10 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/7496/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі уповноваженого представника Баняса Володимира Володимировича (89600, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, м. Мукачево, вул. Недецеї Яноша, буд. 29, офіс 18) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
26 вересня 2025 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Баняса Володимира Володимировича звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, якою просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області № 072050016696 від 18 липня 2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 04 червня 1998 року по 12 жовтня 2000 року та з 26.10.2000 року по 28 грудня 2006 року, згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_2 ; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області призначити, нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 24 квітня 2025 року.
30 вересня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін. Зобов'язано Головне управління ПФУ в Закарпатській області надати суду до 24 жовтня 2025 року відмовні матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
09 жовтня 2025 року, на виконання вимог ухвали суду, відповідачем 2 надано копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
1. Позиції сторін.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, необхідно дійти висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону № 1788-ХІІ). Таким чином, інші документи мають надаватися в разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про працю громадян у спірний період. Звертають увагу на те, що записи трудової книжки позивача містять повну інформацію про роботу позивача у спірний період, окрім того вказані записи виконані у відповідності до вимог законодавства, із зазначенням відповідних наказів, на підставі яких вони внесені, та без будь-яких помилок або виправлень. Разом із цим, доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача вищевказаний період роботи в російській федерації з огляду на те, що стаж набутий в російській федерації є необґрунтованим, позаяк у спірний період роботи позивача, вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. Також слід відмітити, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Крім того, обов'язок щодо подання до Пенсійного фонду відомостей про заробітну плату застрахованої особи, на яку сплачено страхові внески, покладається саме на роботодавця.
08 жовтня 2025 року відповідачем 2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтуванні зазначають, що на підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви від 11.07.2025 р. та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) відмовлено в призначенні пенсії, про що винесено рішення №072050016696 від 18.07.2025, оскільки, страховий стаж роботи становить 21 рік 27 днів (з необхідних 32), що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за доданими документами до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 період роботи з 04.06.1998 по 12.10.2000, оскільки стаж набутий у російській федерації, а також період з 26.10.2000 по 28.12.2006 згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 26.07.1983, оскільки зазначений період не підтверджений індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків). Звертають увагу суду на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зазначено, що для зарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності з 26.10.2000 по 28.12.2006 позивачу необхідно надати довідку про заробітну плату та сплату страхових внесків підтверджену первинними документами.
14 жовтня 2025 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що обчислення стажу за період роботи у фірмі «Мосспецпромбуд» ЗАТ «Моспромбуд» з 04.06.1998 по 12.10.2000 здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у відповідний період відбувалась трудова діяльність Позивача, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають. Згідно запису в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 вбачається, що в період з 04.06.1998 по 12.10.2000 позивач прийнятий на роботу виконавцем робіт за контрактом. 12.10.2000 року звільнений за власним бажанням, згідно ст.31 Труд. код. р.ф. Вважають, що доводи відповідачів щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача вищевказаний період роботи в російській федерації з огляду на те, що стаж набутий в російській федерації є необґрунтованим, позаяк у спірний період роботи позивача, вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. За наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Щодо відсутності інформації про сплату внесків з 26.10.2000 по 28.12.2006 згідно 9-10 записів трудової книжки НОМЕР_2 звертають увагу суду, що відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Додатково слід наголосити, стосовно відмови в призначенні позивачу пенсії (згідно рішення від 18.07.2025 № 072050016696, з підстав відсутності необхідного страхового стажу 32 років (при наявному, як зазначено у вказаному рішенні 21 рік 27 днів), а у наданому органом Пенсійного фонду України розрахунку, сформованого за результатами розгляду поданої Позивачем 11 липня 2025 року заяви, страховий стаж заявника становить 30 років 7 місяці 7 днів.
Відповідачем 1 або уповноваженим представником відзиву на позовну заяву до суду, у строк наданий судом в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 30 вересня 2025 року, не надано та не повідомлено суду поважні причини його ненадання.
Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 11 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком.
18 липня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішенням № 072050016696 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки загальний страховий стаж становить 21 рік 27 днів.
До страхового стажу не враховано наступні періоди роботи:
- з 04.06.1998 по 12.10.2000 у фірмі «Мосспецпромбуд» ЗАТ «Моспромбуд» згідно трудової книжки від 26.03.1991 НОМЕР_2 , оскільки стаж набутий у російській федерації;
- з 26.10.2000 по 28.12.2006 згідно 9-10 записів трудової книжки НОМЕР_4 від 26.07.1983, оскільки зазначений період з трудової книжки не підтверджений індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків).
Не погодившись із рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно із статтею 1 Закону № 1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статей 6, 7 Закону № 1788 особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788 постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із частиною 1 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
При поданні заяви про призначення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 надав трудову книжку НОМЕР_2 .
Згідно з записами у трудовій книжці встановлено, що ОСОБА_1 :
- з 04 червня 1998 року по 12 жовтня 2000 року працював у фірмі «Мосспецпромбуд» ЗАТ «Моспромбуд» (запис № 9-10);
- з 26 жовтня 2000 року по 28 грудня 2006 року працював ФГ «БАХМАЧ-ПРОМІНЬ», (запис № 11-12).
В даному випадку відповідачі мали в розпорядженні трудову книжку, в якій по хронології відображено місце та роботу яку виконував позивач, наявний відтиск печатки, тому суд констатує що відповідачі до обрахунку стажу позивача поставилися формально.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Дана обставина не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії.
Разом з тим, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Окрім того, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж.
Доводи відповідача щодо не зарахування спірних періодів до страхового стажу, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутня інформація про сплату страхових внесків є безпідставними, оскільки відсутність відомостей про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за вказані періоди трудової діяльності позивача не може слугувати правовою підставою для відмови позивачу у зарахуванні вказаних періодів трудової діяльності до страхового стажу який дає право на призначення пенсії за віком в зв'язку з тим, що обов'язок по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями та обов'язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах в якості платників страхових внесків, покладений на роботодавців які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (надалі - Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у місті Москві.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Таким чином, суд не приймає до уваги посилання відповідачів на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 04 червня 1998 року по 12 жовтня 2000 року та з 26 жовтня 2000 року по 28 грудня 2006 року є протиправною, оскільки вищевказаний період підтверджується записами в трудовій книжці позивача.
Таким чином, відповідач приймаючи рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії № 072050016696 від 18 липня 2025 року діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат. Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, наслідком скасування, прийнятих за результатами розгляду заяв позивача про призначення пенсії рішення є виникнення саме у цього територіального органу Пенсійного фонду України обов'язку повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
З огляду на встановлене, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії періоди роботи з 04 червня 1998 року по 12 жовтня 2000 року та з 26 жовтня 2000 року по 28 грудня 2006 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 11 липня 2025 року з врахуванням висновків суду.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Що стосується судових витрат, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
В той же час, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу представником позивача приєднано до матеріалів справи: договір № 21/07/2025 про надання правової допомоги від 21 липня 2025 року, квитанцію № 9 на розрахунок готівкою у розмірі 3000 грн, (а.с. 37-39).
Відповідно до Розділу 4 Договору № 21/07/2025 про надання правової допомоги від 21 липня 2025 року за надання юридичної допомоги, представництва та надання інших видів правової допомоги КЛІЄНТ погоджується сплатити ВИКОНАВЦЮ гонорар який є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги КЛІЄНТУ (відповідно до ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») згідно домовленості або додаткової угоди до договору про надання правової допомоги.
Вартість наданих ВИКОНАВЦЕМ послуг із правового супроводження справи у Закарпатському окружному адміністративному суді, щодо визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, становить 5 000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок) гривень.
У день підписання Договору КЛІЄНТ сплачує ВИКОНАВЦЮ аванс у розмірі 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок). Остаточний розрахунок проводиться КЛІЄНТОМ з ВИКОНАВЦЕМ не пізніше 30-ти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
На визначення: розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, який є фіксованим.
Правова допомога вважається наданою КЛІЄНТУ з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг або надіслання КЛІЄНТУ акту приймання-передачі наданих послуг на адресу КЛІЄТА зазначену в цьому Договорі, цінним листом з описом вкладення.
Акт приймання-передачі наданих послуг вважається погодженим (підписаним) КЛІЄНТОМ та надання додаткових документів на підтвердження надання ВИКОНАВЦЕМ послуг КЛІЄНТУ не вимагається у разі надіслання КЛІЄНТУ акту приймання-передачі наданих послуг на адресу КЛІЄТА зазначену в цьому Договорі, цінним листом з описом вкладення.
Разом з тим, позивачем не надано суду Акту приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору № 21/07/2025, а відтак відсутні підстави для стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Позивач при поданні адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 26 вересня 2025 року № 479А-МКВР-ЕКХС-Х42В, (а.с. 10).
Таким чином, вказана сума судових витрат підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 , в особі уповноваженого представника Баняса Володимира Володимировича до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 072050016696 від 18 липня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії періоди роботи з 04 червня 1998 року по 12 жовтня 2000 року та з 26 жовтня 2000 року по 28 грудня 2006 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 11 липня 2025 року з врахуванням висновків суду.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10 ЄДРПОУ 21318350) судові витрати у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.) сплаченого судового збору.
5. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10 листопада 2025 року.
СуддяТ.В.Скраль