10 листопада 2025 року Справа № 280/8340/25
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
23 вересня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач) про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2021 Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, а також грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та докази поважності причин його пропуску.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
Військовою частиною НОМЕР_2 13.10.2025 подано до суду клопотання про залишення позовної заяви в частині позовних вимог у період з 19.07.2022 по 19.05.2023 без руху. Відповідач наполягає на тому, що позивача хоча і не було звільнено зі Збройних Сил України, однак листом військової частини НОМЕР_2 від 22.01.2025 № 29/188 він набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум протягом служби у військовій частині НОМЕР_2 . Отримання позивачем довідки про грошове забезпечення підтверджується тим, що у відповідь на заяву позивача від 03.09.2025 відповідачем не було надано зазначену довідку повторно (відповідь міститься в матеріалах позовної заяви вих. № 29/ВихЗВГ/1922 від 16.09.2025). Однак ця довідка надійшла до суду разом із позовною заявою. Крім цього, ця довідка використана позивачем як доказ у справі №280/725/25 за позовом до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2025 витребувано у сторін додаткову інформацію та докази.
24 жовтня 2025 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення позивача в яких останній просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху.
Також, 24.10.2025 відповідач надав до суду додаткові пояснення.
Ухвалою суду від 30.11.2025 клопотання Військової частини НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без руху задоволено, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
07 листопада 2025 року на адресу суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
Суд, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про наступне.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03).
Верховний Суд в постанові від 11.11.2021 у справі № 260/611/21 зазначив, що «строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Верховний Суд в постанові від 20.12.2023 по справі № 420/4212/23 вказав, що особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024 по справі № 990/12/24.
Позивач у заяві про поновлення пропущеного строку звернення посилається на те, що проходження військової служби перешкодило своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав в умовах обмеження доступу до правової допомоги.
У пункті 57 мотивувальної частини постанови від 29.11.2024 у справі № 120/359/24 Верховний Суд сформував наступний правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:
«Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.»
Таким чином, для сам факт проходження позивачем військової служби у період дії в Україні воєнного стану не є самостійною обставиною, що унеможливлює подання позову до адміністративного суду в строки, встановлені КАС України.
При встановлені того, чи є поважною причиною пропуску процесуальних строків військовослужбовцем, суд повинен з'ясувати особливості його правового статусу та характер його служби, а саме: наявність (відсутність) обмежень доступу до правової допомоги, особливості виконання обов'язків служби (службових обов'язків), фактор часу, повагу до особливого статусу військовослужбовців та обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя.
Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.01.2025 у справі №480/11349/23.
В даному випадку позивач не надав суду доказів залучення до виконання бойових та спеціальних завдань у складі діючих угруповань військ Сил оборони держави, що перешкоджало у доступі до правової допомоги та в доступі до суду.
Також, матеріали справи не містять доказів перебування і виконання обов'язків позивачем військової служби у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, місцях активних бойових дій, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, участі військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, або наявності інших обставин, пов'язаних з проходженням військової служби у період після проходження стаціонарного лікування, які унеможливили звернення до суду у строк, визначений процесуальним законом.
На думку суду, недостатньо тільки послатися на проходження позивачем військової служби, позивачем мають бути вказані фактичні обставини, які обмежили можливість своєчасного звернення до суду, з наданням відповідних доказів, яким суд має надати оцінку.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в заяві про поновлення строку звернення до суду позивачем не вказано на обставини непереборного і об'єктивного характеру, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у період після проходження стаціонарного лікування та звільнення з військової служби у межах встановленого для цього строку звернення до суду, тому суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Більш того, суд наголошує на тому, що за умови виявлення належної активності та небайдужості, у позивача існувала об'єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк.
Зважаючи на проміжок часу, якого стосується предмет спору, строк звернення до суду пропущено. Оскільки поважних причин позивач не вказує та матеріали позову не містять доказів наявності таких обставин, підстави для задоволення заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Зважаючи на вищевикладене у суду наявні підстави, встановлені частиною 15 статті 171 та пунктом 7 частини 1 статті 240 КАС України, для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 248, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволення заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 - залишити без розгляду.
В решті позовних вимог (за період з 29.01.2020 по 18.07.2022) продовжити розгляд.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 10 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз