.1990, з 12.10.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 14.09.1994, з 03.10.1994 по 13.10.2000.
Водночас, позовні вимоги в частині зарахування до страхового стажу періоду навчання з 20.09.1984 по 30.06.1988 не підлягають задоволенню, оскільки такий період накладається на період роботи, який було зараховано судом до страхового стажу як період роботи.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд вказує на таке.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Враховуючи вищевказані висновки суду щодо необхідності зарахування до загального страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1982 по 19.09.1984, періодів роботи з 20.09.1984 по 01.06.1985, з 02.10.1985 по 25.09.1987, з 05.08.1988 по 11.10.1990, з 12.10.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 14.09.1994, з 03.10.1994 по 13.10.2000, внаслідок чого, Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області слід повторно розглянути заяву позивача від 04.06.2025 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу періоди роботи.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивачка, згідно із квитанцією від 04.07.2025 підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області № 213050043914 від 12.06.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) період навчання з 01.09.1982 по 19.09.1984 та періоди роботи з 20.09.1984 по 01.06.1985, з 02.10.1985 по 25.09.1987, з 05.08.1988 по 11.10.1990, з 12.10.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 14.09.1994, з 03.10.1994 по 13.10.2000.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 04.06.2025, із врахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.