11 листопада 2025 року Справа № 280/9405/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Єрьоміної Вікоторії Анатоліївни (Аркадійське плато, 5/3, офіс 26, м. Одеса, 65009), до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (вул. Фортечна, буд. 65, м. Запоріжжя, 69002) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
24.10.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач),в особі представника - адвоката Єрьоміної Вікоторії Анатоліївни, до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не підготовки та не направлення до уповноваженого органу, через який було подано заяву про призначення пенсії за вислугу років, оновлених грошового атестату та довідки на ім'я позивача про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарних місяці служби перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»;
зобов'язати відповідача видати оновлений грошовий атестат та довідку на ім'я позивача про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарних місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Крім того, до позову додана заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою від 29.10.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
Відповідно до ухвали від 29.10.2025 позивачу необхідно було у встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви надати до суду заяву, із зазначенням у ній причин пропуску строку звернення до суду із позовом в частині періоду з 20.07.2022 по 20.05.2023 із доказами поважності таких причин або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений разом із відповідними доказами.
30.10.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій представник зазначив, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит, а саме 27 серпня 2025 року, Позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця. З урахуванням того, що позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію щодо обсягу і характеру виплачених йому сум при звільненні лише 27 серпня 2025 року - з моменту надходження відповіді на адвокатський запит, вказана дата є початком перебігу тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про вирішення трудового спору. Оскільки позов подано в жовтні 2025 року, встановлений статтею 233 КЗпП України строк позивачем не пропущено.
Щодо додержання позивачем строку звернення до суду з цим позовом суддя зазначає, що відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Необхідно звернути увагу на те, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оспорює розмір грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, які йому виплачувались відповідачем з 29.01.2020 по 20.05.2023 під час проходження публічної служби, в особовому складі відповідача, тобто спір виник у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу під час проходження ним публічної служби грошового забезпечення у неналежному розмірі.
Заява про поновлення строку звернення до суду, крім посилань на судову практику, не містить жодної інформації щодо наявності у позивача будь-яких перешкод у своєчасному зверненні до суду з цим позовом.
Слід зазначити, що розмір грошового забезпечення відомий його отримувачу під час отримання відповідної виплати, отже саме з моменту не отримання грошового забезпечення у неналежному розмірі позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Крім того, з доданих до позову матеріалів вбачається, що позивач проходив публічну службу в складі відповідача по 31.01.2025 (наказ відповідача про звільнення позивача зі служби від 28.01.2025 №75-НК/53-05). При звільненні зі служби позивачу виданий грошовий атестат від 04.02.2025, при цьому позивач власним підписом засвідчив правильність даних, зазначених у цьому атестаті.
Отже, станом на 04.02.2025 позивачу було достовірно відомо (та не могло не бути відомо) про нараховані та виплачені йому суми під час проходження служби в складі відповідача.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України №2352-IX від 01.07.2022 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до позиції Верховного суду України у постанові від 25.04.2023 №380/15245/22 до 19 липня 2022 р. КЗпП України не обмежував будь яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належності йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
Отже, за період з 20.07.2022 по 20.05.2023 підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.
Також слід врахувати висновки про те, що на підставі пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22.07.2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 09.12.2020 №1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), з 12.03.2020 по 30.06.2023 на території України було встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду до обставин даної справи, та враховуючи дію карантину до 30.06.2023, позивач міг звернутись до суду з даним позовом щодо періоду з 20.07.2022 по 20.05.2023 у строк до 30.09.2023 включно.
Суддя зазначає, що до позову не додано жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом в частині періоду з 20.07.2022 по 20.05.2023.
Разом з тим, за приписами ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Зазначеною нормою на позивача покладений обов'язок надати суду докази поважності причин пропуску строку звернення до суду, при цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях за відсутності належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Отже, в даному випадку позивачем пропущено визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк щодо періоду з 20.07.2022 по 20.05.2023, оскільки позов надісланий до суду лише 21.10.2025.
З урахуванням наведеного, та з огляду на те, що цим позовом позивач звернувся до суду лише 21.10.2025, суддя висновує, що позивач пропустив строк звернення з цим адміністративним позовом до суду першої інстанції в частині позовних вимог за період проходження ним військової служби з 20.07.2022 по 20.05.2023, при цьому не навів будь-яких поважних причин пропуску звернення до суду із цим позовом в цій частині.
Суддя зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Позивач не наводить жодних доводів, що саме перешкоджало йому подати позов до суду у визначений чинним законодавством строк. Отже, доказів поважності пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.
Суддя зауважує, що учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що законодавцем пов'язано початок перебігу строку звернення до адміністративного суду саме із днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не наявністю висновку суду щодо правильності чи неправильності обраного способу захисту.
Окрім того, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не потрібно розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними фактичними даними.
Зі змісту наведених правових норм також убачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі “Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», (“Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), заява №28090/95).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року “Осман проти Сполученого Королівства», (“Osman v. the United Kingdom»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року “Круз проти Польщі», (“Kreuz v. Poland»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі “Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Згідно ч. 1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи те, що позовну заяву із заявленими вимогами щодо періоду з 20.07.2022 по 20.05.2023 подано з порушенням установленого законом строку для звернення до адміністративного суду, матеріали справи не містять підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суддя висновує, що позовна заява в частині позовних вимог за період проходження служби з 20.07.2022 по 20.05.2023 підлягає поверненню позивачу.
Керуючись статтями 123, 169, 241, 243, 246 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Єрьоміної Вікоторії Анатоліївни (Аркадійське плато, 5/3, офіс 26, м. Одеса, 65009), до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (вул. Фортечна, буд. 65, м. Запоріжжя, 69002) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог за період проходження служби з 20.07.2022 по 20.05.2023 - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати представнику позивача засобами системи «Електронний суд».
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви, згідно з частиною 8 статті 169 КАС України, не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення ухвали у повному обсязі.
Суддя Р.В. Кисіль