ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" листопада 2025 р. справа № 300/7181/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Раврик Ігор Дмитрович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Раврик Ігор Дмитрович, звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 02.09.2025 №092650008946 протиправно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.11.1983 по 11.01.1986, з 05.08.1986 по 05.06.1989, з 13.06.1989 по 05.06.1990, з 01.04.1993 по 07.02.2000. Тому, слід визнати протиправним та скасувати вказане рішення, зобов'язати відповідачів повторно розглянути заяву позивача від 18.08.2025 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу вказаних періодів роботи.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 18.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 02.09.2025 №092650008946 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи в колгоспі з 05.11.1983 по 11.01.1986, з 05.08.1986 по 05.06.1989, з 01.04.1993 по 07.02.2000 та на території російської федерації з 13.06.1989 по 05.06.1990. Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Представник позивача зазначив, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірні періоди. Недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи. Звернув увагу, що позивач не отримує пенсійних виплат в іншій державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою таких виплат. Тому, оскаржене рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, підлягає до скасування.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , тому не може бути відповідачем у даній справі. Звернув увагу, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в колгоспі з 05.11.1983 по 11.01.1986, з 05.08.1986 по 05.06.1989, з 01.04.1993 по 07.02.2000, оскільки відсутня довідка про кількість вироблених трудоднів; на території російської федерації з 13.06.1989 по 05.06.1990, оскільки до відновлення дипломатичних відносин з російською федерацією періоди трудової діяльності осіб на території російської федерації до 01.01.1992 враховуються при обчисленні пенсії за умови зазначення особою в заяві інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат в іншій державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що згідно з поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 18 років 6 місяців 11 днів. Як наслідок, страховий стаж позивача є недостатнім, тому правомірно відмовлено в призначенні їй пенсії за віком. Звернув увагу, що на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком в Україні не діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відповідно до пункту 3 Порядку КМУ №562 особи, які працювали в інших державах і у яких відсутній необхідний страховий стаж, передбачений частинами першою - третьою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», додають до заяв про призначення пенсії підтвердні документи. Підтвердні документи, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації відповідно до законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Враховуючи відсутність підтвердних документів, немає підстав для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача. Як наслідок, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Згідно з ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 25.08.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.57-58).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області рішенням від 02.09.2025 №092650008946 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи: в колгоспі з 05.11.1983 по 11.01.1986, з 05.08.1986 по 05.06.1989, з 01.04.1993 по 07.02.2000, оскільки відсутня довідка про кількість вироблених трудоднів; на території російської федерації з 13.06.1989 по 05.06.1990, оскільки до відновлення дипломатичних відносин з російською федерацією періоди трудової діяльності осіб на території російської федерації до 01.01.1992 враховуються при обчисленні пенсії за умови зазначення особою в заяві інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат в іншій державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 18 років 6 місяців 11 днів (а.с.51-52).
Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення відповідача, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також, відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (надалі Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться
- відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
- відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи;
- відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Встановлений взірець трудової книжки колгоспника, містить окремі розділи: ІІІ -"членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV - "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V - "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних Положень).
Згідно з п.13 Основних положень обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця.
Виходячи з наведеного слідує, що трудова діяльність членів колгоспу підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Відомостями, які містяться в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 30.04.1988, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено періоди роботи позивача у колгоспі з 05.11.1983 по 11.01.1986, з 05.08.1986 по 05.06.1989, з 01.04.1993 по 07.02.2000 та період роботи на території російської федерації з 13.06.1989 по 05.06.1990 (а.с.17-23).
Також вказана трудова книжка колгоспника містить відомості про встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та відомості про кількість виконаного позивачем річного мінімуму трудової участі у спірні періоди. При цьому, у разі невиконання позивачем річного мінімуму трудової участі зазначені причини такого невиконання.
Суд зазначає, що вказана трудова книжка колгоспника містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач була прийнята на таку роботу за спірні періоди. Також такі записи підтверджують виконання позивачем встановлених у Колгоспах річних мінімумів трудової участі, а також містять такі обов'язкові реквізити як підписи посадових осіб Колгоспу, а також відтиск печатки.
Як вже встановлено судом, у спірному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області також не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 13.06.1989 по 05.06.1990, оскільки до відновлення дипломатичних відносин з російською федерацією періоди трудової діяльності осіб на території російської федерації до 01.01.1992 враховуються при обчисленні пенсії за умови зазначення особою в заяві інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат в іншій державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (надалі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєдналися до вказаної Угоди, розповсюджувалася дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.
За змістом статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (набрала чинності для України 13.06.1986) якщо держава виходить з багатостороннього договору припинення договору відбувається з дня набрання чинності виходу з договору.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у періоди роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до його страхового стажу, та як наслідок позбавлення його конституційного права на соціальний захист.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання обчислення страхового стажу» від 16.05.2025 за №562, яка набрала чинності 20.05.2025.
Пунктом 1 вказаної Постанови серед іншого затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (надалі Порядок №562).
Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.
За змістом пункту 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли в заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
За змістом абзаців 5-6 пункту 4 Порядку №562 МЗС протягом п'яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначених законом.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
З системного аналізу наведених норм слідує, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.
Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.
Суд зауважує, що у спірному випадку заява позивача від 25.08.2025 про призначення пенсії містить інформацію, завірену підписом останньої, про те, що вона не отримує пенсію іншого виду, не отримує пенсію від органів рф та не їй призначалася пенсія в іншій державі.
На переконання суду зазначення в заяві коментованих відомостей свідчить про виконання позивачем вимог Порядку №562 в частині повідомлення про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.
При цьому, через повномасштабну агресію російської федерації проти України, дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією розірвано, функціонування закордонних дипломатичних установ України на території держави-агресора припинено.
На переконання суду відсутність обміну інформації між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу позивача.
З огляду на те, що період роботи позивача на території російської федерації з 13.06.1989 по 05.06.1990 підтверджено записами трудової книжки колгоспника, а також, відповідно до вимог Порядку №562 відсутній налагоджений обмін інформації між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації, то ОСОБА_1 має право на врахування до її страхового стажу вказаного періоду роботи.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також відсутності доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 щодо спірних періодів роботи, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 05.11.1983 по 11.01.1986, з 05.08.1986 по 05.06.1989, з 13.06.1989 по 05.06.1990, з 01.04.1993 по 07.02.2000.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 02.09.2025 №092650008946, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, підлягає до скасування.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 02.09.2025 №092650008946, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 25.08.2025) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.11.1983 по 11.01.1986, з 05.08.1986 по 05.06.1989, з 13.06.1989 по 05.06.1990, з 01.04.1993 по 07.02.2000, та як наслідок повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 25.08.2025 з урахуванням вказаних періодів.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Раврик Ігор Дмитрович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 900 грн. сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 02.09.2025 №092650008946 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, Київський майдан, 6, м. Луцьк, Волинська область) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 05.11.1983 по 11.01.1986, з 05.08.1986 по 05.06.1989, з 13.06.1989 по 05.06.1990, з 01.04.1993 по 07.02.2000.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, Київський майдан, 6, м. Луцьк, Волинська область) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 25.08.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.
У задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, Київський майдан, 6, м. Луцьк, Волинська область) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 900 (дев'ятсот) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.